9–11 класи

1. А. Етилен.

Етилен (етен) – найпростіший вуглеводень з подвійним зв’язком (СН2=СН2), газ без кольору, зі слабким ефірним запахом, слаборозчинний у воді. Це фітогормон, тобто низькомолекулярна органічна речовина, яку виробляють рослини в малих дозах. Він має регуляторні функції (викликає певні фізіологічні і морфологічні зміни в різних частинах рослин). Зокрема, етилен сприяє швидшому дозріванню плодів (помідорів, винограду, цитрусових, горіхів та ін.), опаданню листя і квітів, а також голок у хвойних рослин.

Більше читай у статті Наталії Романюк „Секрети збереження плодів”, „КОЛОСОК” № 11/2013.

2. А. кутався у кожушок. Б. шукав їжу. В. метушився.

Якщо припустити, що Хлопчик-мізинчик теплокровний (а ми з вами уявляємо його крихітною людиною), то така крихітка дуже швидко охолола би. Крапля чаю охолоджується значно швидше, ніж склянка.

Теплообмін живих істот відбувається внаслідок випромінювання, конвекції, теплопровідності та випаровування з поверхні тіла. А утворюється теплота внаслідок процесів метаболізму, які відбуваються в усьому організмі. Генерація теплоти у тварин пропорційна кількості спожитої їжі, яка залежить від маси (або об’єму) організму (пропорційна кубу характеристичної довжини). Швидкість віддачі теплоти у навколишнє середовище пропорційна площі поверхні тварини (пропорційна квадрату характеристичної довжини). Таким чином, швидкість тепловіддачі на одиницю маси тварини обернено пропорційна характеристичній довжині її тіла. Дуже маленька тварина може компенсувати втрату теплоти завдяки постійному споживанню їжі або кращій теплоізоляції тіла (відповідний шкіряний покрив). Маленькі тварини щоденно з’їдають кількість їжі, яка складає значну частину їхньої власної маси.

Для усіх теплокровних істот діє правило оберненої пропорції: що менша маса, то інтенсивніше тварині треба харчуватися, бо малі тіла мають велику питому тепловіддачу з поверхні тіла.

Малесенька тварина втрачає внаслідок теплообміну дуже багато тепла. Тому впродовж дня вона з’їдає їжі удвічі більше своєї маси. Вона має такий апетит, наче людина, яка з’їдає щодня 150 кг їжі. Тому мишка майже не спить – вона і вночі шукає їжу. Таке напружене життя виробило у мишки справжні бійцівські якості. Звірятко відчайдушно атакує приречених павуків, великих жуків і навіть ящірок завдовжки 10 см. У тварини виключна реакція і величезна для її розмірів фізична сила.

Люди заввишки 10 см навряд чи змогли б існувати. Щоб вижити, їм довелося би дуже часто дихати, без упину їсти, швидко рухатися і кутатися у теплий одяг. Тож Дюймовочка, яка з’їдала в день лише половинку зернятка і тому була вигідною партією для крота, – така ж нереальна вигадка Ганса Крістіана Андерсена, як і ліліпути у романі Свіфта, гноми у казці про Білосніжку та Хлопчик-мізинчик.

Детальніше про можливість існування ліліпутів та гуліверів читай у статтях Дарії Біди „Великий – слабкий, маленький – сильний?” та „Великий – повільний, маленький – швидкий?” у журналах „КОЛОСОК” № 8, 9/2013.

3. Д. Марс і Фобос.

У Марса є два природні супутники: Фобос (грец. „φόβος” – страх) і Деймос (грец. „δείμος” – жах). Період їхнього обертання навколо осей співпадає з періодом обертання навколо Марса, тому супутники завжди повернені до планети однією стороною. Гравітаційний вплив Марса поступово уповільнює рух Фобоса, і врешті-решт призведе до падіння супутника на Марс.

Фобос обертається на відстані 9 400 км від поверхні Марса, тому з поверхні планети його видимий діаметр становить приблизно 1/3 кутового розміру Місяця на земному небі, а блиск співмірний з блиском Місяця у фазі першої чверті. Фобос має велику швидкість обертання, а період його орбітального руху складає 7 годин 39 хвилин. Це майже втричі менше, ніж тривалість сонячної доби на планеті! Тому Фобос сходить на… заході і сідає на сході, двічі протягом доби перетинаючи небо Марса. Рух цього швидкого супутника на марсіанському небі легко помітити протягом ночі, так само, як і зміну його фаз.

Докладніше про Марс та його супутників читай в статті Олександра Шевчука „Скарби Червоної планети” у журналі „КОЛОСОК” №12/2013.

4. А. баньян.

Фікус бенгальський, або баньян, – це дерево з найбільшою у світі площею крони. Воно походить з Бангладеш, Індії та Шрі-Ланки. Життєва форма цього дерева дивовижна. У дорослих рослин зі стовбура і гілок відростають довгі повітряні корені, які досягають землі та вкорінюються. З часом корені потовщуються і перетворюються в додаткову опору для спільної густої крони. Одне дерево може займати територію до кількох гектарів, утворюючи справжній ліс.

„Багатоноге” дерево шанують індуські мудреці, його вважають сакральним відразу в двох релігіях – буддизмі та індуїзмі. Дерево-лабіринт може врятувати від спеки не одну сотню стомлених мандрівників.

Про лабіринти, створені природою, читай у статті Ірини Кук „Живі лабіринти” в журналі „КОЛОСОК” № 9/2012.

5. Б. нанометром.

На початку ХХ століття для опису розмірів молекул використовували мільйонну частку міліметра – мікроміліметр. Виникла нагальна потреба винайти нові позначення для надмалих величин. А як інакше? Звіти про Нобелівські премії з фізики 1900–1920 років рясніли нулями після коми. Наприклад, довжину рентгенівських променів вказували у сантиметрах: 0,000000001 cм! Учені знову згадали про приставку „нано”.

У жовтні 1958 року Міжнародний комітет мір і ваг прийняв рішення назвати мільярдну частину метра нанометром. Члени комітету вирішили писати це слово з одним „н” відповідно до правила, за яким множникам одиниць, більших за метр, присвоюють грецькі приставки, а якщо одиниця менша за метр, то множник позначають латинською приставкою. Так, префікс для множника 1000 („кіло”) походить від грецького „хілі” (тисяча), а для 0,001 – „мілі” від латинського „міллесімус” (тисячна).

У 1950-ті роки придумали й інші приставки: „гіга”(10⁹) – від грецького „гігас” (велетень), „тера” (10¹²) – від грецького „террас” (чудовисько). Дотримуючись цієї ж логіки, міжнародні законодавці надали перевагу не латинському кореневі „наннус” (карлик), а грецькому „нанос” для префікса-множника однієї мільярдної. Крім того, користуються також „мікро” (10^-6) – похідним від грецького „мікрос”.

Детальніше про ці та інші приставки читай у статті Крістіана Жоакіма „Звідки ви родом, приставки?” в журналі „КОЛОСОК” № 2/2012.

6. В. Хром.

Хром – твердий, високоміцний метал голубувато-білого кольору, стійкий до впливу лугів і кислот. Завдяки цій властивості хром використовують у промисловості для плавлення хромистої сталі, ніхрому та інших сплавів із високою твердістю. Хром широко застосовують  і як декоративне антикорозійне покриття.

Декоративне хромове покриття

Про особливості властивостей та „рекорди” інших металів читай у статті Віктора Мясникова „Метали-рекордсмени та їхні „чудесні” властивості” в журналі „КОЛОСОК” № 03/2012.

7. Б. Едельвейс.

Едельвейс, або Білотка альпійська (лат. Leontopodium alpinum) – надзвичайно красива і тендітна квітка. У народів гір едельвейс є символом щастя і любові. Гуцули називають цю квітку шовкова косиця.

Росте едельвейс на вапнякових скелях в альпійському та субальпійському поясах. Трапляється він і в Українських Карпатах (зокрема на вершинах гір Близниці, Ненєски) у найбільш важкодоступних місцях, на стрімких скелях, але і там зазнає винищення. Білотка альпійська зростає не лише в Карпатах, а й у горах Західної Європи (зокрема Альпах), на Балканах. Близькі види трапляються в горах Середньої Азії, на Далекому Сході.

Існує багато легенд про едельвейс. В одній з них йдеться про те, що цю квітку висівали карпатські чарівниці та обіцяли молодим парубкам, які подарують едельвейс коханій, назавжди знайти місце у своєму серці. Не відчуваючи небезпеки, парубки вирушали на пошуки шовкової квітки. Але не багатьом вдалося її зірвати – більшість зривалися зі скель та гинули на втіху чарівницям. Нещасливим нареченим не залишалось нічого іншого, як оплакувати своїх коханих. Їхні сльози щорічно з’являються на квітках едельвейсу маленькими крапельками нектару.

Дивовижна життєздатність цієї рослини викликає повагу і захоплення. Ця рослина здатна витримувати добові перепади температури від нічних заморозків, до денної спеки, їй байдуже розріджене повітря і жорстке ультрафіолетове випромінювання.

Люди поважають цю рослину за стійкість і вважають, що знайти її – до успіху.

Читай статтю Наталії Пашко „Білотка альпійська” у журналі „КОЛОСОК”, №4/2007.

8. А. пісні. В. одяг. Д. танці.

Шлюбні пости характерні для деяких тварин під час гону, але не характерні для людей. „Лицарські турніри” – змагання тварин за прихильність статевого партнера чи оволодіння ним, також є у тварин. „Лицарськими турнірами” їх, правда, називають за схожістю до турнірів середньовікових лицарів. А от шлюбні пісні та танці, шлюбне вбрання є і у людей, і у тварин. Недалеко ми від них відкотилися!

А яка ж весільна урочистість без подарунків? Вони – чудовий спосіб виявити свою прихильність. Є у тварин і подарунки! Про це читай у статті Ірини Пісулінської „Шлюбні подарунки” у журналі „КОЛОСОК”, № 9/2012.

9. Б. Ліщини.

У побуті горіхами називаємо все перераховане. Ми також користуємося таким поняттям як „горіхоплодні культури”. До горіхоплодних відносять волоський горіх, маньчжурський горіх, пекан; фундук, ліщину; кедрову сосну сибірську (кедр сибірський) тощо.

Але ботанічне поняття „горіх” об’єднує плоди, у яких дерев’янистий оплодень не зростається зі шкіркою насінини. У ліщини кулясті горіхи загорнуті в листовидну обгортку – плюску. Горіхи маленьких розмірів називають горішками (гречка, липа, осока), крилатий горіх не має плюски, але має крилоподібний придаток (береза, вільха, граб). Жолудь має оплодень м’якший, ніж горіх, і не зростається з насіниною (дуб, бук). У жолудя дуба плюска наче блюдечко.

Ліщина, зі згаданих у запитанні рослин, єдина має за ботанічним визначенням плід горіх. Фундук – це культурна форма ліщини.

Ліщина

Плоди волоського та кокосового горіхів ботаніки називають сухими кістянками, а мигдалю – кістянками.

У арахісу ми вживаємо насіння з плодів, які називаються бобами.

Боби арахісу

Плоди фісташки – однонасінні кістянки, а кедрові горішки є насінням сосни сибірської.

Насіння сосни сибірської

Бразильський горіх – це насіння плоду коробочки.

Коробочка бразильського горіха

Отже, горішки гречки ближчі до горіхів, ніж арахісові чи волоські горіхи? А чи не приготувати нам кашу з горішків (читай – „гречану кашу”)?

Читай статтю Наталії Мамзенко „Три горішки не для Попелюшки” у журналі КОЛОСОК, № 2/2020.

10. Д. Галактики.

Галактика – система з зір, міжзоряного газу, пилу і темної матерії, які утримуються силами гравітації. Усі складові частини галактик рухаються навколо спільного центру мас. Галактики розподілені у просторі нерівномірно, вони утворюють групи галактик і скупчення галактик, які мають тенденцію утворювати надскупчення. У своїй класифікації Габбл поділив усі галактики за їх зовнішнім виглядом на фотографічних пластинках. Він розрізняє еліптичні, спіральні і неправильні (іррегулярні) галактики. Наприклад:

• еліптична галактика М 32
• спіральна галактика Вертушка (Pinwheel) М 10, NGC 5457
• карликова галактика неправильної форми у сузір’ї Піч
• об’єкт Хога – кільцеподібна галактика в сузір’ї Змії.

У межах кожного типу є детальніша класифікація. Невелика кількість галактик має унікальну морфологію, що не дає змоги визначити їхню належність до жодного з перелічених типів. Такі галактики називають пекулярними. Наша ж Галактика належить до спіральних.

11. А. Зелений Журавлик.

Зображення зеленого журавлика з написом „Екологічно чисто та безпечно” відзначає якісні характеристики маркованої продукції та відповідність їх до критеріїв екологічності протягом усього життєвого циклу продукції: від заготівлі сировини до утилізації, гарантує споживачеві екологічну якість.

Деякі знаки відображають екологічну безпечність виробу для людини і навколишнього середовища вцілому або ж деяких його властивостей.

„Білий Лебідь” або ж „Скандинавський Лебідь” – у скандинавських країнах, „Блакитний Ангел” – у  Німеччині.

Екознак Європейського союзу – єдиний знак екомаркування. Він, як і „Блакитний Ангел”, означає екологічність продукту. Цей знак не поширюється на харчові продукти та ліки. Ним маркують і товари, які належать до небезпечних, але такі, які можна використовувати за дотримання обмежувальних умов або ж у допустимих межах. Є й інші екомаркувальні знаки, зокрема екологічний знак Міжнародного екологічного фонду.

12. Г. SARS-CoV-2. Д. A(H3N2).

Про коронавірус читай статтю Ярини Колісник „Обізнаний про коронавірус SARS-CoV-2  – значить озброєний”.

13. Г. Паладій.

„Біле золото” – ювелірний матеріал, сплав золота з іншими компонентами, в першу чергу, з паладієм (інколи сріблом чи нікелем), які забарвлюють його у білий колір.

1 г звичайного золота 585 проби містить 585 мг чистого золота і сплав срібла та міді, а у сплаві білого золота замість міді додають паладій (або нікель). Що більший відсоток срібла, то сплав матовіший.

Приблизно одна людина з восьми має алергію на нікель у вигляді контактного дерматиту. З 20 січня 2000 року у країнах Європейського союзу діє закон на обмеження нікелю в ювелірних виробах, а в білому золоті його заборонено використовувати. Частіше застосовують сплави на основі паладію.

Біле золото використовують найчастіше у виробах з діамантами (як правило, 750 проби) і чорними перлами. Щоб надати металу чистого білого блиску, його покривають родієм. До речі, як і більшість сучасних виробів зі срібла. Тому дорогий перстень з білого золота зовні виглядає так само, як і срібний, якщо вони вкриті родієм.

14. В. Електрофонні.

Електрофонний болід – рідкісне явище природи. Політ такого боліда супроводжується звуковими ефектами, наприклад потріскуванням.

15. Б. Річку.

Для річок важливе надходження поверхневих та підземних вод. Головна роль у живленні рік належить кліматичним умовам. Тому вчені вважають, що ріки можна розглядати як продукт клімату. Вперше роль клімату в живленні річок та його вплив на їхній режим визначив вчений-кліматолог О. І. Воєйков.

16. В.

Сосна Мафусаїл – одне з найдавніших дерев на Землі. Приблизний вік дерева становить 4 848 років. Воно належить до виду сосна довговічна (Pinuslongaeva), роду Сосна (Pinus). Сосна росте в Національному лісі Ініо, на сході штату Каліфорнія (США), на висоті понад 3 тисячі метрів над рівнем моря, в районі гірського хребта Уайт-Маунтінс.

17. А. Ему.

Ему живе у напівпустелях Австралії і непогано плаває попри свої масивні розміри.

Хамелеон плавати не вміє.

Вивірка лісова поширена у лісовій зоні Євразії.

Лінивець вміє плавати, проте живе у вологих лісах Південної Америки.

Шимпанзе звичайний мешкає в лісистих місцинах та саванах Африки.

18. Б. Йод. Д. Хлор.

Назва Йод походить від дав.-гр. „ἰώδης” – „фіалкоподібний”, що пов’язано з кольором пари, яку побачив французький хімік Бернар Куртуа, нагріваючи маточний розсіл золи морських водоростей з концентрованою сірчаною кислотою. Проста речовина йод за нормальних умов утворює кристали чорно-сірого кольору з фіолетовим металевим блиском та фіолетові пари з різким запахом.

Гемфрі Деві, першовідкривач Хлору, вирішив дати йому назву Хлорин, або Хлорний газ (Chlorine і Chloriс gas). Вибираючи назву, він використав принцип номенклатурної комісії Паризької академії наук – називати нові речовини за їхніми властивостями. Газ мав жовто-зелений колір, звідси й назва: у перекладі з грецької – жовто-зелений. У  1812 році Гей-Люссак запропонував змінити назву газу на „Хлор”, яка стала загальноприйнятою в усіх країнах, крім Англії та США.

19. Б. У альбатроса.

У дзьобі альбатроса є своєрідний опріснювач, що перетворює морську воду у воду, придатну для пиття.

20. Б. Дофамін.

Дофамін викликає почуття щастя й ейфорії. Також він є одним з головних компонентів біохімічного механізму закоханості − мозок людини, що закохалася, стрімко виробляє дофамін. Підвищення його концентрації спостерігається і під час споживання приємної на смак їжі чи роботи за хорошу винагороду.

21. Г. 5.

Придивися до полум’я свічки уважніше. Ти побачиш, що внизу полум’я синє, а верхня його частина – жовтувата. Полум’я свічки можна умовно поділити на чотири зони. Перша зона, поблизу ґнотика, не випромінює світло. Температура у цій зоні становить 600° C. Тут випаровується речовина свічки (тверде паливо), але кисню для горіння бракує. Друга зона знаходиться у нижній частині полум’я і випромінює слабке синє світло. Температура у цій зоні приблизно 800° C. Тут, завдяки легкому доступу кисню із навколишнього повітря, відбувається горіння.

Третя зона полум’я знаходиться всередині вогника, тут також бракує кисню. Завдяки теплу від хімічних реакцій другої зони, температура у третій зоні підвищується до 1 000° C. Третя зона не випромінює світло, але за такої високої температури тут активно протікає піроліз. Деякі молекули твердого палива не встигають розкластися і згоріти до кінця. Вони утворюють сажу – мікроскопічні часточки, що складаються із вуглецю.

Гаряче повітря легше, ніж холодне, тому постійний висхідний потік повітря захоплює часточки сажі. Підіймаючись, часточки сажі дедалі більше нагріваються і потрапляють у четверту зону, де температура становить приблизно 1 200° C. Четверта зона якраз і є отим звичним для нас вогником свічки. Тут за високої температури часточки сажі розжарюються і світяться, так само, як залізний цвях у вогні. Найвища температура у верхній частині цієї зони.

Чому свічка горить? Чому полум’я свічки жовте? Чому воно здіймається угору? Та найголовніше – чому полум’я випромінює світло?

Відповіді на ці запитання ти знайдеш у статті Сергія Малинича „Світло у нашій оселі” у журналі „КОЛОСОК” № 2/2015.

22. А.Гідрофіти.

Гідрофіти – це наземно-водяні рослини, частково занурені у воду. Ростуть на берегах водойм, на мілководді та на болотах. Трапляються в районах з різними кліматичними умовами. До них належать очерет звичайний, частуха подорожникова, бобівник трилистий, калюжниця болотяна. У них краще, ніж у гідатофітів, розвинуті механічні та провідні тканини, добре виражена аеренхіма. У листках гідрофітів наявний епідерміс з продихами, але інтенсивність транспірації надто висока, тому вони можуть рости тільки постійно та інтенсивно поглинаючи воду.

23. Б.150–200 м.

Важливою особливістю Чорного моря є те, що з глибини 150–200 м шар води перенасичений сірководнем. Це 87 % об’єму води Чорного моря. Сірководневу зону моря називають „мертва зона”, бо там розвиваються лише анаеробні бактерії. Вчені попереджають, що сірководень підіймається до поверхні моря зі швидкістю 2 м/рік, тому шар „живої” води у Чорному морі скорочується.

24. Б. Електрочайником. В. Мірним циліндром.

Вплив невагомості на речовину залежить від її агрегатного стану. Поведінка газів істотно не змінюється: молекули газів рівномірно розподіляються в посудині, „не прагнучи” донизу, адже у невагомості немає ані „верху”, ані „низу”. У невагомості рідини набувають власної сферичної форми. Якщо рідина добре змочує поверхню лабораторного посуду, то вона розтікатиметься по ньому тонким шаром, щоб зайняти якомога більшу частину поверхні. Вона підніметься по стінках і покриватиме посуд і зсередини, і ззовні (якщо посуд відкритий). Погодься, не дуже зручно проводити реакції у розчині, яким пробірка змочена і зсередини, і ззовні! Якщо ж рідина погано змочує поверхню, то вона вилетить з посудини у вигляді кульки. І знову проблема: як проводити реакцію, якщо два розчини не змішуються, а висять у повітрі в різних кінцях лабораторії?

У невагомості важко дозувати рідини-кульки. Уяви, що треба налити 10 мл розчину: це пів кульки чи четвертинка? Звичайна склянка чи мірний циліндр не допоможуть. Для вимірювання об’ємів речовин доведеться використовувати шприци-дозатори чи мірні піпетки.

Оскільки повітря на космічній станції невагоме, то сила Архімеда тут теж відсутня, а, отже, зникне і конвекція. Теплі шари рідини чи газу у невагомості не піднімаються вгору, щоб звільнити місце холодним. Щоб у кабіні корабля на МКС не утворювалися „застійні зони” з вуглекислого газу, а тепле та холодне повітря рівномірно перемішувалося, усюди встановлюють вентилятори.

За відсутності вентиляції природним механізмом перемішування рідин і газів є дифузія: рухаючись хаотично і безладно, молекули повільно „розповзаються” в усі боки.

Але дифузія – дуже повільний процес, тому рідина нагріватиметься лише поблизу стінки посудини, яку підігрівають (теплопровідність у невагомості ніхто ще не скасовував), і теплі шари не змінюватимуть положення, як ми звикли на Землі. Тому електрочайник у невагомості – річ зайва: вода закипить лише поблизу дна, а нагрівальна поверхня приладу може перегрітися і перегоріти. Щоб рівномірно прогрівати розчини і гази, дослідникам доведеться ретельно перемішувати їх. А щоб кульки рідин не вилітали, їх ще й треба притискати до дна посудини. Ось такі незручності у хімічній лабораторії на космічній станції.

Читай більше в статті Микити Каліберди „Хімія у невагомості” журналі „КОЛОСОК” №8/2016.

25. Б. Мураху і кропиву.

Що спільного у мурах і кропиви? Засіб захисту – мурашина кислота. Саме її впорскує жало мурахи чи волосок кропиви під шкіру людини, викликаючи набряк та запалення. В обох випадках місце укусу свербить і червоніє, але якщо його не чіпати, то неприємні симптоми швидко зникають.

Читай у статті Вікторії Богданової „Чому продукти кислі на смак?”, № 8/2016.

26. Д. Місяць.

З усіх планет Сонячної системи саме Земля має найбільший порівняно зі своїми розмірами супутник. Місяць у 4 рази менший від Землі.

27. Г. Сірка.

На малюнку зображена молекула сірки S8. Саме ця молекула має форму корони. Це довели ще 1935 року за допомогою рентгеноструктурного аналізу.

Сірка – одна з двох простих речовин, відомих з найдавніших часів (другим є вугілля у вигляді алмазу чи графіту). Згадки про сірку є у численних письмових джерелах від опису легендарного руйнування вогненним дощем Содому і Гоморри. Крім того, сірка була відома давнім єгиптянам ще у XVI столітті до нашої ери.

Чорний порох, до складу якого входить сірка, зробив революцію у воєнній справі у XIII столітті. Чорний порох – це суміш калієвої селітри, вугілля і сірки у співвідношенні 7,5:1,5:1,0 по масі, він був винайдений китайськими алхіміками понад тисячу років тому. Перший відомий рецепт пороху знайшли в китайських воєнних приписах 1044 року, а його використання в гарматах (бомбардах) відоме принаймні з 1128 року.

У чистому вигляді сірка – жовта кристалічна речовина без запаху, крихка, легкоплавка, не отруйна, не розчинна у воді, дуже погано проводить тепло і електричний струм. Добре розчинна в бензолі та інших органічних розчинниках. За нагрівання безпосередньо сполучається з усіма простими речовинами, крім благородних газів, азоту, телуру, йоду, іридію, платини і золота. Сірка повільно реагує з воднем за 120 °С, значно швидше за 200 °С з утворенням сірководню. Сірка спалахує у фторі і горить синьо-фіолетовим полум’ям. Реакція з хлором протікає спокійно за кімнатної температури, але сильно пришвидшується за нагрівання. Окиснення сірки повітрям за кімнатної температури відбувається повільно, хоча утворюються сліди діоксину сірки. Температура спалахування сірки на повітрі сягає 250–260 °С. Сірка горить яскраво-синім полум’ям, виділяючи газ з різким запахом. Чистий сухий кисень за кімнатної температури не реагує з сіркою, а озон реагує.

Сірка має дуже широке застосування, її використовують у хімічній промисловості, здебільшого для отримання сірчаної кислоти. У резиновій промисловості слугує вулканізуючим агентом. Ще 1839 року Чарльз Гудьєр (США) відкрив спосіб вулканізації натурального каучуку нагріванням з сіркою.

Сірку застосовують у паперовому виробництві для отримання сульфата целюлози, а також у виробництві барвників, пороху, сірників. У сільському господарстві її використовують для боротьби з хворобами рослин. У розплавленому вигляді застосовують у сірчано-натрієвих акумуляторах. Особливо широко нею користуються у медичній галузі. Сірку осаджену (Sulfurpraecipitatum, Lacsulfuricus) використовують лише як зовнішній засіб у дерматології для лікування шкірних захворювань, вона входить до складу пасти Лассара, мазі Вількенсона тощо. Для прийому всередину не треба замінювати сірку очищену сіркою осадженою; остання відносно швидко відновлюється в кишківнику до сірководню, що може призвести до побічних явищ.

28. В. ороніми.

Наука, яка вивчає топоніми, їхнє походження, смислове значення, розвиток, написання та вимову, називається топонімікою (від дав.-гр. „Τόπος” – місце і „όνομα” – ім’я, назва). Топоніміка виникла на стику географії, історії і лінгвістики. Назви населених пунктів (міста,  селища, хутори та інші), об’єднані терміном „ойконім”, назви річок, морів, озер та інших водних об’єктів – „гідронім”. До об’єктів рельєфу (це хребти, гори та горби, низовини і височини, ущелини та плато) застосовують термін „оронім”.

Докладніше про топоніміку читай у статті Ксенії Мішалової „Таємниці географічних назв” у журналі „КОЛОСОК” № 8/2014.

29. В. Про Норвегію.

Королівство Норвегія – найпівнічніша країна Європи. Слово „Норвегія” в перекладі означає „шлях на північ”. Саме так називали тутешні поселення мандрівники, яких здавна вабила ця країна фіордів з неймовірно красивою природою. Проте самі норвежці відстоюють походження назви від імені свого короля Нора, брата Дана, на честь якого названа Данія. Третина країни розташована за Північним полярним колом, де сонце з травня до липня майже не заходить за обрій. У середині зими на крайній півночі майже всю добу триває полярна ніч, а на півдні світловий день триває усього декілька годин.

Про Норвегію читай у статті Дарії Біди „Норвегiя: блакитно-смарагдова казка, або Як полюбити зиму” у журналі „КОЛОСОК” № 2/2019.

30. В. землекоп голий.

Шкіра цієї тварини повністю гола, за винятком декількох окремих волосків. Вуха утворені просто вушними отворами, немає вушних раковин. Очі крихітні. Зір у голого землекопа розвинений дуже погано. Він майже сліпий. Голий землекоп має дві пари довгих різців, що виступають назовні, служать для того, щоб обгризати корінці та бульби, рити тунелі й захищатися від змій. Кігті короткі, але гострі. За їхньою допомогою землекопи легко пересуваються по підземних коридорах.

Голі землекопи живуть у лабіринтах підземних галерей у спекотних, засушливих районах Сомалійського півострова. Тварини утворюють колонії, які зазвичай нараховують від 20 до 30 особин, що населяють складну систему довгих підземних тунелів на площі 3–4 км2. У колонії голих землекопів здатною до розмноження є тільки королева. Королева має від одного до трьох партнерів. Решта тварин у колонії є безплідними. Тварини, що належать до різних каст, виконують певні функції. Завдання робочих землекопів – це збирати й доставляти їжу, матеріал для гнізда, викопувати галереї і захищати колонії від нападу ворогів.

Підземні коридори голі землекопи риють на глибині близько 20 см від поверхні. Ці проходи досить вузькі, тварини можуть переміщатися по них тільки одна за одною. У підземному містечку є також і ширші тунелі, розташовані на глибині 50 см, у них можуть розійтися дві тварини. Коли в такому коридорі зустрічаються дві особини, дрібніша тварина зазвичай стискається, щоб інший землекоп міг протиснутися поряд з нею, або вони обидві притискаються до стінок і так розходяться. На рівні широких коридорів знаходяться гніздові камери. Вбиральні розташовуються приблизно на тому ж рівні або трохи глибше. Деякі з більш глибоких тунелів закінчуються тупиком.

Англійці називають голого землекопа „пісочне щеня”. Мабуть, ця назва вказує на зовнішню схожість цих тварин з новонародженими цуценятами.

Про секрети довговічності від голого землекопа читай у статті Віри Сенчини „Квиток у безсмертя”, журнал КОЛОСОК №1/2020.