Наукова робота. Комахи – шкідники лісу з ряду перетинчастокрилих в умовах Черкаської області

Виконав:
Самарський Денис,
учень 8 класу
Санжариської загальноосвітньої
школи І – ІІ ступенів
Смілянської районної ради
Черкаської області

Науковий керівник:
Коробова Юлія Павлівна,
вчителька біології та хімії
Санжариської загальноосвітньої
школи І – ІІ ступенів
Смілянської районної ради
Черкаської області,
лауреатка IV Всеукраїнського Інтернет-конкурсу 
„УЧИТЕЛЬ РОКУ–2019” за версією
науково-популярного природничого журналу
„КОЛОСОК” у номінації „Біологія”

ВСТУП

Актуальність теми

У нормальному непорушеному лісі комахи – шкідники виконують важливу роль, переробляючи кору й деревину усихаючи у процесі природного розпаду дерев і прискорюючи тим самим повернення в ґрунт необхідних мінеральних речовин. Крім того, комахи – ксилофаги займають важливе місце в харчових ланцюгах лісових екосистем. Однак, в умовах порушення екологічної рівноваги деякі види комах – ксилофагів перетворюються в шкідників лісу, здатних призводити спалахи масового розмноження, заселяти, приводячи до загибелі, цілком життєздатні дерева й викликати іноді повне руйнування деревостою. Так як дерево і ліс є невід`ємною та необхідною частиною нашого життя, тема є актуальною і може представляти інтерес як для широкого кола суспільства, так і спеціалістів в області ентомології, біології, хімії.

Мета і задачі дослідження

У ході дослідження було поставлено наступні задачі:

– вивчити видовий склад та таксономічну структуру перетинчастокрилих в умовах Черкаської області,

– простежити зміни структурних особливостей, з`ясувати причини виникнення і шляхи ефективного запобігання спалахів чисельності,

– для кожного виду визначити пошкоджуючі ними породи деревини , райони поселення на дереві, частоту зустрічності і ступінь шкідливості,

– визначити екологічні згрупування перетинчастокрилих шкідників на основних лісо-утворюючих породах ,

-виявити найбільш масові й небезпечні види перетинчастокрилих шкідників і оцінити їх роль в лісах Черкаської області.

Ми поставили своєю метою вивчити фауну та екологію перетинчастокрилих, їх біотопічний розподіл та методи боротьби з ними в умовах Черкаської області.

Практичне значення одержаних результатів

Матеріали роботи можуть бути використані при прогнозуванні змін видового складу і чисельності шкідників, їх вплив на флору лісу.

Апробація результатів роботи

Результати дослідження були оприлюднені на семінарському занняті, яке було присвячено темі « Значення лісу, та боротьба проти шкідників лісу»

РОЗДІЛ 1. ФІЗИКО –ГЕОГРАФІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТЕРИТОРІЇ ДОСЛІДЖЕННЯ

Територією мого дослідження стала Черкаська область, яка належить до Лісостепової області.

Природна рослиність представлена залишками остепнених луків і степів, дубових і дубово- грабових масивів. Первісних степів і лісів збереглося мало. Сучасна середня лісистість становить 12,5%.

З дерев найпоширеніший дуб (43 % лісокритої площі). Крім того, є граб, бук, сосна, вільха, береза. Великі площі зайняті дібровами з багатоярусною структурою: деревний ярус скла­дають дуб звичайний, граб звичайний, в’яз, липа серцелиста, груша звичайна. В чагарниковому ярусі ростуть берест, клен бородавчатий і європейський, шипшина тощо трав’яному — копитень, папороть, осока та ін. Лучні степи остепнені луки збереглись у заповіднику Михайлівська Цілина. Лучна і бо­лотна рослинність поширена переважно в долинах річок. Розораність лісостепової зони становить 76—85 %. У фауні представлені як лісові, так і степові види тварин. У Черкаській області ландшафти сформувались на лесових породах, що легко розмиваються дощовими та сніговими водами. Тому там, на схилах височин та крутих берегах річок, багато ярів і балок, які займають 12—15 % території. Типове для лісостепових ландшафтів чер­гування розчленованих схилових природних комплексів, орних земель та лісових масивів зумовлює помітні контрасти їх тепло і вологозабезпеченості. Для низовинних ландшафтів характерні процеси соленакопичення і заболочування. Забо­лочуються ландшафти в смузі впливу Канівського та Кремен­чуцького водосховищ. На плоских вододільних і терасових рівнинах проявляються сліди давніх просадкових процесів [6:255].

По території Середнього Придніпров’я протікає Дніпро, який поділяє Середнє Придніпров’я на правобережжя та лівобережжя. Характерним є поєднання кліматичних умов степової і лісостепової зони. Клімат тут помірно-континентальний. На території Середнього Придніпров’я є ряд відмінних природних районів [6:115].

Створення Кременчуцького водосховища на Дніпрі значною мірою впливає на водний баланс. В районах, що прилягають до нього, частіше спостерігаються дощі, більше випадає снігу, повітря стало більш вологим, клімат м’якшим. На берегах Дніпра ростуть хвойні та листяні ліси. У зв’язку з будівництвом Кременчуцької ГЕС близько 1500 га території лісових насаджень було відведено під водоймище. Морфометрично Кременчуцьке водоймище поділяється на чотири ділянки з такими характеристиками і особливостями режиму:

  • хвостова ділянка, де підтоплення не виходить за межі русла, але збільшується глибина і уповільнюється течія. Режим тут близький до річкового;
  • верхня ділянка (від м. Канів до залізничного моста біля м. Черкаси), на якій підтоплення виходить за межі русла і затоплює заплаву, але глибина в її межах не перевищує 6 м. Течія тут можлива лише під час повенів. В цій частині у водоймище впадають притоки Вільшанка, Рось, Супій;
  • середня ділянка (від залізничного мосту біля м. Черкаси до створу Адамівка – Єреміївка), де підтоплення охоплює значну площу. Глибини тут практично такі ж, як і в верхній ділянці, течія практично відсутня;

– нижня ділянка – найбільша за площею. В окремих місцях глибина досягає до 25 м., підтоплення охоплює всю заплаву і частково підзаплавну терасу. Течія з’являється лише поблизу турбін або відкритих щитів греблі.

В результаті утворення водосховища затопленою виявилась лучна, лучно-болотна, чагарникова рослинність [6:277].

Широко постало питання осушення заболочених земель лівобережжя та окремих заплав правобережжя з метою подальшого їх використання під посіви зернових та овочевих культур.

В області почалося осушення десятків тис. гектарів заболочених земель. Ці землі входили до 5-ти великих осушувальних систем -Тясминської, Золотоніської, Чумгатської та Супійської. Осушувальні системи Черкащини представляли собою складні інженерні комплекси, що мали магістральні та бокові канали із системою гідротехнічних споруд на них. Частина осушених земель була зайнята сіножатями, випасами, лісами. Для використання осушених земель та догляду за каналами і гідроспорудами в Черкаській області було створено два експлуатаційних управління: Черкаське (з центром в с. Чапаева. Золотоніського району) та Тясминське (з центром в м. Чигирин) [6:305].

Великі осушувальні системи області нараховували понад 30 тис. га. В колгоспах і радгоспах Черкащини налічувалось понад 2000 тис.га зрошувальних систем.

Широке використання зрошувальне землеробство набуло в с. Хрущівка Золотоніського р-ну, с. Червона Слобода та с. Геронимівка Черкаського району. В області з року в рік збільшувались площі зрошувальних земель.

У 1971 – 1975 p.p. відбулось будівництво нових великих зрошувальних систем.

Територія Середнього Придніпров’я багата на водні ресурси. Це річки, водоймища, ставки, артезіанських свердловини. Проте, в минулому по території протікало значно більше середніх і малих річок, які несли свої гомінкі води то між крутих, то між пологих, зарослих вербами та лозами берегів. Більш повноводні і чисті були й існуючі річки.

Черкаська область розташована в центральній частині України. Основна маса її території знаходиться на Правобережжі і невелика частина на Лівобережжі. Крайня західна точка області лежить на південний захід від с. Коритні Монастирищенського р-ну під 29° 40 східної довготи; східна – під 32° 5Г східної довготи і лежить на схід від с. Бітового Чигиринського р-ну. На південному заході територія області прилягає до Вінницької області. На півдні ж Черкащина межує з Кіровоградською областю.

Площа Черкаської області 21,1 тис. км2, що становить 3,4% території України. Утворено Черкаську область 7 січня 1954 р. з земель сусідніх Київської, Полтавської, Кіровоградської і Вінницької областей.

Правобережжя Черкаської області своїм південним і західним краєм займає середню частину Українського кристалічного масиву. Своїм північно-східним краєм масив переходить у Київсько-черкаський шельф, який доходить до правого берега р. Дніпро. Лівобережна частина області міститься в межах Дніпровсько-донецької западини.

Для Черкаської області характерні два типи рельєфу. На Правобережжі її розкинулась середня частина Придніпровської височини, яка являє собою височинне плато, розчленоване глибокими ярами і річковими долинами Лівобережжя займає Придніпровська низовина з характерним для неї рельєфом плоскої, злегка пагорбованої терасової рівнини. В основі рельєфу Правобережжя області знаходиться кристалічний масив з шельфом, що до нього прилягає. Кристалічна основа Придніпровської низовини лежить на великій глибині; над нею нашаровані осадові породи [6:288].

Крім підвищених ділянок, на Правобережній височині є зниження. Вони виникли в жолобоподібних западинах кристалічного щита і заповнені палеогеновими, неогеновими і четвертинними відкладами. Такими зниженими ділянками є долини річок Гірського та Тікичів і їх приток. У середній течії цих рік максимальні висоти досягають 170-210 м. В напрямі течії р. Вільшанки та середньої течії р. Росі в центральній частині області рельєф знижується від 225 м до 179 м. На крутих берегах рік та обривах ярів всюди відслонюються кристалічні породи – граніти, гнейси, а також пісковики. Долини рік мають заплавну і надзаплавну тераси, ширина їх то звужується, то розширюється, досягаючи на надлучній терасі Тікича 4 км.

У центральній і південно-західній частинах області в кристалічних зниженнях, заповнених осадовими породами, протікають середньою і нижньою течією р. Рось та р. Вільшанка. На березі Росі виходи гранітів утворюють безперервну кристалічну смугу.

Особливо різновидність рельєфу Придніпровської височини утворює Канівсько-Мошногірське складчасте плато, що підноситься в її крайній східній частині і прилягає до Дніпра. Загальна довжина його 70 км, ширина 35 км. Канівські “гори” і Мошногір’я являють собою справжню гірську країну в мініатюрі. Ознакою гірської будови Канівської височини і Мошногір’я є дислокована їх будова, характерна для молодих складчастих систем. Так у відслоненнях високого правого берега р. Дніпра на денну поверхню виступають гірські складки. Гори розчленовані високими річковими долинами. Найвища точка Канівських “гір” на північний захід і на південь до долин рік Росави і Росі [4:98].

У Мошногір’ї, як і в Канівських “горах”, верхні шари осадових порід, включаючи юрські, крейдяні і третинні, дислоковані.

У східній частині Правобережжя розташована Ірдино-Тясминська низовина, яка за своїм рельєфом наближається до лівобережної частини області. Вона займає заболочену течію рік Вільшанки та Ірдиню. Наноси пісків на терасі утворюють дюни, які тут називаються кучурганами.

Типово низовинний рельєф поширений на Лівобережжі. Лівобережна низовина є частиною обширної Придніпровської низовини. Кристалічна основа тут опущена на значну глибину і вкриті осадовими породами від кембрійського до четвертинного періоду. Найменша абсолютна висота низовини відмічена в заплаві р. Дніпро проти пристані Богун і становить вона 73 м [4:119].

Заплавна тераса займає вузьку смугу вздовж Дніпра. В напрямі на північний схід її змінює лучна тераса, значно вища і ширша. Верхня межа останньої сягає лінії, яка проходить у такому напрямі: Ліпляве-Дмитрівка- Коробівка-Чапаївка-Іркліїв. У середній частині долиною р. Золотоношки межі цієї тераси досягають м. Золотоноші. За лучною йде надлучна тераса, яка піднімається над нею невисоким уступом. На цій терасі поширені плоскі рівнинні степові краєвиди. Багаті лучні угіддя надзаплавної тераси Придніпровської низовини створюють сприятливі умови для розвитку тваринництва. Знижені ділянки з суглинковими ґрунтами придатні для городництва. Багаті водні ресурси дозволяють розмістити біля них підприємства, які потребують багато води. Озера зручні для розведення риби і водоплавної птиці.

Рівнинний, злегка хвилястий рельєф Лівобережжя і рівнинно-горбистий правобережної частини області зручний для прокладання шляхів сполучення, для будівництва різних інженерних споруд, а також для рільництва [15:110].

Значною перешкодою для розвитку господарства є яри. Однією з природних причин утворення ярів є фізичні властивості , що легко розмивається текучими водами. Люди, вирубуючи ліси, розорюючи круп схили горбів, ще більше посилюють утворення ярів. В Черкаській області, особливо в Катеринопільському, Городищенському, Смілянському і Золотоніському районах вживаються дійові заходи проти утворення нових ярів і розширення старих.

Значна розчленованість рельєфу на Правобережжі дає змогу диференційовано підходити до використання різних форм його в народному господарстві. Південні пологі схили височин і вододільних просторів навесні краще прогріваються, швидко звільняються від снігового покриву і висихають. Це дає змогу рано організовувати польові і сільськогосподарські роботи. Такі рівнинні площі просихають і прогріваються довше і ще довше прогріваються північні схили. На південних схилах, на які сонячне проміння в літню пору падає прямо, грунт висихає і прогрівається. Деякі культури не витримують високих температур і при недостатній кількості вологи гинуть від засухи. Тому на цих схилах потрібно культивувати посухостійкі і теплолюбні культури: соняшник, помідори, кукурудзу, під поливання виноград. В осінню пору на північних схилах і рівнинних площах при ранніх приморозках урожай теплолюбних сільськогосподарських культур може загинути. В таких місцях доцільно організовувати своєчасні збирання урожаю. Рівнинний рельєф не перешкоджає відносно рівномірному розподілу по поверхні атмосферних опадів, дозволяє доцільно використати їх в народному господарстві. Рельєф впливає також на розміщення фунтів і географію рослинності [15:123].

Розподіл вітрів залежить від положення, яке займає область по відношенню до пояса високого атмосферного тиску. Вісь цього пояса, або барометрична вісь континенту, пролягає в її межах приблизно по лінії Чигирин-Шпола-Звениґородка і далі в південно-західному напрямі. Вона є кліматичною вітророздільною межею. На північний захід від неї панують вологі вітри західних напрямів. На південний схід більший вплив проявляють східні і південно-східні посушливі вітри. Для Черкаської області типовим є м’який помірний бореальний клімат південно-західної частини Руської рівнини з властивою їй помірною континентальністю. Остання посилюється в напрямі на південний схід.

Західні і північно-західні вітри, які переважають на території області, протягом весни, літа й осені дають значні вигоди для тих галузей економіки, в першу чергу сільського господарства, які дуже залежать від умов погоди. Сила вітрів частково використовується як рушійна сила, що приводить у рух вітродвигуни [15:137].

Період з середніми температурами нижче 0’С (зима) триває протягом грудня, січня, лютого і березня. З них найхолоднішими є січень і лютий. Проте в цю пору року низькі температури не стійкі. Атмосферний тиск знижується, а це спричиняється до пом’якшення погоди. Західні вітри приносять тепле вологе повітря, що приводить до випадання мокрого снігу, а іноді й дощу. Зміна відлиги морозом приводить до того, що вода від талого снігу замерзає, утворюється льодова кора, грунт промерзає, виникає загроза для озимих посівів.

Сніговий покрив нашаровується на поверхні грунту поступово і досягає в цілому 30 см. Сніг краще затримується в лісах, чагарниках, на полях, захищених полезахисними лісовими смугами, або там, де збереглася торішня рослинність. На відкритих місцях сніг змітається вітрами, швидше тане.

Тепла пора року настає на початку третьої декади березня. На відкритих площах та південних схилах фунт швидко просихає і настає пора ранніх весняних посівів ярих культур, що не бояться приморозків, які бувають у квітні, а іноді і на початку травня. У весняно-літній період на території області створюються сприятливі температурні умови для вирощування теплолюбних культур.

Розподіл опадів у Черкаській області за порами року в основному сприятливий для рослинництва. Максимум (40%) опадів припадає на літо. У цей час дощі і випадають без тривалих злив. На весняні місяці припадає 24%, на осінні 22%. Мінімум опадів припадає на зиму(14%).

Дні з температурою понад 20 і ясним небом стоять з початку червня до третьої декади серпня. Найжаркіший місяць-липень.

Від загального ходу температур, як і кількості опадів, існують значні відхилення. Так, абсолютна максимальна температура в липні іноді досягає +38,7°С, а мінімальна в лютому -36,8°С. Максимальна амплітуда коливання температур досягає 75,5°С [27].

Під час вегетації в умовах високих літніх температур вологість повітря зберігає рослини від виснаження. В центральній частині Черкаської області і середня річна відносна вологість повітря досягає 77%, в червні-липні 68%. У ; літню пору спостерігається найнижча відносна вологість повітря; середня навесні і восени (в середньому 74%); найбільша взимку (86%), особливо в грудні (89%).

Клімат південно-східної і південної частини області, яка розташована на південь від барометричної осі і прилягає до степової зони, має деякі особливості. Вітри західних румбів тут менш стійкі, ніж в північній і північно-західній частині області. Південно-східні і південні райони області частіше, ніж інші, терплять від згубного впливу суховіїв.

Найчастіше посуха згубно відбивається на рослинності крайніх східних районів, розташованих між меридіанами міст Черкас і Чигирина.

Черкаська область” розташована по обидві сторони головної водної артерії України – Дніпра і на його важливих правих (Рось, Вільшанка. Тясмин) та лівих (Супій, Сула) притоках. Ріки західної частини області -Гірський Тікич і Гнилий Тікич належать до басейну Південного Бугу.

Дніпро і ріки Придніпровської височини мають асиметричну будову берегів: праві береги їх високі, ліві – низькі. Праві високі береги рік часто утворюють стрімкі мальовничі обриви. Вони розчленовані глибокими ярами.

Інші краєвиди спостерігаються на лівому березі Дніпра та на його лівих притоках. Вологолюбні дерева тут підступають до самої води. Ріки лівобережної частини області починаються переважно з боліт, поповнюються водами талих снігів і дощів.

Дніпро тече в межах області середньою течією на протязі 150 км серед пухких третинних і четвертинних відкладів – вапняків, пісків, глин, лісових і відкладів. Ці породи легко розмиваються текучими водами. Дніпро, підмиваючи правий високий берег, відхиляє свою течію вправо, змінює поступово своє русло [27].

У Черкаській області поширені ґрунти, які властиві для зони Лісостепу та перехідної смуги від Лісостепу до Степу. Типовими для області є чорноземні ґрунти: від чорноземів опідзолених до глибоких середньогумусних, які мають високу родючість для розвитку всіх культур помірної смуги. Центральна частина області характеризується поширенням комплексу чорноземних ґрунтів, розгалужених острівцями сухоземів та темно-сірих опідзолених ґрунтів. Це – район типового Лісостепу. Тут представлені ґрунти, типові для зони лісів (сірі і темно-сірі опідзолені), а також серія опідзолених та вилугуваних чорноземів, типових для перехідної смуги від зони лісів до степу. Ця частина області включає райони. Звенигородський, Лисянський, Городищенський, а також Корсунь-Шевченківський і Канівський.

З особливостями рельєфу, клімату і фунтів південного Лісостепу пов’язаний тип рослинності і тваринного світу.

В межах Черкаської області на узбережжях рік, де більше вологи, значні площі займають ліси, а на вододілах переважають степові простори Типовими для південної частини Лісостепу в межах області є мішані ліси. На піщаних фунтах ростуть бори, на супіщаних – субори. Залежно від кількості вологи бори і субори поділяються на сухі і вологі. На чорноземах поширені ліси типу дібров. Ліси займають 293 тис. га, тобто 14% території області. Ще з дольодовикового періоду в області зберігся реліктовий ліс, так званий Черкаський бір. Панівною породою тут є сосна, яка утворює перший ярус, у другому ярусі росте дуб, а також клен, береза. В підліску поширені: бузина, ліщина, в низинах – бруслина. Бори і субори поширені в низьких місцях західної частини Черкаського району (Свидівок, Мошни та ін.).

В районі Канева на високому правому березі Дніпра і далі на південний схід на сірих фунтах і опідзолених чорноземах поширені дубово-грабові гаї. Крім дуба і граба тут ростуть: клен, липа, ясен, в підліску – ліщина. У трав’янистому покриві поширені: копитень, звіробій, папороть, глуха кропива та ін.

На Лівобережжі ліси поширені на лучній і надлучній терасах Дніпра широкою смугою і являють собою субори.

РОЗДІЛ 2.  ЕКСПЕРЕМЕНТАЛЬНА ЧАСТИНА

2.1 Матеріал і методика дослідження

Основним методом дослідження стала польова практика з виїзними заняттями та екскурсіями. Екскурсії були тематичними і мали на меті вивчення представників певного типу чи класу тварин, або якоїсь іншої групи чи навіть окремого цікавого виду. Основна увага приділялася комахам- шкідникам. Це дало змогу не тільки дослідити природні умови існування, розмноження, розвиток комах та шкоду, якої вони завдають сільському господарству, а ще й збирати найбільш поширених наземних комах для проведення над ними більш тривалих досліджень в лабораторії, що допомагає глибше вивчити зібраний живий матеріал.

Польовий практикум складався з двох частин. Перша – екскурсії в природу, друга – розгляд, та вивчення зібраного матеріалу. В процесі вивчення головна увага приділялася розповсюдженню перетинчастокрилих в лісових насадженнях та встановленню найефективніших методів боротьби з ними. Вивчення представників перетинчастокрилих проводилось в умовах стаціонару. Спостереження проводилось на окремих ділянках лісу. З метою виявлення масштабів лісових ушкоджень від шкідників нами було відвідано Свідівське лісництво , околиці мікрорайону Дахнівки [6:15].

2.1.1 Збір, обробка матеріалу та строки проведення нагляду

Для проведення досліджень необхідний був певний матеріал – комахи. Для збирання матеріалу було використано відповідне обладнання: різноманітні сачки, сітки, сита, всмоктувачі та ексгаустери, ентомологічні зонти, ліхтарі, мікроскопи, лупи та ін.. Для заморювання комах використовувалися спеціальні морилки в які кидали спійманих комах, де вони під дією пари сірчаного ефіру, хлороформу, бензину чи бензолу заморюються. Речовини не повинні потрапляти на тіло комахи, бо від них, особливо від бензину тіло комахи твердне. Найкращими речовинами для заморювання комах вважають сірчаний ефір та хлороформ. В парах цих речовин заморених комах можна тримати близько доби, тоді як від пари бензину та бензолу тіло комах за короткий час твердне. Сірчаний ефір або хлороформ можна замінити оцтовим ефіром, хоч від його пари комахи засинають дуже повільно. Умертвляти комах можна також кип’яченою водою.

Для утримання та спостереження комах в лабораторних умовах створювалися спеціальні ентомологічні садки. Цей садок являє собою ящичок, збитий з тоненьких дощичок, дно і одна стінка якого дерев’яні , а дві бічні оббиті дротяною сіткою, або марлею.

Строки проведення та ознаки за якими проводилися рекогносцирувальні нагляди див. Додаток А.

Весняні обліки проводили на модельних соснах. Зі зрубаних гілок обривали усі травневі пагони поточного року, тому що шкідник відкладає яйця винятково в хвою поточного року. Хвоїнки, що містять яйця, легко відрізнити від здорових. Уздовж одного з ребер такої хвоїнки розташовуються в ряд більш світло забарвлені припухлості, найчастіше 6-12, і проти кожної з них є вузька подовжня щілина – слід від зробленого самкою пропилу. Місця, у яких відкладені яйця, забарвленні в більш світлий жовтуватий колір. Хвоїнки, що містять яйця, розташовані на пагоні групою. Легше знайти яйця, повернувши пагін верховою крапкою до очей [6:75].

Були зроблені розрахунки об’їдання хвої поточного року за матеріалом зібраного в Свідівському лісництві. На обраній площадці були обрані 3 дерева, з дерева зібрані по 3 гілки, на яких обраховували число хвоїнок уражених яйцями шкідників, обрахунки див. Додаток Б. Були отримані такі результати:

Середнє число уражених хвоїнок на 1 гілку

І гілка -53,3

ІІ гілка -33,3

ІІІ гілка -32,3

Середнє число уражених хвоїнок на 1 дерево

І гілка – 4157,4

ІІ гілка – 2597,4

ІІІ гілка – 2325,6

Середнє число уражених хвоїнок на 1 пробну ділянку( 30 га) становить 3026.8

2.1.2 Проведення обліків та визначення життєдіяльності яйцекладок

Рекомендовано проводити обліки по коконах шкідників в першій половині вересня. Облік коконів, що зазимували в підстилці, доцільно проводити під тими ж чи сусідніми соснами, де проводився облік яйцекладок, але з однакової з ними ступенем розвиненості крони. Там переглядали підстилку і вибирали з неї і з верхнього горизонту ґрунту всі кокони шкідників. Обліки коконів доцільніше всього проводити на площі рівній 1/4 проекції крони модельного дерева. Перебування більше 17 здорових коконів на 1 м загрожує насадженню 100% об’їданням хвої. Зібрані кокони сортували на кокони самців і самок, аналізували на наявність паразитів, хвороб. Зібрані кокони розрізалися у поперек у вершини [14:205].

Рекомендується при детальному обстеженні вогнищ пильщика закладати наступну кількість проб:

1) у вогнищах площею 0,5-2 га – 1 пробу;

 2) 3-5 га – 2 проби;

 3) 10-20 га – 3-4 проби;

 4)21-100 га – 1 пробу на 10 га;

 5) Понад 100 га -1 пробу на 25 га, але не менш 10 проб.

Для визначення життєздатності яйцекладок вибирали модельні дерева, переглядали їх крони, підраховували загальну кількість гнізд і середню кількість яєць у гніздах. З кожного гнізда у верхній і середній частинах крони дерева, а також з тіньової і світлової сторін брали по 2-3 хвоїнки з яйцями (не менш 20-30 шт.) Хвоїнки розкладали на тонких пластинках скла, що поміщали у чашки Петрі, на дно яких покладено зволожений фільтрувальний папір. Яйця не повинні стикатися між собою і з вологим фільтрувальним папером [14:210].

Особливу увагу приділяли дезінфекції. Чашки і палички протерали спиртом, воду використовувати дистильовану. Хвою промивали, щоб звільнити від бруду і спор грибів Розкладали пінцетом. Хвою щодня переглядали. Через 2-3 доби здорові яйця помітно набухали, і розкривалася щілина, що проробляє самка в епідермісі при відкладанні яєць. На 4-5 добу в лупу можна побачити, як формується в яйці личинка шкідника (якщо воно узято в лісі після заморозків). Яйця, уражені паразитами, майже не набухали. Що стосується загиблих яєць, то на них швидко поселялися сапрофітні гриби, і з щілини в епідермісі проростала грибниця . Хвою витримували при температурі + 18-20°С 6-8 діб. Потім підраховували кількість загиблих, здорових і уражених паразитами яєць. Всього, з трьох дерев було зібрано 78 яєць. Серед них:

  • загиблі яйця – 24 яйця
  • здорові яйця – 26 яєць
  • уражені паразитами – 28 яєць

РОЗДІЛ 3. РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ

3.1 Фауна шкідників перетинчастокрилих

Фауна шкідників перетинчастокрилих в лісах Черкаської області представлена такими найбільш розповсюдженими комахами шкідниками – як : пильщик звичайний сосновий (Diprion pini (L.)), червоноголовий пильщик-ткач (Lyda erythrocephala), рудий сосновий пильщик (Neodiprion sertifer), великий хвойний рогохвіст (Urocerus gigas), синій сосновий рогохвіст (Paururus juvencus), подинокий пильщик-ткач ( Acantholyda hieroglyphica), пильщик-ткач сосновий зірчастий (Acantholyda posticalis) горіхотворка брунькова дубова (Diplolepis quercus folii), ксифідрії : вільхова (Xiphydria cameius L.) та дубова (Xiphydria longicollis Geoffr.) табл.1

Таблиця 1

Ураження дерев шкідливими перетинчастокрилими в умовах Черкаської області

N

Види шкідливих перетинчастокрилих

Індекс зустрічності

 

Багаточи-сельний

Зви-

чайний

Малочи-сельний

Рідкіс-ний

1

Пильщик-ткач сосновий червоноголовий

75%

 

 

 

2

Пильщик-ткач сосновий зірчастий

64,8%

 

 

 

3

Пильщик-ткач сосновий поодинокий

 

 

 

0,4%

4

Пильщик сосновий рудий

84%

 

 

 

5

Пильщик сосновий звичайний

80%

 

 

 

6

Пильщик-ткач вільховий

 

 

 

0,8%

7

Пильщик дубовий чорноголовий

 

 

60%

 

8

Рогохвіст великий хвойний

 

47,2%

 

 

9

Рогохвіст синій сосновий

 

29%

 

 

10

Горіхотворка брунькова дубова

 

 

8%

 

11

Ксифідрія вільхова

 

 

6,4%

 

12

Ксифідрія дубова

 

 

8,2%

 

 

3.2 Екологія шкідників перетинчастокрилих

Рудий сосновий пилыцик (Neodiprion sertifer) здатний розвиватися в Умовах Черкаської області на деревах і в насадженнях різного віку, складу і повноти. Масові розмноження цього шкідника частіше відбуваються в лісових культурах, полезахисних смугах і природних молодняках. Рудий сосновий пильщик є небезпечним шкідником середньовікових, що приспівають і спілих насаджень. Найбільша заселеність відзначалася в культурах у віці до 10 років і у віці 41-60 років. У культурах у віці 11-40 років шкідника було значно менше [11:400].

Рудий сосновий пильщик належить до числа тепло- і світлолюбних видів. Він володіє високою екологічною пластичністю, у силу якої первинні вогнища його спалахів виникають у різноманітних умовах.

Вважають, що утворення вогнищ присвячене до несприятливих умов росту соснових культур. Найчастіше вони виникають на бідних піщаних грунтах, у розріджених насадженнях. У цих умовах біохімічний склад хвої сприятливий для харчування, а знижений смоляний тиск і порівняно слабке виділення ефірних олій сприяють максимальному виживанню личинок на перших стадіях. Посушлива погода, очевидно, підсилює особливості сосни, що указуються вище, що виростає в цих умовах.

Довжина тіла самки , див. Додаток В (рис.1), 7-8 мм, вусики 21-23-членикові, знизу пильчасті Черевце зверху гладке і блискуче. Тіло руде, джгутик вусиків, задньоспинка, а іноді і основа черевця чорні. Зрідка невеликі плями на лопатах средньоспинки і основи тазиків зачернені. Крила з жовтуватим відтінком, жилки бурі [13:450].

Довжина тіла самця 6-7 мм, вусики 24-26-членикові, двоякогребінчасті. Тіло чорне, ноги рудувато-червоні. Вершина заднього крила широко затемнена. Самці і самки в більшості випадків з’являються одночасно. Літ починається, як правило, наприкінці вересня і закінчується в жовтні. Масовий літ продовжується 2-3 тижня. Для шкідника характерне розщеплення поколінь. Більша частина популяції протягом 1 року має одне покоління (літ і яйцекладка в серпні-вересні, зимують яйця на хвої). Менша частина розвивається в двох поколіннях (літ першого покоління в травні, другого – у липні, зимують личинки в коконах у підстилці)[13:455].

В дорослому стані не харчується. Молоді самки звичайно не літають, а заповзають на дерево, там вони паруються і відкладають яйця. Незапліднені самки також відкладають яйця (виду властивий факультативний партеногенез). Співвідношення статі приблизно 1:3 (на користь самок), однак ця величина сильно коливається на різних стадіях спалаху й у різних умовах .

Самки відкладають яйця “гніздами” , див. Додаток В (рис.2,3) від 6-10 до 200-400 шт. на пагін. Гніздо може бути зроблено не однією, а кількома самками. Яйця відкладаються в спеціально приготовлену порожнину в паренхімі (глибина порожнини доходить до водопровідних пучків). Кладка йде безупинно, відкладка 1 яйця займає 2-5 хвилин, після чого відразу відкладається наступне яйце. Кількість яєць на одну хвоїнку залежить від довжини хвої.

Самки пильщика нерівномірно розподіляють кладки в кроні, і знаходять оптимальні умови на 0,6-0,9 її висоти. Тут сконцентрована основна маса кладок з максимумом на 0,8 частини висоти крони.

За даними багаторічних досліджень, на досліджуваній території, плідність рудого соснового пильщика не має прямого зв’язку з періодами спалахів. При наростанні чисельності пильщика в ході масового розмноження і при невеликих підйомах у міжспалаховий період плідність збільшується чи залишається на високому рівні. У районі розвитку вірусної епізоотії плідність даної популяції знижується. Вплив погодних умов на фізіологічний стан популяції і плідність більш істотний, чим вплив на ці показники щільності популяції. Коливання плідності сильніше виражені в молодих сосняках. Зі збільшенням віку насадження збільшується кількість еонімф, що залишилися в тривалій діапаузі і народжуваність починає визначатися числом самок різної вгодованості, що вигодувалися в різні роки. Коливання середньої плідності зменшуються [22:103].

Найбільш сильний вплив роблять погодні умови Черкаської області, фізіологічний стан насаджень і епізоотії, причому значення цих факторів змінюється в різні роки, ведучий фактор може стати другорядним. У зв’язку з усім вищесказаним ясно, що плідність, що вказується різними авторами, має саму різну величину .

Свіжевідкладені яйця біло-кремового кольору, цілком занурені в тканину хвої, потім зеленуваті. Довжина яйця -1,1-1,6 мм, ширина – 0,28-0,38 мм.

Личинка рудого соснового пильщика – псевдо гусінь, див. Додаток В (рис.4) Свіжевилуплена личинка майже безбарвна. У псевдогусені старших поколінь голова чорна. Тіло зеленувато-сіре з вузькою більш світлою смужкою уздовж спини. Бічні і підстигмальні смуги більш темні чи чорні, облямовані по сторонах білим. Вентральна поверхня тіла і боку нижче дихалець блідо-зелені, з чорними чи темно-зеленими плямами над основою ніг. Грудні ноги чорні, псевдоноги зелені.

Відродження псевдогусені відбувається одночасно з цвітінням сосни звичайної, з початком цвітіння конвалії Вихід псевдогусені відбувається дружно і різновіковість личинок відсутня.

Відразу після виходу з яєць личинки тримаються на хвої щільними групами по 10-20 шт. на одній голці, а в гнізді буває більше 200 псевдогусені, див. Додаток В (рис.5). Груповий чи гніздовий спосіб життя зберігається протягом усього життя псевдогусені. Псевдогусені першого-другого покоління поїдають тільки м’які тканини хвої і при достатку їжі не торкають судинно-волокнистих пучків. Від цього хвоя закручується й висихає, утворюються бурі плями, добре помітні на тлі зеленої крони сосни, див. Додаток В (рис.6,7) При великій кількості яєць псевдогусінь що рано вилупилася перегризає хвоїнки до того, як закінчиться розвиток усіх яєць, хвоїнки передчасно засихають і обламуються. Яйця в опалій хвої не розвиваються, а личинки, що виявилися на землі, не здатні піднятися в крону і гинуть [8:168].

Голодування псевдогусені першого-третього покоління протягом 1-2 доби приводить до настільки сильного їхнього ослаблення, що вони вже не можуть приступити до харчування і вмирають. Личинки четвертого-п’ятого покоління можуть жити не харчуючись 3-5 діб. При харчуванні віддають перевагу хвої минулих років, хвою поточного року їдять у виняткових випадках. Голки з’їдають не цілком, залишаючи короткий пеньок. При харчуванні хвоєю, ушкодженою в попередні роки, відбувається сильне ослаблення гусениць і відзначається збільшення загибелі від хвороб. За нашими спостереженнями, при великій щільності шкідників личинки третього покоління ушкоджують кору пагонів, що приводить до активного смоловиділення й ослаблення дерева. Згодом ушкоджені пагони піддаються нападу вторинних шкідників [10:55].

За період розвитку одна псевдогусінь з’їдає в середньому 0,9 м хвої (від 0,7 до 1 кг).

У період харчування личинки рухаються мало. Потривожені личинки приймають загрозливі пози 2-3 рази підряд, піднімаючи голову і кінець черевця, при цьому випускають краплю світлої рідини і завмирають у такій позі до усунення джерела тривоги. Такі пози личинки приймають при наближенні людини, паразитів чи птахів.

На швидкість розвитку личинок значно впливає температура Черкаської області. На розвиток псевдогусені від яйця до завивки кокона при + 30°С необхідно 10 діб, а на розвиток при + 13°С необхідно 32 доби [9:117].

Кокон пильщика бочкоподібний, довжиною 6-12 мм; у самців дрібніше, ніж у самок. Товщина кокона в 2,25-2,5 рази менше довжини. Свіжозаплетений кокон абсолютно білий, потім сутеніє, стає жовто-мідним. Кокон слабко видається з боків і часто має легку поперечну вдавленість. Кокони, що пролежали в землі 1-2 зими, втрачають блиск і стають шоколадно-бурими.

Лялечка відкрита, відразу після заляльковування личинки біла, перед виходом імаго темніє. Личинки звичайно плетуть кокон у межах проекції крони. Місце залягання коконів визначається цілком станом лісової підстилки і живого приґрунтового покриву. Відразу після коконування личинка переходить у стадію еонімфи, фізіологічно малоактивну стадію, що триває недовго. Ця стадія змінюється стадією пронімфи, що характеризується активним морфогенезом. Морфологічною ознакою, що вказує на початок морфогенезу, служить поява за оком личинки напівкруглої темної плями [10:215].

Оптимальною для розвитку рудого соснового пильщика в коконі є температура + 18°С. Розвиток пильщика в коконі при + 13°С продовжується 100 діб, при + 18°С – 84 доби, при + 20°С – 118 діб, при + 25°С – 128 діб, тобто при відхиленні температури від оптимальної в ту чи іншу сторону розвиток комахи в коконі продовжується . Дані про динаміку чисельності рудого соснового пильщика вкрай суперечливі. Цей вид дає часті, але хитливі і нетривалі спалахи масового розмноження. Зміна його чисельності в часі характеризуються кривою, що значно відрізняється від градаційної кривої інших хвоєгризучих комах. У межах одного вогнища розмноження фази початку спалаху і наростання чисельності проходять нормально і займають у середньому 3 роки. При сприятливих для виду умовах до цього часу щільність популяції досягає високого рівня і спалах переходить у третю фазу кульмінації, що триває рік і обривається поліедрозом чи загасає внаслідок діапаузи більшої частини особин і винищування їхніх коконів у підстилці. Таким чином, тривалість спалаху 4 роки.

Високі хвилі розмноження пильщика на досліджуваній території, інколи, приводять до сильної дефоліації тільки в молодих культурах. Зі збільшенням віку деревостою вплив хвиль розмноження поступово згладжується. Так, рудий сосновий пильщик не має всіх трьох фаз градації. Часткова діапауза може продовжуватися до 3 років. Короткочасність і нестійкість спалаху особливо яскраво виявляються, коли вогнища пильщика виникають у середньовікових і насадженнях природного походження, що приспівають [20].

Біотичні фактори – паразити, хижаки й особливо хвороби, є основними в регуляції чисельності рудого соснового пильщика.

Звичайний сосновий пильщик (Diprion pini) на обстеженій території розповсюджений у соснових лісах. Це небезпечний шкідник сосни звичайної, але ушкоджує кедр сибірський, сосну кримську. Найбільшої шкоди цей вид завдає в соснових борах в культурах 8-15 років. На узліссях у насадженнях старше 25 років ушкоджується вся крона, у щільних насадженнях великими ушкодженнями відрізняються вершини крон. Шкідлива діяльність звичайного соснового пильщика починається з моменту яйцекладки, коли самка яйцекладом пропилює хвоїнку для переміщення в цей пропил своїх яєць. Частина ушкоджених у такий спосіб хвоїнок незабаром підсихає й обсипається. Пильщик має опукле тіло, довжиною 7-10 мм., див. Додаток Г (рис.1) Вусики 26-членні [15:128].

Характеризується вираженим статевим диморфізмом: самець менше, має в основному чорно-коричневе або чорне забарвлення, вусики сильно гребінчасті. Тіло самки небагато крупніше, могутніше з пиловидними вусиками. Переважає яскраво-жовте забарвлення з декількома темними плямами на грудях й на серединних сегментах черевця, що на кінці має пиловидний яйцеклад. Запліднені самки відкладають яйця в борозенки див. Додаток Г (рис.2) , надрізані яйцекладом у сосновій хвої, щільними рядами по 3-20 і більше штук. Зверху яйця закриті виділеннями самки. Яйця мають подовжену, трохи напівмісячну форму, довжиною 1,4 мм. Навесні самки відкладають яйця тільки в стару хвою, улітку – у хвою поточного й минулого років. У цілому одна самка відкладає 100-150 яєць. Через 2-3 тижні виходять молоді псевдогусениці, довжиною 5 мм.

Псевдо гусениці , див. Додаток Г (рис.3), яскраво-жовті або жовто-зелені, мають 3 пари темних грудних ніг, 7 пар коротких псевдоніг , які при переході до черевних члеників мають горизонтальні пунктирні цятки й нарешті 1 пару псевдоніг на останньому сегменті. Голова порівняно невелика, коричнева, довжина дорослої псевдогусениці 26 мм [15:145].

Звичайний сосновий пильщик пошкоджує хвою сосни. Було виявлено, що молоді псевдогусениці харчуються спільно на пагонах, поїдають хвою з боків, так що залишається недоторканою серединна жилка. Псевдогусениці мають 5 поколінь і період їхнього харчування триває найменше 4-5 тижнів. Дорослі псевдогусениці, які на відміну від молодих набагато сильніші, поїдають хвоїнки цілком, так що залишаються тільки пагони, а нерідко поїдають і кору пагонів. Псевдогусениці дуже ненажерливі й, хоча старші вже не тримаються спільно, див. Додаток Г (рис.4), з’їдаючи одну хвоїнку за іншою, часто можуть повністю оголити пагони. Вони харчуються від серпня до жовтня, коли основна їхня частина заповзає в ґрунт, а менша частина залишається в тріщинах нижньої частини кори біля основи стовбура. Там вони виготовляють кокон, частина залишається в ньому до наступного року, частина – до весни другого року й тільки тоді окуклюються.

Еонімфа – стадія спокою личинки в коконі, див. Додаток Г (рис.5) У цій стадії тіло скорочується, черевні псевдоніжки змінюються в складки шкіри. Личинкове око чорне. Пронімфа – стадія личинки перед окуклюванням, протягом якої світлішають личинкові очі й біля них на щоках з’являються напівмісяцеві плями, що перетворюються в плями. Тіло ще більше скорочується, черевні псевдоніжки повністю зникають. Готовність до льоту можна точно пророчити по так називаній пупальній плямі – це велике, темне, еліпсовидна, гостро обкреслена пляма біля невеликого вічка личинки. Лялечка дуже схожа на дорослу комаху, лежить у жовто-коричневому бочковидному міцному коконі, довжина якого 8-12 мм.[16:98].

У помірному поясі звичайний сосновий пильщик має в основному подвійне покоління: перший раз літ починається наприкінці квітня – початку травня, другий раз – у серпні. У північних областях дає одне покоління в рік і дорослих комах з’являються в природі в червні – липні.

Звичайний сосновий пильщик розповсюджений по всьому ареалі сосни звичайної, в тому числі зустрічається і в умовах Черкаської області. Що стосується вертикального розміщення, живе на висоті до 1300 м. , а іноді й вище. У північних областях і гірських умовах протягом одного року розвивається одне покоління, а в середніх і південних районах генерація подвійна. Цей шкідник з’являється найчастіше в 20-40-літніх розріджених соснових насадженнях, що ростуть на сухих бідних ґрунтах [26:305]

Популяції пильщика можуть розвиватися по трьох типах життєвого циклу:

1 Бівольтинному типу розвитку з літом першої генерації наприкінці квітня-початку травня і другої генерації – у липні.

  1. Моновольтинному типу розвитку:

2а. З літом наприкінці квітня-початку травня

  1. З літом наприкінці липня-серпні

Великий хвойний рогохвіст (Urocerus gigas)

Зустрічається на території наших досліджень. Має циліндричне тіло. Самка має довжину 24-44 мм, голова й груди в основному чорні. Черевце жовтувате, тільки середні сегменти фіолетово-чорні. Тіло закінчене досить довгим, складним яйцекладом. Самець менший й стрункіший, його довжина коливається від 12 до 32 мм. Має в основному чорне забарвлення, черевце червонувате й лише перший і останній сегменти черевця чорні. Останній сегмент закінчений тупо – воронкоподібно, див. Додаток Д (рис.1)

Відносно довгі нитковидні вусики складаються з 12-30 членників. Личинка циліндрична, білувата, без очей, має 3 пари коротеньких грудних ніг. Останній сегмент тіла закінчується коричневим шипом. Лялечка вільна, жовто-біла, схожа на дорослу комаху. Величина її значно коливається. Довжина останнього сегмента черевця і яйцеклада в лялечок самок досягає половини довжини всього черевця [11:350].

В Черкаській області великій хвойний рогохвіст часто зустрічається вже в другій половині травня, але особливо численні комахи в червні-липні. Ушкодження стосуються деревини свіжезрубленних стовбурів з корою або ушкодженими деревами. Самки відкладають яйця в заболонь хвойних порід, переважно сосни, ялиці й модрини, на глибину 5-10 мм по 4-8 штук. У цілому одна самка може відкласти від 50 до 350 яєць. Приблизно через місяць виходять личинки, які поїдають спочатку м’яку літню деревину, потім проникають усередину стовбура, див. Додаток Д (рис 2). З ростом личинок личинкові ходи відповідно розширюються. Ходи щільно забиті дрібним буровим борошном, так що добре видно й у розпиляній деревині, див. Додаток Д (рис. 3) Розвиток триває 2-3 роки. Дорослі комахи прогризають у деревині круглі ходи, так що літні отвори також круглі.

Великий хвойний рогохвіст розповсюджений майже у всій Європі й більшій частині Азії, а також у Японії. З Європи був завезений з експортом деревини в Нову Зеландію, де оселився на сосні. В 1951 році з упакуванням, иготовленої із заражених пиломатеріалів, був завезений в Австралію.

У Росії розповсюджений у європейській частині, у Сибіру, на Камчатці, на Сахаліні.

Синій сосновий рогохвіст (Paururus juvencus)

Має циліндричне тіло. Самка чорно-синя, яйцеклад короткий, довжина тіла 15-30 мм. Самець менше, довжина тіла 8-25 мм, черевце біля основи й на кінці червоно-жовтого до темно-коричневого, у цілому, однак, переважає синьо-чорне забарвлення. Голова чорно-синя, перша половина вусиків червоно-жовта, далі вусики чорні. Забарвлення ніг червоно-жовте й синьо-чорне, див. Додаток Е (рис.1)

Синій сосновий рогохвіст вражає, в основному, зрубану, покриту корою стовбури хвойних порід, пошкоджує сосну, ялину, ялицю. У природі з’являються звичайно від червня до серпня. Яйця відкладаються в стовбур на висоту 2-3 м, найнижче – 1 м над рівнем землі. В одне місце самки відкладають по 2 яйця. У цілому одна самка відкладає 350-480 яєць. Личинки харчуються деревиною [11:210].

Ходи синього соснового рогохвоста мають довжину зазвичай 15-25 см, щільно забиті дрібним буровим борошном. Серед ушкоджень цього шкідника відомі ходи, які свідчать про так назване зворотне харчування, коли личинки в ходах повертаються назад від середини до поверхні стовбура. Доросла личинка припиняє харчування й утворює лялечку.

Відносно короткий яйцеклад синього соснового рогохвоста говорить про те, що цей вид віддає перевагу деревам з тонкою корою, особливо молодняки. При нападі на живі дерева синій сосновий рогохвіст є не тільки технічним, але й фізіологічним шкідником, тому що сприяє подальшому ослабленню дерев [12:165].

Синій сосновий рогохвіст розповсюджений по всій Європі, останнім часом зустрічається й у Північній Америці і Японії. Завезений був і в Нову Зеландію, де розвивається в основному на сосні. Розповсюджений у європейській частині Росії, на північному Кавказі й Закавказзі, у Криму, у Сибіру, у Приморському краї й на Сахаліні, та звичайно на території Черкаської області.

Червоноголовий пильщик – ткач (Lyda erythrocephala)

Масові розмноження цього пильщика спостерігаються на обстеженій території. Первинні вогнища виникають у чистих, щільних соснових культурах 10-30­ літнього віку, на пісках. Червоноголовий ткач ушкоджує, головним чином, сосну звичайну і веймутову. В другий рік розмноження, у випадку оголення крон щільних насаджень, ткач розселяється на розріджених насадження. Це можна пояснити тим, що до моменту яйцекладки травневі пагони не розвиваються і ткач відкладає яйця у неушкоджені насадження.

Дорослі ткачі мають трохи сплющене металево-синє тіло Голова самки червона, голова самця чорна, знизу жовта. Довжина тіла самки 12-14 мм, самця -10-12 мм. Вусики щетинковидні, довгі і тонкі. Кігтики з зубчиками. Крила прозорі, буруваті із синюватим відливом, з товстими темними жилками, див. Додаток Є (рис.1)

Масовий літ імаго починається в останніх числах квітня – першій декаді травня. Фенологічним сигналом літа ткача є запилення суцвіть сосни і цвітіння дуба [14:55].

Тривалість життя самців 10-11 діб, самок – 17-18 діб. Середня плодючість самок 30 яєць, середня вага самок 72 мг, самців – 27 мг. Частина незапліднених яєць гине, а частина дає личинки чоловічої статі. Співвідношення статей у вогнищах різне.

Яйця мають сплющену форму, із закругленими кінцями, довжиною 1,5-2 мм. Свіжевідкладені яйця зелені, надалі коричневі, гладкі і блискучі. Розташовуються рядами на плоскій стороні хвоїнки.

Кількість яєць у яйцекладці 2-5 шт., рідше більше. Яйця відкладаються тільки на торішню хвою, рідше – на більш стару.

Розподіл яєць по висоті крони нерівномірний, велика частина їх розташовується в середньому шарі крони. Тривалість ембріонального розвитку від 16 до 22 діб. У розвитку яйця виділяють три фази, що відрізняються по кольору, що дозволяє прогнозувати їх відродження:

  • фаза – яйця жовті, блискучі (свіжевідкладені) 2 фаза – яйця коричневі, без блиску, трохи збільшені в розмірах (6 діб до відродження). З фаза – буро-коричневі, наповнені, як би налиті. Кінець яйця, звернений до основи хвоїнки. Личинки з трьома парами грудних ніг, добре розвиненими 8-члениковими вусиками і щитинковидними 3-члениковими церками. Вусики, ноги і церки світлі. На початку личинка рожева з жовтою головою. Починаючи з другого покоління колір сіро-зелений з блідо-коричневими плямами і коричневою смужкою на спинній стороні. Личинки, що дають самців, линяють чотири рази і проходять п’ять поколінь. Личинки, що дають самок, линяють п’ять разів і проходять шість поколінь.

Розвиток, в умовах Черкаської області, триває 20-25 діб. Відродження личинок відбувається в травні-червні. Личинки живуть у павутинних гніздах великими групами чи поодинці. Розміри гнізда в міру росту личинок збільшуються. Личинки стійкі до впливу холоду. Витримування личинок 1 і 2 поколінь при температурі + 1 °С викликало їх загибель лише на дев’ятий день. Групове існування личинок рідко зберігається до останніх поколінь. Личинки X-XІ поколінь влаштовують індивідуальні гнізда у виді павутинної трубочки, рівній довжині тіла личинки. Групові гнізда затримують екскременти і недоїдену хвою. Об’їдені гілки покриті як би іржею і добре помітні в насадженнях. Поодинокі гнізда личинок останніх поколінь вільні від екскрементів і залишків їжі. Одна личинка з’їдає від 42 до 123 шт. хвоїнок. Кормова норма по сухій масі в середньому складає 390 мг. Личинки розвиваються протягом 20-25 діб і наприкінці липня занурюються у грунт, де роблять земляні ходи і там зимують [17].

Поодинокий пильщик – ткач ( Acantholyda hieroglyphica)

Часто зустрічається на досліджуваній території. Довжина тіла 12-17 мм

Часто зустрічається на досліджуваній території. Довжина тіла 12-17 мм. Розмах крил 22-30 мм.

Крила жовтуваті. Голова й груди жовті із чорним малюнком. Чорно-жовте черевце біля основи, у середині шостого сегмента й на кінці чорне, див. Додаток Ж (рис. 1) Яйця мають форму човника. У псевдогусениці 3 пари грудних ніг, а на останньому сегменті тіла пара несправжніх ніг. Має брудний сіро-зелений колір, краплиста, з темною спинною смугою й черевними лініями з боків. Голова світлого зелено-коричневого кольору. Довжина дорослої гусениці 25 мм, див. Додаток Ж (рис. 2) Зимуючі в ґрунті гусениці зелені й жовті. Літ починається відносно пізно, у липні. Підшукує 2-6-літні соснові деревця, але відомі випадки, коли поселяються й на 8-10-літніх соснах [18]

Яйця відкладає по одному на пагонах поточного року. Бічні пагони використаються рідко. Гусениця, що вийшла, обплітається павутиною, утворюючи своєрідне гніздо, див. Додаток Ж (рис.3) що прикріплене, як правило, у основи бруньок пагона даного року. Псевдогусінь харчується пересуваючись звичайно зверху вниз, завдяки чому гніздо досягає довжини 6-8 см. і часто доходить до основи пагона. Ушкодження типові тим, що на пагоні помітні залишки хвої у вигляді пеньків на піхві. Гніздо заповнене екскрементами й залишками хвої. У серпні гусениці дозрівають і йдуть у ґрунт. Навесні, звичайно в травні, оляльковуються в землі. Як правило, мають однолітню генерацію, але іноді частина гусениць затримується в ґрунті й генерація стає багаторічною.

Розповсюджений у середній і північній Європі. Населяє сосну від Лапландії до Альп. У Росії зустрічається в північних і центральних областях європейської частини, а також у Закавказзі. Віддає перевагу молодим сосновим насадженням, особливо в розводниках, де ушкодження найнебезпечніші. У культурах звичайно не зустрічається. У парках може розмножуватися на сосні Веймутова.

Горіхотворка брунькова дубова (Diplolepis quercus folii)

Мініатюрні форми, див. Додаток З (рис.1), що утворюють гали на різних

рослинах, в основному на дубах, але також на шипшині й інших чагарниках. Галли являють собою схожі на горішки розростання недиференційованої рослинної тканини, які виникають під впливом гормонального секрету, виділюваного комахою, див. Додаток З (рис.2) Яйцекладом горіхотворки вводять свої яйця в листки, бруньки або стебла дерев. Безногі личинки, що вилупилися з яєць білі, секретують речовини, під дією якого навколишні рослинні клітини починають невпорядковано ділитися. Розміри галлів, що утворюються, різний: діаметр так званих «чорнильних горішків» на листках дубів може перевищувати 5 см. Звичайно у горіхотворок спостерігається чергування літнього – двостатеве покоління, з весняним, що складається з одних тільки самок. Великі галли на листках дубів утворюються влітку. Навесні з них виходять самки, які, не спаровуючись, відкладають яйця в бруньки дерев. Із дрібних галлів, що утворяться, виходять самці й самки, які спаровуються, відкладають яйця в лискти, де виростають великі галли, з них навесні з’являються тільки самки й так далі [7:117]

Ксифідрії (Xiphydriidae)

За зовнішнім виглядом дуже схожі на рогохвостів. Ушкоджують тільки листяні породи. Найпоширеніший представник цієї родини- вільхова ксифідрія. Її часто називають вільховим рогохвостом (Xiphydria cameius L.). Забарвлення тіла чорне з жовтувато-білим малюнком, довжина самок 14-21 мм, самців 10-15 мм, див. Додаток И (рис.1)

Личинка біла з жовтувато-зеленим відтінком, циліндрична, веретеноподібна, звужена до заднього кінця тіла. Анальний сегмент має гострий, сильно склеротизований виріст. Довжина тіла личинки 15- 25 мм.

Літ в умовах Черкаської області починається наприкінці травня – у червні. Пік літу в липні. У Сибірі ці строки зрушені на більш пізніший час. Самки відкладають яйця у вигляді ланцюжка, що складається з окремих кладок по 1 – 18 яєць . Фаза яйця близько 2 тижнів. Початкові личинкові ходи розходяться зіркоподібно від місця яйцекладки й майже відразу йдуть у деревину. У деревині ходи мають неправильну форму, вони звивисті й забиті буровим борошном, а в поперечному перерізі округлі. Стінки ходів завжди покриті міцелієм гриба. Будова ходів переважно петле подібного типу. Генерація найчастіше дворічна. Заселяє вільху й березу. Ушкоджена вільховою ксифідрією деревина дуже швидко руйнується проникаючими в ходи грибами й повністю губить свої технічні властивості [7:159]

Дубова ксифідрія (Xiphydria longicollis Geoffr.) ушкоджує дуб. Спосіб життя такий же, як і в попереднього виду. Заражена деревина швидко руйнується грибами й губить свої технічні властивості [29]

3.3. Біотопічний розподіл перетинчастокрилих на досліджуваній території.

Черкаська область, маючи площу 20,9 тис. км2, відноситься до малолісних регіонів України: загальна площа лісового фонду області – 345 тис. га, у тому числі покритих лісом – 319,3 тис. га, що становить 15,6% її території. Оптимальною для області, розташованої в лісостеповій зоні, є лісистість, становить 18-20%.

У лісах області переважають свіжі грабові діброви й судіброви. Відносно вузьку смугу уздовж правого берега Дніпра, включаючи Черкаський бор, займає лісо топологічний район свіжих грабово-соснових судібров, де крім основного типу лісу, зустрічаються дубово-соснові суборями, грабові діброви.

В околицях Придніпровської турбази зустрічалися такі представники перетинчастокрилих – шкідників, як: пильщик звичайний сосновий, рудий

сосновий пильщик, та декілька представників рогохвостів: чорний та синій рогохвости, див. Додаток І (рис.1)

Ліси на території області розташовані нерівномірно. Найбільше поширення вони одержали в Черкаському (37,2%), Канівському (30,8%), Смілянському (23,6%), Чигиринському (21,8%), Корсунь-Шевченківському (20,9%) і Звенигородському (19 , 4%) адміністративних районах. Найменший відсоток лісистості в Жажківскому (1,8%), Драбівскому (2,6%), Христинівському (4,6%) і Чорнобаївскому (4,9%) районах. В залежності від цього ступінь зустрічності деяких представників шкідників лісу коливався. У районах із хвойними деревними породами ( Черкаський , Канівський, Чигиринський район) спостерігалися спалахи чисельності звичайних соснових пильщиків, зелених пильщиків, червоноголових пильщиків, синіх та великих хвойних рогохвостів. В Корсунь– Шевченківському, Звенигородському адміністративних районах були помічені деякі представники рогохвостів, горіхотворок, та ксифідрій. У Жажківскому Драбівскому , Христинівському і Чорнобаївскому районах, з переважанням м`яколистяних деревних пород, траплялися поодинокі представники рудого пильщика-ткача, ксифідрії дубової, рогохвоста вільхового та ін., див. Додаток І (рис.2) [27]

У відповідності з типологією рослинних угрупувань найбільш типовими на вказаній території виділили такі біотопи: листяні, мішані і соснові ліси. Розподіл шкідливих перетинчастокрилих показано в таблиці 2.

Таблиця 2

Розподіл шкідливих перетинчастокрилих комах за біотопами

N

Види шкідливих перетинчастокрилих

Біотопи

Листяний ліс

Мішаний ліс

Сосновий ліс

1

Пильщик-ткач сосновий червоноголовий

 

+

+

2

Пильщик-ткач сосновий зірчастий

 

 

+

3

Пильщик-ткач сосновий поодинокий

 

+

+

4

Пильщик сосновий рудий

 

+

+

5

Пильщик сосновий звичайний

 

+

+

6

Пильщик-ткач вільховий

 

 

 

7

Пильщик дубовий чорноголовий

+

+

 

8

Рогохвіст великий хвойний

 

+

+

9

Рогохвіст синій сосновий

 

+

+

10

Горіхотворка брунькова дубова

+

 

 

11

Ксифідрія вільхова

+

+

 

12

Ксифідрія дубова

+

 

 

 

Всього видів

4

8

7

 

Мішані ліси займають значну частину Черкаської області. Велике розмаїття деревних порід пояснює розмаїття видів шкідливих перетинчастокрилих в мішаних лісах. В них зареєстровано 8 видів шкідників. Особини найчастіше зустрічались в не проріджених ділянках лісу.

РОЗДІЛ 4. МЕТОДИ БОРОТЬБИ З ПЕРЕТИНЧАСТОКРИЛИМИ В УМОВАХ ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Біологічному методу боротьби зі шкідниками в Черкаській області за останні роки приділяється все більша й більша увага. Тепер уже стало ясно, що хімічний метод боротьби має цілий ряд істотних недоліків, які не дозволяють тільки за допомогою отрут позбутися від шкідників сільського й лісового господарства. І основний недолік цього методу полягає в тому, що отрути в першу чергу вбивають корисних паразитичних і хижих комах, дуже чутливих до їхньої дії, але не вбивають націло шкідників. У природних умовах чисельність рослиноїдних комах стримується на низькому рівні хижаками, паразитами й хворобами. Тому навіть якщо 95% шкідників знищується отрутами, що залишилися 5% на наступний рік або через рік знову дадуть спалах масового розмноження [1:205]

У Свідівському лісництві застосовують такі методи боротьби з шкідниками – перетинчастокрилими:

  1. Розробляються технології масового лаборатоного розмноження паразита, накопичення його, з наступним випуском в ліси. Зокрема, у дослідах використовували паразита яйцеїда-трихограмму- первинного, яйцеличинкового виду, котрий уражує багато видів шкідників. Самиця паразит відкладає яйця в яйце перетинчастокрилого. Личинка паразита закінчує свій розвиток в гусениці старшого віку. В дослідженнях, з метою підвищення життєздатності та продуктивності трихограми, використовували такі нуклеотиди як: урацил ( УРЛ), метилурацил (МГ) та 5-пиперидино-метелен-6-метилурацил (БЕС-221), шляхом підживлення з додаванням їх до корму на основі 10% -ного цукрового сиропу в різних концентраціях [3]

 Уражені самками яйця соснових пильщиків розташовували на хвою для живлення гусениць, в яких розвивався паразит. Позитивний ефект оцінювали за такими показниками, як тривалість розвитку в гусеницях пильщика, плодючість, тривалість життя імаго, конкурентноспроможність в агроценозах, рівень ураження ним пильщиків та рогохвостів. Результати досліджень наведені у Додатку Ї (табл.1)

Як видно, стартові популяції паразита, внаслідок дії нуклеотидів, були високожиттєздатними, конкурували з природніми популяціями паразита за господарів – яєць пильщиків та самиць свого виду. Для них була характерна більша тривалість життя імаго і особливо, виразно діяли сполуки на репродуктивний потенціал самок. Досліджені самиці відкладали значно більше яєць, ніж контрольні популяції, відповідно був продовжений термін репродуктивної здатності. Фактично функція гонад тривала весь термін життя імаго. Крім того, вони характеризувались вираженою руховою та пошуковою активністю. У підсумку вони досить ефективно вражавали яйця шкідника [26:107]

  1. До останнього часу лісництво застосовувало в основному хімічні методи боротьби зі шкідниками лісу. У 2009 році в лісах Черкаської області діяли осередки звичайного соснового пильщика на площі 9703 га, які було ліквідовано засобами хімборотьби на площі 1933 га (станом на кінець 2009 року залишились осередки на площі 8199 га). Ефективна обробка заражених сосновим пильщиком лісових масивів здійснюється за допомогою аерозольного генератора (ГАРТ) [23:107].

Мали розповсюдження осередки інших листогризучих комах-шкідників, див. Додаток Ї (рис.1)

На Черкащині оберігає лісові насадження (в яких майже 30% становлять легкозаймисті хвойні породи) і займається виявленням і гасінням пожеж спеціалізована наземна служба. До її складу входить 15 лісових пожежних станцій, задіяно 98 працівників, 23 пожежні автомобілі та інша спеціалізована техніка (пожежні трактори, мотопомпи), використовується 8 спостережних веж. Станції також оснащено необхідним протипожежним інвентарем. У розпорядженні спеціалістів – 123 радіостанції для оперативного реагування і координації дій при позаштатних ситуаціях, пов’язаних із виникненням пожеж.

В лісових господарствах у пожежонебезпечний період практикується цілодобове чергування, щоб запобігти винищенню лісових масивів пожежами. Протипожежні заходи дозволяють своєчасно виявити та ліквідувати лісові пожежі, що виникають, і цим значно скоротити збитки від них. Для виявлення місць займання застосовуються спостережні вежі, наземне патрулювання лісів. При III і вище класі пожежної небезпеки території хвойних насаджень у Черкаській області обслуговуються літаками Київської авіабази. Розгалужена та достатньо оснащена наземна лісо-пожежна служба забезпечує надійний захист лісових масивів області від пожеж. На сьогодні це один із пріоритетних напрямків у комплексі системи ведення лісового господарства [4]

РОЗДІЛ 5. ПРАВИЛА ТЕХНІКИ БЕЗПЕКИ ПІД ЧАС ЗООЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

У процесі виконання кваліфікаційної роботи дотримувалися положення Закону України «Про охорону праці», який був прийнятий Верховною Радою України 14 жовтня 1992 року та переглянутий і затверджений Президентом України в новій редакції 21 листопада 2002 року.

Перед початком виконання роботи був проведений цільовий інструктаж з питань охорони праці та правил надання першої медичної допомоги потерпілим і правил поведінки під час виконання робіт.

У процесі проведення досліджень допускається піднімання та пересування вантажів в межах санітарних норм (до 7 кг при постійному перенесенні і до 10 кг при періодичному). Загальновідомо, що в процесі дослідження відбувається функціональне напруження людини, яке зумовлене м’язовим та нервовим навантаженням. Під час підготовки роботи ми виконували як фізичну так і розумову працю [27].

Тому при розумовому навантаженні ми не працювали більше 8 -12 годин на добу, кожні 1,5-2 години робили короткочасні перерви. Тобто керувалися гігієнічними нормативами поданими у „Гігієнічній класифікації за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу”, затвердженими Міністерством охорони здоров’я України 31 грудня 1997 року, №382.

Праця студента характеризується тривалою (більше 8 годин) багатогодинною діяльністю в одноманітному напруженому середовищі, малою руховою активністю при значних локальних динамічних навантаженнях. Тому помірні гімнастичні вправи кожні 2-3 години викликали активізацію обміну речовин в організмі, посилювали виділення отруйних продуктів життєдіяльності. Освітленість робочого місця при роботі з ПК за робочим столом становили при комбінованому освітленні 2000 лк, при загальному освітленні 500 лк. Допустимі рівні шумів складали не більше 50 -60 дБА.

У процесі оформленні роботи та обробки статистичних даних ми використовували персональний комп’ютер. Найбільш повним нормативним документом, щодо забезпечення охорони праці користувачів ПК є «Державні санітарні правила і норми роботи з візуальними дисплейними терміналами (ВДТ) електронно-обчислювальних машин ДСанПіН 3.3.2.007 – 98». Площа на одне робоче місце становить не менше 6,0 м2, а об’єм – не менше ніж 20,0 м3. Приміщення для роботи з ВДТ повинні мати природне та штучне освітлення відповідно до СНЕП ІІ-4-79 [28].

Природне освітлення здійснюється через світлові прорізи, орієнтовані переважно на північ чи північних схід і повинне забезпечувати коефіцієнт природної освітленості (КПО) не нижче, ніж 1,5%. Приміщення, де розташовано ПК повинні обладнуватися шафами для зберігання документів, магнітних дисків, полицями тощо. Щодня в такому приміщенні потрібно проводити вологе прибирання.

Під час проведення польових досліджень у холодну пору року ми організовували виходи у природу, якщо температура повітря не становила менше ніж мінус 20 С та сила вітру була не більше 15 м/с. Дослідник був одягнений у теплий одяг, взуття та головний убір. При собі мав термос з гарячим безалкогольним напоєм. У теплу пору року ми вбиралися у закритий легкий одяг, відповідно до погоди. Обов’язково мали закриту голову, закрите взуття. Кожні 30-60 хвилин робили огляд тіла, щодо наявності кліщів. При собі обов’язково мали питну воду. Польові дослідження здійснювали групами по 2-3 особи. Дослідження не проводилися під час грози для убезпечення себе від ураження блискавкою. До місця проведення дослідження добиралися рейсовим автотранспортом, що пройшов обов’язковий технічний огляд. Заборонялося відловлювати тварин, які мають отруйні залози, та становлять загрозу для здоров’я дослідника. При собі мали аптечку зі стандартним набором лікарських засобів для надання першої лікарської медичної допомоги.

Серед безхребетних тварин небезпечними являються представники павукоподібних (павук-хрестовик, тарантул південно-російський, аргіопа, а також різні види кліщів). Кліщі розповсюджені на луках, серед високої травяної рослинності, у лісових біотопах з густим підліском та травостоєм. Їх особливо багато у молодих заростях осичняків, на вирубках, ще більше їх в здовж стежок, доріг і місцях де пасеться худоба. У світлих гаях без підліска, у сухих соснових борах кліщів як правило не буває.

Особливо найбільша активність кліщів припадає на травень – початок липня. Протягом доби в умовах гарної погоди кліщі найбільш активні ранком і ввечері. Для запобігання укусів кліщів одяг повинен прикривати відкриті частини тіла: штани заправлені в шкарпетки, голова і шия також повинні бути захищені.

Укус кліща непомітний, оскільки він уводить в ранку знеболюючу речовину, тому його не відразу можна помітити. Найчастіше кліщі впиваються в пахвинні впадини, шию особливо за вухами, та інші частини тіла, де шкіра тонша.

5.1 Перша допомога при уражені тваринами

У випадку виявлення кліща потрібно змазати його будь-яким жиром, і через деяких час зняти зі шкіри. При цьому важливо не роздавити його і не залишити у ранці голівку. Руки і міце укусу обовязково продезинфікувати. Якщо через кілька днів потерпілий відчуває нездужання, необхідно звернутися в лікувальний заклад.

При укусах павуків можлива місцева реакція у вигляді почервоніння, набряку, болі, іноді недомогання, яке проходить за декілька діб. Лікування симптоматичне [12].

Серед класу Комах також зустрічається багато отруйних видів з якими може зустрітися дослідник в польових умовах. Це представники перетинчастокрилих: оса звичайна, оса сколія, бджола медоносна, різні види джмелів, гедзі, шершні. Яд цих тварин сильний алерген, перші симптоми отруєння: біль і набряк, а в деяких випадках – загальний хворобливий стан і навіть анафілактичний шок.

Якщо вас вкусила комаха: видаляють жало із шкіри (бджола), дезинфікують ранку і накладають спиртовий компрес. Добре сприяє ліквідації токсичних явищ прийом у середину ефедрину, діазоліну. В складних випадках необхідна медична допомога.

Комарі, мошки, мокреці хоча і не є небезпечними але надокучають. Їхні укуси, крім сверблячки шкіри, здатні викликати підвищену дратівливість, втрату апетиту, безсоння, загальну нервову втому. Щоб запобігти цьому потрібно використовувати відлякуючі засоби (репеленти).

Серед хребетних тварин з обережністю треба ставитися до представників класу Земноводні, шкірні залози яких можуть викликати подразнення шкіри та слизових оболонок при контакті. Це саламандра плямиста, кумки, ропухи.

Не допускати контактів із слизовими оболонками, при необхідності роботи з ними використовувати перчатки.

Серед плазунів небезпеку можуть становити різні види ящірок (механічні пошкодження), та змії (гадюка звичайна). Щоб попередити укус змії або ящірки потрібно знати умови їхнього місцеперебування і спосіб життя, а також намагатися не турбувати цих тварин. Якщо в районі досліджень є отруйні змії, то потрібно одягати щільні штани і високе взуття.

Симптоми отруєння: слабкість, головний біль, блювота, задишка, запаморочення, набряклість тканин, запалення лімфатичних вузлів.

При дослідженні птахів потрібно дотримуватися правил особистої гігієни тому що вони можуть бути переносниками захворювань (орнітози, пташиний грип) та паразитів. Серед ссавців особливу небезпеку несуть гризуни (миші, полівки, пацюки) які є переносниками небезпечних хвороб (чуми, вірусного енцефаліту, туляремії) людей. При дослідженні цих тварин треба бути обережними, уникати укусів, дотримуватися правил особистої гігієни, під час лабораторної обробки використовувати рукавички, після роботи руки та інструменти дезінфікувати 70-96% розчином етилового спирту.

Хижі тварини (лисиця, собака, видра, єнот та інші), рукокрилі, деякі комахоїдні є переносниками сказу. Тому потрібно запобігати укусів цих тварин.

ВИСНОВКИ

  1. В результаті проведених, в лісах Черкаської області, досліджень нами виявлено 12 шкідників з ряду перетинчастокрилих: пильщик-ткач сосновий червоноголовий, пильщик-ткач сосновий зірчастий, пильщик-ткач сосновий поодинокий, пильщик сосновий рудий, пильщик сосновий звичайний, пильщик-ткач вільховий, пильщик дубовий чорноголовий, рогохвіст великий хвойний, рогохвіст синій сосновий, горіхотворка брунькова дубова, ксифідрія вільхова, ксифідрія дубова.
  2. Серед виявлених шкідливих перетинчастокрилих чотири види відносяться до багаточисельних (індекс зустрічності імаго становить від 51% до 100%), два види звичайних (індекс зустрічності від 11% до 50%) чотири види малочисельні (індекс зустрічності від 1% до 10%) і два види рідкісних (відмічені поодинокі особини на деревах)
  3. На обстеженій території найбільш поширеними і небезпечними є чотири види: пильщик сосновий рудий, пильщик сосновий звичайний, червоноголовий пильщик-ткач та зірчастий пильщик-ткач.
  4. Для кожного біотопу характерний свій комплекс видів шкідливих перетинчастокрилих. Найбільше розмаїття їх видів у мішаному лісі.
  5. Для досягнення найкращих результатів у боротьбі з шкідливими перетинчастокрилими необхідна сукупність біологічних, хімічних, лісогосподарських та механічних методів боротьби.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1. Андреев С. В. Биофизические методы в защите растений / С. В. Андреев, Б. К. Мартенс, В. А. Молчанова. ––М : Колос, 1969. –– 246 с.
  2. Берим Н. Г. Биологические основы применения инсектицидов / Н. Г. Берим. –– М : Колос, 1971. –– 277 с.
  3. Вейзер Я. Микробиологические методы борьбы с вредными насекомыми / Я. Вейзер. –– М : Колос, 1972. –– 396 с.
  4. Воронцов А. И. Лесная энтомология / А. И. Воронцов. –– М : Наука, 1982. –– 343 с.
  5. Воронцов А. И. Биологические основы защиты леса / А. И. Воронцов. –– М : Наука, 1963. –– 376 с.
  6. Воронцов А. И. Практикум по лесной энтомологии / А. И. Воронцов, Е. Г. Мозолевская. ––М : Высшая школа, 1973. –– 398 с.
  7. Гохман В. Е. Кариотипы паразитических перепончатокрылых / В. Е. Гохман. –– М. : КМК, 2005. –– 185 с.
  8. Дунаев А.В. Консортивные отношения насекомых-филлофагов и сосны в межвспышечные годы / А. В. Дунаев // Лес. Наука. Молодежь.: Материалы международной научной конференции молодых ученых, (Гомель, 5-7 октября 1999 г.). –– Гомель, 1999. –– Т. 1.–– с. 168-169
  9. Дунаєв О. В. Прогнозування дефоліації нагірних дібров у зв’язку з динамікою і циклікою температури повітря у квітні / О. В. Дунаєв. ––М, 2005. –– №97. –– с. 116-119
  10. Желоховцев А.Н. Подотряд Symphyta (Chalastogastra) — Сидячебрюхие / А. Н. Желоховцев. –– М : Наука, 1988. –– с. 1-268
  11. Желоховцев А.Н. Список пилильщиков и рогохвостов (Hymenoptera, Symphyta) фауны России и сопредельных территорий / А. Н. Желоховцев, А. Г. Зиновьев. ––М, 1995. ––Т. 74.–– №2. –– с. 395-415
  12. Зенкевич Л. А. Жизнь животных / Л. А. Зенкевич. –– М : Просвещение, 1969. –– 439 с.
  13. Зиновьев А.Г. Дополнения и исправления к списку пилильщиков (Hymenoptera, Symphyta) фауны России и сопредельных территорий / А. Г. Зиновьев. ––М, 2000. ––Т. 79.–– №92. –– с. 450-457
  14. Ильинский А.И. Надзор, учёт и прогноз массовых размножений хвое и листогрызущих насекомых / А. И. Ильинский, И. В. Тропина. ––М : Высшая школа, 1965. –– 373 с.
  15. Исследования по перепончатокрылым насекомым : сборник научных робот, (Москва, 26-29 августа 2006 г.). –– М. : КМК, 2007. ––167 с.
  16. Негробов О. П. Определитель семейств насекомых / О. П. Негробов, Ю. И. Черненко. –– Воронеж. : Воронежский институт, 1990. –– 184с.
  17. Осмоловский Г. Е. Энтомология / Г. Е. Осмоловский, Н. В. Бондаренко. ––М : Колос, 1973. –– 357 с.
  18. Плавильщиков Н. Н. Определитель насекомых / Н. Н. Плавильщиков. –– М. : Топикал, 1994. –– 544с.
  19. Расницын А. П. Происхождение и эволюция низших перепончатокрылых / А. П. Расницын. –– М. : Институт палеонтологии, 1969. –– 196 с. –– (Труды / Институт палеонтологии ; т. 123)
  20. Расницын А. П. Высшие перепончатокрылые мезозоя / А. П. Расницын. –– М. : Институт палеонтологии, 1975. –– 134 с. –– (Труды / Институт палеонтологии ; т. 147)
  21. Расницын А. П. Происхождение и эволюция перепончатокрылых насекомых / А. П. Расницын. –– М. : Институт палеонтологии, 1980. –– 192 с. –– (Труды / Институт палеонтологии ; т. 174)
  22. Расницын А. П. Отряд Vespida. Перепончатокрылые / А. П. Расницын. –– М. : Институт палеонтологии, 1990. –– 205 с. –– (Труды / Институт палеонтологии ; т. 239)
  23. Руднев Д. Ф. Химические средства борьбы с вредителями леса / Д. Ф. Руднев. –– М : Наука, 1966. –– 179 с.
  24. Фабр Ж. А. Жизнь насекомых / Жан Анри Фабр. –– М. : Эксмо, 2005. –– 704 с.
  25. Харитонова Н. З. Иследование популяционных показателей рыжего соснового пильщика / Н. З. Харитонова, В. В. Жуков. –– Минск, 1989. ––№29. –– с. 115-118
  26. Храмцов Н. Н. Стволовые вредители леса и борьба с ними / Н. Н. Храмцов, Н. Н. Падий. ––М : Высшая школа, 1965. –– 417 с.
  27. Черкаське обласне управління лісового та мисливського господарства [Електроний ресурс]. –– Режим доступу:  http://lis.ck.ua/sections/show/name/ohorona
  28. Шульц Д. C. Экология и рациональное использование лесных вредителей / Джек C. Шульц. ––2007. –– vol. 71, – No 4. – с. 1634-1635
  29. Vilhelmsen L. Phylogeny and classification of the extant basal lineages of the Hymenoptera (Insecta) / L. Vilhelmsen // Zoological journal of the Linnean Society. –– New-York, 2001. –– №131. –– p. 393-442

Додатки

Додаток А

Терміни проведення рекогносцирувального нагляду за окремими видами масових хвоєгризучих шкідників.

 Шкідники

Термін нагляду

Ознаки для ведення рекогносцирувального нагляду

Звичайний сосновий пильщик

Друга половина травня і в кінці серпня

Личинки перших трьох поколінь ушкоджують хвою з боків, не торкаючи серединні жилки , основи і верхівки хвоїнок. Ці залишки засихають, жовтіють і скручуються

 

 

Поодинокий пильщик ткач

Друга половина червня і середина вересня

Скупчення личинок на гілках і фекалій на поверхні ґрунту.

Рудий сосновий пильщик

Друга половина травня

Ті ж ознаки, що й у попереднього виду.

Червоноголовий ткач

Друга половина червня

Типові ушкодження -гілки хвої, що містять на поверхні гнізд личинок шматочки фекалій.

Сосновий рогохвіст

Друга половина червня

Те ж. Личинок легше за все відрізнити від личинок червоноголового ткача по чорнуватим верхівкам ніжок і церок.

Додаток Б

 

ДЕРЕВО

 Гілка

І

II

III

 

Нижня

35

28

23

Середня

56

35

29

Верхня

69

37

45

 

Середнє число уражених хвоїнок на 1 гілку

І гілка (35+56+69):3= 53,3

ІІ гілка (28+35+37):3= 33,3

ІІІ гілка (23+ 29+ 45):3= 32,3

Середнє число уражених хвоїнок на 1 дерево

53,3 х 78=4157,4

33,3 x78=2597,4

32,3 х 72= 2325,6 , де 78 і 72 кількість хвоїнок на гілці.

Середнє число уражених хвоїнок на 1 пробну площадку.

(4157,4+ 2597,4+ 2325,6) : 3= 3026.8

100%- 3026.8

82%, що свідчить про необхідність проведення в Свідівському лісництві заходів боротьби з шкідниками.

Додаток В

Рис. 1 Рудий сосновий пильщик (Neodiprion sertifer)

Рис. 2 Розміри коконів рудого соснового пильщика

Рис. 3 Яйця рудого соснового пильщика на хвоїнках

Рис. 4 Псевдогусінь рудого пильщика, та пошкодження пагонів сосни

Рис. 5 Личинки, які вийшли із яйця та тримаються на хвої щільними групами по 10-20 шт

Рис. 6 Пошкодження гілок сосни від рудого пильщика

Рис. 7 Бурі плями на кроні сосни

Додаток Г

Рис. 1 Звичайний сосновий пильщик (Diprion pini)

Рис. 2 Яйця звичайного соснового пильщика

Рис. 3 Псевдогусінь звичайного соснового пильщика

Рис. 4 Псевдогусениці звичайного соснового пильщика, які тримаються групами

Рис. 5 Еонімфи, пронімфи та лялечки звичайного соснового пильщика

Додаток Д

Рис. 1 Самка і самець великого хвойного рогохвоста (Urocerus gigas)

Рис. 2 Личинка великого хвойного рогохвоста , яка поїдає спочатку м’яку літню деревину, потім проникає усередину стовбура

Рис. 3 Личинкові ходи великого хвойного рогохвоста

Додаток Е

Рис. 1 Самка і самець синього соснового рогохвоста (Paururus juvencus)

Додаток Є

Рис. 1 Червоноголовий пильщик ткач (Lyda erythrocephala)

Додаток Ж

Рис. 1 Поодинокий пильщик ткач ( Acantholyda hieroglyphica)

Рис. 2 Доросла гусениця поодинокого пильщика ткача

Рис. 3 Павутинне гніздо молодої гусениці (ліворуч) і сосновий саджанець із павутинними гніздами дорослих гусениць

Додаток З

Рис. 1 Горіхотворка брунькова дубова (Diplolepis quercus folii)

Рис. 2 Утворення гал на дубі

Додаток И

Рис. 1 Вільхова ксифідрія (Xiphydria cameius)

Додаток І

Рис. 1 Околиці Придніпровської турбази

Рис. 2 Розподіл площі лісів Черкаської області за переважаючими деревними породами

 Додаток Ї

Показники розвитку паразита перетинчастокрилих яйцеїда –трихограми, внаслідок підживлення імаго нуклеотидами.

Препарат

Концен-трація

Тривалість

життя імаго, дні

Відклад.

яєць/самка

Тривалість

розвитку одного покоління, дні

Конкурентно-

спроможність

в агроценозах

Уражено

яєць,

%

Контроль

 

 

 

 

 –

 

 

14,8 + 1.6

 

 

237,3 +11.4

 

 

38.4 + 1.6

 

Мляві не

конкурують

 

 

54.3

 

МТ

 

0.01

 

17.0 + 1.8

 

266.8 +14.3

 

36.8 + 1.8

Активно зак-

ріпляються

в саду

 

64.8

 

МТ

 

0.002

 

19.1+ 1.3

 

291.4 + 9.7

 

33.1 + 1.3

Успішно

конкурують

з природніми

 

75.2

МТ

0.0005

19.6 + 1.4

303.1 +10.2

32.4 +1.4

Конкурують

з природніми

74.6

 

НІР05

22.4

18.6

2.1

6.2

УРЛ

 

0.01

 

21.2 + 2.1

 

378.4 +14.7

 

34.8 +2.1

Активно

уражують

яйця

 

74.8

УРЛ

0.002

20.8 +1.9

352.2 +15.2

36.7 +1.8

Конкурентно-

спроможні

68.7

УРЛ

0.0005

23.8 +2.6

329.6 +12.3

35.1 +1.4

Конкурують

з природніми

69.1

НІР05

16.2

15.4

6.2

7.1

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 1. Загальна площа поширення шкідників лісу в Черкаській області (га)

 

Редакція може не поділяти думку авторів і не несе відповідальність за достовірність інформації. Будь-який передрук матеріалів з сайту може здійснюватись лише при наявності активного гіперпосилання на e-kolosok.org, а також на сам матеріал!

Поширити
偽の高級時計 Puntero láser barato スーパーコピーブランド
0