Наукова робота. Танатар – криворізький Галілей

Роботу виконала:
Сириця Софія Олександрівна,
учениця 9 класу
Вознесенської загальноосвітньої
школи І-ІІІ ступенів
Мелітопольської районної ради
Запорізької області

Науковий керівник:
Левадна Вікторія Олександрівна,
вчитель хімії,
спеціаліст вищої категорії, „старший учитель”;
Вознесенської ЗШ І-ІІІ ступенів
Мелітопольської районної ради
Запорізької області
лауреатка IV Всеукраїнського Інтернет-конкурсу
„УЧИТЕЛЬ РОКУ–2019” за версією
науково-популярного природничого журналу
„КОЛОСОК” у номінації „ХІМІЯ”

Вступ

Українська земля багата на талановитих, творчих, працьовитих людей, які всім своїм життям примножували славу і багатства Батьківщини. До кагорти таких людей відноситься наш земляк, видатний вчений – геолог Йосип Ісаакович Танатар. (Додаток А). Але його і’мя, його вклад в науку довгий час замовчувалися, а деякі відкриття навіть приписувалися іншим вченим. Одне тільки те, скільки роботи він провів для дослідження Криворізького басейну залізних руд і переконання державних органів в перспективності його подальшого освоєння, викликає повагу і захоплення науковою працею та мужністю вченого.

Актуальність теми дослідження полягає в тому, що Й.І.Танатар – видатний вчений – геолог, уродженець м. Мелітополя, зробив значний внесок в дослідження і розробку корисних копалин, які відіграють великий вплив на економіку України. Але його ім’я  і вклад в науку довгий час замовчувалися.

Об’єктом дослідження є наукова діяльність Й.І.Танатара

Предметом дослідження є вклад Й.І.Танатара в дослідження корисних копалин України.

Мета роботи полягає у визначені вкладу Й.І.Танатара у дослідження родовищ корисних копалин України.

Для реалізації поставленої мети в роботі виконано такі завдання:

  • вивчено родинні та архівні матеріали, наукові публікації про діяльність   Й.І.Танатара;
  • з’ясовано основні життєві етапи вченого;
  • досліджено особистий  вклад Й.І.Танатара у дослідженні родовищ корисних копалин України;
  • розкрито значення наукової і практичної діяльності  Й.І.Танатара у відкритті родовищ корисних копалин України.

Методологічну основу роботи склали праці Й.І.Танатара, В.І.Вернадського, Г.К.Швидько.

Методи дослідження: історичний, експедиційних досліджень, літературний, аналізу й синтезу, картографічний,  порівняльний.

Наукова новизна роботи обумовлена тим, що розкрито значення особистого внеску Й.І.Танатара у відкриття й розробку родовищ корисних копалин України.

Особистий внесок автора в роботу полягає у дослідженні наукової  і практичної діяльності  Й.І.Танатара у відкритті й дослідженні родовищ корисних копалин України. Матеріали  роботи можуть бути  використані при викладанні шкільних курсів, факультативних занять з фізичної географії України.

Перелік умовних скорочень

КВГУ – Катеринославське вище гірниче училище

АН УРСР – академія наук Української Радянської Соціалістичної Республіки

Розділ І. Шлях до науки

1.1. Родина Танатар

У кримських караїмів, маленького зникаючого етносу на мапі світу, Танатар – найдавніший і шанований рід. Ім’я своє він отримав від назви озера на півдні Сибіру, звідки, за переказами, прийшли предки Танатарів. У перекладі з давньотюркського «танатар» означає «ранкова зоря», або «буде світанок». (Додаток Б).

Дід Йосипа Ісаковича, купець 2-ї гільдії А. Ш. Танатар (1814-1882), перебрався в Мелітополь з Євпаторії під час Кримської війни. У Мелітополі сім’я Танатар користувалася повагою. Купців Абрама і Мойсея (рідного брата) Танатарових в 1873 р. обрали голосними першого розряду першої Мелітопольської міської думи [6, с. 26]. У 1859 р. у Абрама Шаббетаєвича і його дружини Алтин Йосипівни, уродженої Коген-Мінаш, народився син Ісаак – батько Йосипа ІсааковичаТанатара.

Ісаак Абрамович Танатар був купцем 3-ої гільдії, займався оптовим перевезенням зерна, мав дві лавки на Базарній площі і будинок на вулиці Олександра Невського, неподалік від собору. Сім’я була заможною і патріархальною. Ісааку не виповнилося й двадцяти, коли він закохався в двоюрідну сестру Стиру (Естер) Самуїловну Танатар. Подолавши опір своїх батьків, молода пара стала чоловіком і дружиною. В цьому щасливому шлюбі народилося багато дітей, але до дорослого віку дожили п’ятеро: Шабеттай (Семен), Юсуф (Йосип), Мойсей, Абрам і Ніна.

Йосип (Юсуф) Ісаакович Танатар народився 17 вересня 1880 р. в місті Мелітополь. Він був мелітопольцем в третьому поколінні. Родинне виховання відігравало у житті Йосипа дуже велике значення. Він ріс чуйним, добрим,  вдумливим і врівноваженим, багато читав. І тільки в питанні продовження навчання Йосип Ісаакович ослухався батька, що на деякий час ускладнило їх відносини.

24 квітня 1911 р. у Москві відбулося одруження Йосипа Ісаковича Танатара і Віри Яківни Мікей. Разом вони прожили 50 років, виростили двох дітей: доньку Зою і сина Анатолія. (Додаток В). Збереглося друкарське запрошення на весілля, підписане батьками нареченого і нареченої. До того часу сварка Йосипа Ісаковича з батьком давно залишилася в минулому. Про це говорять численні поштові листівки, що регулярно надсилалися Йосипом Ісааковичем в батьківський будинок з різних країн і міст. Сама рання зі збережених датована 1905 роком. (Додаток Г).

Його син Анатолій брав участь у великій Вітчизняній війні, мав нагороди, пізніше він завідував кафедрою в Будівельному інституті. Донька Зоя, кандидат геологічних наук, тривалий час працювала в науково – дослідному інституті геології.

Онуки Йосипа Ісаковича Танатара: Юрій, Наталія, Катерина, Макарій також стали людьми, гідними свого знаменитого діда.

1.2. Навчання за покликанням

Батьки подбали щоб маленький Йосип відвідував караїмську релігійну школу. Але в 12 років він залишив її і вступив до Мелітопольського реального училища. Серед одноліток у нього було чимало друзів, з якими він разом ріс, грав, і які іноді жартували над його пристрастю до навчання. «Щоб дошкулити мені сильніше, голубів до мене впускали, а потім під крики мами їх з кімнати виганяли», – згадував в одному зі своїх віршів професор Танатар. Але крім уроків були і галасливі вечірки: «Танцювали до упаду і не знали втоми. Ось що значить юні роки…» Згодом, вже зрілою людиною, Йосип Ісаакович згадував дитинство і юність в Мелітополі як «золотий час» [5, с. 8].

У 1899 році Йосип з відзнакою закінчив реальне училище. Він мріяв про продовження навчання в одному з політехнічних інститутів Росії. Кількома роками раніше виїхав до Петербурга і вступив в Політехнічний інститут троюрідний брат Йосипа, Сіма Мінаш, який згодом став відомим архітектором. Був перед Йосипом і інший приклад для наслідування – двоюрідний дядько Севастян Мойсейович Танатар, відомий вчений-хімік, професор Новоросійського університету в Одесі. Але в університет Йосип вступати не міг, для цього треба було закінчити класичну гімназію, а у Мелітополі чоловічої гімназії не було.

Батько Йосипа і чути не бажав про від’їзд сина. Ісаак Абрамович мріяв, щоб його талановитий син займався комерцією і став йому помічником у торгівлі. Проте він не міг подолати рішучості сина – самому обрати шлях у житті.

Батько не давав грошей Йосипу на дорогу. Але знайшлася одна з тіток, яка дала юнакові три золоті рублі. З ними Йосип втік у Київ, щоб спробувати вступити в прославлений Політехнічний інститут. Всі іспити він здавав на «відмінно» і залишався тільки один, коли в Києві несподівано з’явився земляк з Мелітополя – прикажчик з крамниці батька. Надісланий за «блудним сином», він приспав пильність юнака, і той запізнився на останній іспит. Залишався тільки один вихід – повертатися додому, в Мелітополь. Але тут втрутився випадок, або те, що у караїмів зветься «кысмэт» – долею. З газети Йосип дізнається про те, що 4 червня цар Микола II підписав указ про відкриття в Катеринославі вищого гірничого училища. Бажаючі вступити до нього здавали іспити у вересні, пізніше, ніж у всіх вузах Російської імперії.

І Йосип їде в Катеринослав. Він успішно складає математику, фізику, німецьку та російську мови і стає студентом першого набору Катеринославського вищого гірничого училища за гірничоюспеціальністю. Навчання було платним (100 рублів нарік), але Йосип Ісаакович подолав і цю перешкоду, заробляючи на життя і навчання приватними уроками.

Вчитися в провінційному училищі виявилося не легше, ніж у столичному інституті. Спочатку КВГУ вважалося вищим навчальних закладом, який готує до практичної, а не до науково-теоретичної діяльності. Тому воно було дуже обмежене в правах. Статус КВГУ визначив і тривалість навчання студентів – три з половиною року, на шість місяців менше, ніж в інших вузах. Однак обсяг навчальних предметів в КВГУ був таким же, що і в єдиному в Росії Петербурзькому гірничому інституті. Це робило навантаження студентів дуже великими – щодня сім годин лекцій і практичних занять при одному вихідному дні. Навіть старанні ледве могли засвоїти програму в стислі терміни. Так, перший випуск студентів КВГУ склав всього 16 осіб з 77, прийнятих у 1899 р. на перший курс. Наполегливий мелітопольський юнак закінчив училище з відзнакою. В музеї історії Національного гірничого університету виставлений його диплом, в якому значиться: «Успішно пройшов повний курс у Катеринославському вищому гірничому училищі Йосип Ісаакович Танатар, караїмського віросповідання, «…» витримав випускні випробування і захистив в особливої комісії в березні 1903 року проекти з спеціальних предметів гірничого відділення: гірничого мистецтва, будівельного мистецтва, гірничозаводської механіки і електротехніки. Внаслідок чого, на підставі затвердженого в 12 день травня 1903 р. думки Державної Ради і Положення про Училище, Йосип Танатар удостоєний звання рудникового інженера з правом самостійно завідувати різними галузями гірської справи і виробляти гірські споруди. При вступі на державну службу на гірничотехнічні посади Танатар має право на призначенняв чин Губернського Секретаря» [5, с. 10]. (Додаток Д).

Враховуючи відмінне навчання та здатність випускника до наук, Рада КВГУ рекомендувала його на посаду асистента кафедри мінералогії та кристалографії  КВГУ,  якою завідував професор А. В. Лаврський.

А в 1905 році молодого вченого відправили в наукове відрядження у Фрейбургську гірничу Академію в Саксонії «для вдосконалення в галузі мінералогії, петрографії, рудних родовищ і в якісному і кількісному аналізі з допомогою паяльної трубки» [6, с. 26].  Весь літній семестр (чотири місяці) він провів у Фрайбурзі, під початком тамтешніх професорів, одночасно освоюючи вчення про рудні родовища. Німецькою мовою він володів, як рідною – вільно говорив, писав наукові роботи, перекладав на російську і з російської на німецьку. Ці навички Йосип придбав ще в Мелітополі, у реальному училищі і в спілкуванні з німцями – колоністами, яких у місті було чимало. В КВГУ німецьку мову теж вчили ґрунтовно, залік з іноземної мови (технічний переклад) здавався лише наприкінці третього курсу.

Відрядження до Німеччини виявилося плідним. Лаврський і Танатар перевели на російську мову великий розділ «Петрографії» з книги «Елементи геології» німецького вченого Креднера і опублікували його як підручник (1905). Книгу швидко придбали геологічні відділення та гірничі навчальні заклади країни, включаючи Петербурзький гірничий інститут. В КВГУ, вперше в Росії, на гірському і металургійному відділеннях запровадили навчальний курс кількісного і якісного аналізу мінералів паяльною трубкою. При Мінералогічному кабінеті училища створили лабораторію паяльної трубки, де Танатар вів заняття. З поїздки у Фрейбург Йосип Ісаакович привіз і подарував кабінету мінералогії 277 зразків мінералів і гірських порід [3, с. 103].

Однак навіть такий блискучий початок наукової роботи не міг допомогти йому в подальшому кар’єрному зростанні. Диплом рудникового інженера не давав права обіймати у вузі посади вище асистентської, оскільки кафедра мінералогії не належала до технічних. Потрібно було здобувати університетську освіту та вчений ступінь магістра. Поєднувати навчання з роботою асистента він не міг, так як в університетах Росії не було заочної форми навчання. Тому до магістерського ступеня Йосипу Ісааковичу довелося йти довгим, окружним шляхом, на якому знову проявилися його вражаюча сила волі і наполегливість у досягненні мети.

У 1906 р. він поступив вільним слухачем в Мюнхенський університет на філософський факультет з секції натурфілософії. Тільки за чотири літніх семестри, коли в КВГУ не було занять, він проходив всі предмети, які звичайними студентами вивчалися протягом навчального року, і здавав за ними  іспити.

У Мюнхені Йосип Танатар навчався за рахунок КВГУ, його посилали у відрядження для занять з мінералогії та геології. Мінералогію і петрографію він вивчав у відомих німецьких вчених Е. Р. Вайншенка та П. Р Грота, досконало опанував майже невідомою в Росії методикою вивчення гірських порід під мікроскопом. Надалі він став одним з кращих петрографів-оптиків Радянського Союзу.

У 1907 р. в житті Йосипа Ісаковича сталася подія, багато в чому визначивша його подальшу долю. В лабораторії Вайншенка він познайомився з професором Московського університету Володимиром Івановичем Вернадським. Йосип Ісаакович писав з Мюнхена батькам: «Він повівся дуже люб’язно, запитав про Севастяна Моїсеєвича і подарував мені свої твори» [5, с. 16].

У січні 1911 р. він блискуче закінчив Мюнхенський університет, з відзнакою витримав іспити на ступінь доктора філософії і захистив дисертацію. В особовій справі В. І. Танатара збереглася телеграма, надіслана їм з Мюнхена на ім’я ректора КВГУ професора Лебедєва (1911): «Ехамеn аusgezeishnet bestanden» («Іспит витримав успішно»). І підпис «Doctor Tanatar» [3, с. 97]. З тих пір друзі і знайомі з любов’ю називали Йосипа Ісаковича «доктором». (Додаток Є).

Ступінь доктора філософії Мюнхенського університету відкривала перед Йосипом Ісааковичем двері російських університетів, але однієї її було недостатньо для здачі магістерських іспитів в Росії. «Не всякий іноземний доктор міг бути допущений до магістерських іспитів у старих російських університетах, а тільки ті, які удостоювалися хорошого відгуку професора відповідної кафедри цього Університету», – писав Танатар в одній з автобіографій. Професор Московського університету В. І. Вернадський відгукнувся на його прохання взяти молодого доктора «під своє високе заступництво» [5, с. 31]. Особисте знайомство, а також відомі професору перші наукові праці Й. І. Танатара (до того часу їх було 11, з них чотири вийшли в Німеччині і Австрії), дали підставу Вернадському вельми похвально характеризувати здобувача перед вченою радою фізико-математичного факультету Московського університету. Магістерські іспити Йосип Ісаакович з перервами здавав протягом двох років, так як потрібно було прочитати дуже великий обсяг іноземної наукової літератури, включаючи багатотомні праці. Крім того, в перелік іспитів входили не тільки чотири предмета за фахом (мінералогія, загальна та історична геологія, палеонтологія), але ще фізика і хімія – загальна, органічна та фізична. Підготовка до магістерських іспитів йшла у нього паралельно з роботою викладача та старшого лаборанта кафедри мінералогії.

І в кінці листопада 1913 р., закінчилася епопея із здачею магістерських іспитів. Йосип Ісаакович отримав вчений ступінь магістра мінералогії і геогнозії, і тепер ніщо не заважало його науковій і педагогічній кар’єрі.

1.3. До наукових вершин

Й. І. Танатар автор 105 наукових публікацій і робіт, у тому числі 3 підручників і монографій.

У 1908 році вийшла його перша фундаментальна праця – «Таблиці для визначення мінералів за зовнішніми ознаками з допомогою паяльної трубки і мікроскопа». А 18 квітня 1910 р. Й.І.Танатар за старанність у роботі отримав перший знак відмінності – орден Святого Станіслава III ступеня і в цьому ж році він брав участьу роботі  з’їзду природодослідників і лікарів у Москві. У той же період (1911-1913) він опублікував сім невеликих наукових робіт, серед яких особливої уваги заслуговує стаття «Нариси з геології частини Боржомського маєтку». Це була перша робота Йосипа Ісаковича в області радіогеології, якою надалі він займався все життя.

Однією з визначальних подій у житті Йосипа Ісаковича стало обрання його завідувачем тільки заснованої кафедри прикладної геології КВГУ (нині кафедра геології та розвідки корисних копалин). (Додаток Ж). Він завідував нею 45 років, аж до виходу на пенсію. У тому ж 1914 році Танатара нагородили орденом Святої Анни III ступеня.

У розпал громадянської війни в Катеринославському гірничому інституті відкрилося геологорозвідувальне відділення (1918), на якому Танатар почав читати цілий ряд важливих для підготовки геологів курсів. У тому ж році у видавництві кооперативу студентів інституту вийшов написаний від руки і розмножений підручник Й.І. Танатара «Основи теоретичноїпетрографії».  І все в тому ж 1918 р. Й.І. Танатара запросили бути консультантом по визначенню місця для шлюзів майбутньої гідроелектростанції і скласти геологічний нарис порожистої частини Дніпра. (Додаток З).

Й.І. Танатар також займався вивченням радіоактивних гірських порід. Він, власне, відкрив їх на Криворіжжі і домігся визнання їх важливості на державному рівні на початку 20-х років минулого століття. Про це свідчить і його стаття «Завдання дня в питанні використання надр» (1932), а також книга «Корисні копалини Дніпропетровської області» (1934). У цій книзі Йосип Ісаакович пише про «знахідки радіоактивних мінералів у районі міста Запоріжжя (село Михайлівка), на річці Вольнянці і в районі міста Дніпропетровська» [6,с.26].

Не можна не сказати і про те, що професор Танатар був одним з визнаних лідерів радянської геохімії 30-х років XX століття. Він підтримував тісні багаторічні контакти з провідними вітчизняними вченими-геохіміками В.І. Вернадським і А.Є. Ферсманом. А в 1930 р. під час наукового відрядження в Німеччину Йосип Ісаакович познайомився з одним із засновників сучасної геохімії – норвезьким вченим Віктором Гольдшмідтом. Вивчення «на місці» його оригінальних робіт зробили Й.І. Танатара прихильником і популяризатором його ідей. Він опублікував наукову працю «Геохімія як основа вчення про корисні копалин» (1932), яка була першою в Радянському Союзі роботою на цю тему. (Додаток І).

Професор Й.І. Танатар також автор кількох підручників «Теоретичні основи вчення про рудні родовища» (1950), «Основи вчення про рудні родовища» (1959). (Додаток Й).

РОЗДІЛ ІІ. Наукова і дослідницька діяльність Й.І.Танатара

2.1. Становлення Й.І.Танатара як вченого-практика

Танатар Йосип Ісаакович – вчений-практик, засновник наукової рудної школи, проводив дослідження багатьох родовищ в різних регіонах спочатку Російської імперії, а потім України  і Радянського Союзу, дослідив тисячі екземплярів гірських порід,  мінералів і шліфів.

Однією з перших його експедицій була експедиція на Кавказ в 1908 році, під час якої він збирав матеріали для дисертації і одночасно виконував завдання по програмі дослідницьких робіт КВГУ: вивчав родовища мідистих руд в Єреванській і Тифліській губерніях. У тому ж році вийшла його перша фундаментальна праця – «Таблиці для визначення мінералів за зовнішніми ознаками за допомогою паяльної трубки і мікроскопа». Фактично, це був підручник по новому курсу, зміст якого виявився настільки важливим, що про нього йшлося в технічній енциклопедії у статті «Мінералогія» [13]. Доброзичливий відгук про цю роботу молодого вченого дав і В. І. Вернадський.

У той же період (1911-1913) він опублікував сім невеликих наукових праць, серед яких особливої уваги заслуговує стаття «Нариси з геології частини Боржомського маєтку». Це була перша робота Йосипа Ісаковича в області радіогеології, якою він надалі займався все життя. Піонером цієї галузі науки в Росії був той же Вернадський, який став ініціатором пошуків вітчизняних родовищ радіоактивних руд. Звичайно, молодий Йосип Ісаакович не міг не зацікавитися новим напрямком досліджень. Він брав участь в експедиції радіологічної лабораторії одеського відділення Імператорського російського технічного товариства – першої в Російській імперії радіологічної лабораторії (1912). Експедиція досліджувала радіоактивність мінеральних джерел Тифліської губернії. Учасниками експедиції були гідрохімік Євген Самойлович Бурксер, хімік Севастян Мойсейович Танатар і його племінник, геолог Йосип Ісаакович Танатар.

Навесні 1915 року між Й.І.Танатаром і В.І.Вернадським зав’язалося листування про експедицію Імператорської Академії наук для дослідження радіоактивності мідистих пісковиків Бахмутського повіту Донецького басейну (Бахмут – стара назва Артемівська). Йосип Ісаакович пропонував Вернадському одночасно дослідження Катеринославської губернії. В. І. Вернадський ідею схвалив, але реально підтримати її не міг: «Катеринославські мідисті пісковики не входять у перелік наших досліджень, – відповідав він Танатару, – але їх вивчення з цієї точки зору надзвичайно бажано. На жаль, я позбавлений можливості, через скорочення штатів на радієві дослідження, в цьому році виділити гроші на Катеринославську губернію. «…» Я буду дуже радий, якщо Ви візьмете цей район, особливо для Вас зручний, так як він від Вас близький» [7, с. 14].

Матеріали, зібрані під час відрядження в Бахмутському повіті, були оброблені і опубліковані у вигляді статті «Радіоактивність мідистих пісковиків Бахмутської улоговини і походження мідистих руд». А в 1916 р. Танатар почав вивчення родовищ залізних руд і залізистих кварцитів Кривого Рогу. Ці дослідження він проводив в рамках програми КЕПС (Комісії з вивчення природних продуктивних сил), створеної з ініціативи В. І. Вернадського в 1915 році.

Діяльність професора Танатара була настільки інтенсивною, що важко собі уявити, як людина встигала так багато зробити. Він займався вивченням залізних руд Курської магнітної аномалії. Президент АН СРСР академік А. П. Карпінський високо оцінив цей напрямок його досліджень: «Розвідувальні роботи 1930 року і проведені потім наукові дослідження відкривають нову сторінку в історії вивчення родовищ залізних руд» [3, с. 38]. Йосип Ісаакович вивчав марганцеві руди Нікопольського басейну, алюмінієві руди в районі Нікополя та Кривого Рогу і молібденові руди Дніпропетровщини.  У Донбасі він досліджував поліметалічні родовища Нагольного кряжу і ртутні родовища Микитівки, а також породи ґрунту і покрівлі вугільних пластів. Ця робота була покликана допомогти гірникам управляти покрівлею при експлуатації вугільних пластів.

Й. І. Танатар виконав також дуже важливу роботу, що мала оборонне значення – вивчення гелію в димових газах і вугіллі Донбасу (гелій був необхідний для наповнення аеростатів). Результати Йосип Ісаакович доповів наркому важкої промисловості Р. К. Орджонікідзе і той схвалив роботу вченого. (Додаток К). Танатар вивчав графіти Волині і доломіти Донбасу, граніти Дніпропетровщини та будівельні матеріали в районі Дніпрогесу. Остання робота (спільно з Н.П. Семененко) привела до відкриття Славгородського буровугільного родовища.

Ніхто краще професора Танатара не знав корисні копалини Дніпропетровської та суміжних з нею областей. Всі роботи по розвідці корисних копалин в Дніпропетровській області в першу і другу п’ятирічки, в СРСР, проходили під його керівництвом.

2.2. Характеристика Криворізького залізорудного родовища

Криворізький залізорудний басейну геоструктурному відношенні являє собою синклінорій у межах Українського щита. Промислові запаси залізних руд близько 18 млрд. т. Вони пов’язані з так званою криворізькою серією протерозою. В межах басейну виявлено близько 300 рудних тіл, глибина залягання їх понад 2700 м, подекуди вони виходять на поверхню. Поряд з багатими мартитовими й гематито-мартитовими рудами (із вмістом заліза 51…66%) є значні запаси бідних (22…38% заліза) руд — залізистих кварцитів, що потребують збагачення. Басейн являє собою смугу залізистих порід шириною від 2 до 7 км, що простягаються з півдня на північ більше ніж на 100 км у басейні рік Саксагань та Інгулець від Жовтих Вод до широти Каховського водосховища, займаючи площу понад 300 км² [16, с. 178].

Басейн знаходиться у межах Українського щита в Криворізько-кременчуцькій структурно-металогенічній зоні, для якої характерний розвиток таких формацій: джеспілітової, кременисто-сланцевої, кременисто-карбонатно-пісковикової, метаконґломерат-пісковикової, метаандезит-базальтової. Як показали дослідження С.Конткевича, Б.Гракова, П.Рубіна, О.Нікольського, Ю.Гершойга, існує ряд артефактів видобутку криворізької руди та виплавки заліза, починаючи від скіфських часів до козаччини. Існує також старовинна легенда про те, що грузинський царевич Олександр (XVI ст.) знайшов у наших краях залізну руду. Вона надихала перших дослідників Криворіжжя.

Перший науковий опис території, на якій зараз розташований Кривий Ріг, дав у 1774 р. академік Гюльденштедт. Він згадував про розробку чорно-слюдистого сланцю в районі злиття річок Інгулець і Саксагань.

У 1866 р., оглядаючи схили Дубової балки, дослідник-археолог, краєзнавець і підприємець Олександр Миколайович Поль (1832-1890), нащадок гетьмана П. Полуботка (1660-1723), виявив поклади високоякісної залізної руди. Саме його діяльність відіграла вирішальну роль в освоєнні родовищ залізних руд на Криворіжжі. Розвиток гірничих робіт, видобуток руди і промислове освоєння Криворізького залізорудного басейну почався в другій половині XIX століття, коли було засновано акціонерне товариство «Залізні руди Кривого Рога». У 1881 році вже було видобуто 37,4 тис. тонн руди. Освоєння у промислових масштабах почалося з 1884 року зі вступом в дію залізниці, що з’єднала Кривбас з Донбасом  [16, с. 178].

Максимальний видобуток в дореволюційний час припадав на 1913 рік – 6,4 млн. тонн (74% усієї залізної руди, видобутої в Російській імперії).

Видобуток залізної руди в 1950 р. зріс у порівнянні з 1940-м на 11%, у 1955 р. – на 95%, у 1959 р. – на 163%. Максимальний річний видобуток товарної залізної руди в 120 мільйонів тон був досягнутий у 1978 році. В СРСР руда Кривбасу використовувалася не тільки для потреб української чорної металургії, але й вивозилася в інші союзні республіки та експортувалася у соціалістичні країни Європи. На базі видобутку залізної руди в Криворіжжі утворився спеціалізований промисловий комплекс, що включає разом з гірничодобувною і металургійною промисловістю машинобудування, коксохімічну, харчову, легку промисловість, промисловість будівельних матеріалів.

Промисловий комплекс басейну на початку XXI ст. може видобути шорічно до 190 млн. т сирої залізної руди і переробити її в 70 млн. т товарної продукції. Перспективи басейну пов’язані з подальшим поширенням виробництва залізних руд за рахунок збагачених оксидованих залізистих кварцитів і значного збільшення видобутку магнетитових кварцитів підземним способом.

В даний час Криворізький залізорудний басейн забезпечує більше 90% потреби металургійних комбінатів України в залізній руді.

2.3.Танатар – «криворізький Галілей»

На початку ХХ століття геологи готували Кривбасу невтішну перспективу виснаження вже до 40-х років. Тобто сировину для металургійних комбінатів Донбасу і Придніпров’я довелося б завозити з Росії або Казахстану, або всі металургійні заводи перенесли б в інші регіони. Старі дослідники Кривого Рогу вважали, що поклади залізної руди в Криворізькому рудному басейні невеликої потужності. Довгі роки така точка зору не піддавалася сумніву і стала загальновизнаною.

Криворізьким родовищем залізних руд зацікавився професор Йосип Ісаакович Танатар, який в 1916 р. почав вивчення родовищ залізних руд і залізистих кварцитів Кривого Рогу. До визначення гірських порід Криворіжжя Йосип Ісаакович підійшов не так, як більшість геологів. За короткий термін Танатар виконав величезну роботу і дослідив під мікроскопом кілька тисяч шліфів Криворізького і сусіднього з ним регіонів. До початку дослідження у Криворізькому басейні було відомо 16 порід, до 1927 році їх кількість зросла в 5 разів, а до кінця 40-х років завдяки роботам учнів професора, досягла 100.

На підставі детального дослідження гірських порід Кривого Рогу Й. І. Танатар у 1916-17 рр. прийшов до висновку про їх зв’язок з вулканічними процесами. Він розробив теорію, згідно з якою залізна руда Кривого Рогу утворилася в результаті виносу заліза з магматичного вогнища, розташованого в надрах землі при піднятті і впровадження магми на вміщуючі породи, що істотно впливало на визначення запасів залізних руд Криворізького басейну. Танатар кілька разів переглядав свою теорію про вулканічне походження Криворізького родовища. Численні явища і факти, відкриті професором Й. І. Танатаром, підтверджують, що своїми роботами він заклав основу правильного підходу для детального вивчення складного Криворізького геологічного утворення. Положення теорії професора Танатара про генетичні зв’язкизалізних руд з магматичними процесами, про величезні глибині залягання залізних руд і колосальний запас руди в Криворізькому басейні не спростовані ще ніким. Вивченням руд Кривбасу професор Танатар займався все своє життя, спочатку самостійно, а потім з численними учнями, в тому числі академіками Н.П. Семененко, Н Я.. Белевцевим і професором П. М. Каніболоцьким. Роботи В. І. Танатара по Криворізькому басейну дали потужний поштовх до розвитку і дослідження Криворіжжя.

Така теорія йшла в розріз з пануючою тоді теорією осадового походження Кривого Рогу і вважалася майже єретичною. У протоколах засідання Геолкому зберігся такий запис: «Думки деяких геологів про вулканічне походження Криворізького родовища є плодом уяви». Захищаючи свою точку зору, Й. І. Танатар був змушений вступити в полеміку з відомими геологами і з Геолкомом – центральною геологічною установою країни [5, с. 46].

А в той час Геолком вже планував згортання дослідницьких робіт у Кривбасі. 30 серпня 1922 року Й. І. Танатар написав доповідну записку до Ради Праці і Оборони. У ній Йосип Ісаакович повідомляв: «…запаси руди в Криворізькому та Бердянському басейнах повинні бути визначені в десятки, а може бути, і в сотні разів більше, ніж їх визначають тепер» [5, с. 46].

На початку 1925 року в Харкові відбулася І Всеукраїнська конференція з вивчення продуктивних сил України, на якій Й. І. Танатар виступив з доповіддю «Генезис криворізьких залізних руд і вміщуючих їх кварцитів» [5, с. 48]. За клопотанням конференції, вчений був відряджений Наркомосом України (Міністерство освіти) до Швеції для дискусії з питання про походження криворізьких залізних руд. (Додаток Л).

За наполегливість і стійкість, з якими професор Танатар доводив перспективність копалин багатств Кривбасу, один з учених назвав його «криворізьким Галілеєм».  (Додаток М).

Роботи вченого дали потужний поштовх до розвитку і дослідження Криворізького басейну. Вивченням руд Кривбасу Йосип Ісаакович займався все своє життя, спочатку самостійно, а потім з численними учнями, в тому числі академіками Н.П. Семененко і Я. Н. Белевцевим. У міру накопичення нових даних він видозмінював свою теорію. Сьогодні, через майже сто років після початку досліджень Й. І. Танатара, дещо в його теорії походження криворізьких руд вважається застарілим. Однак головні положення –виключно велика роль магматичних процесів в утворенні криворізьких родовищ, величезна глибина залягання залізних руд і їх колосальний запас – витримали перевірку часом і не спростовані досі.

2.4. Дослідження півдня України

Протягом багатьох років Й. І. Танатар займався вивченням корисних копалин Приазов’я. Він досліджував залізисті руди і графіти в районі Корсак Могили (1916, 1919, 1921), а також родовища горючих газів і мінеральних вод в Мелітопольському газоносному районі (1925). Це було перше в історії країни систематичне вивчення газосупроводжуючих їх вод. У 1920-30-х Й. І. Танатар був постійним консультантом по вивченню цих корисних копалин, а також дослідженням рідкісних елементів в пісках Приазов’я. У 1939 році він зробив доповідь про корисні копалини Приазов’я в межах Дніпропетровської області на обласній конференції з вивчення продуктивних сил Приазов’я [13, с. 9].

Розділ ІІІ. Педагогічна діяльність Й.І.Танатара

3.1. Формування рудної школи геологів

Професор Танатар був чудовим педагогом. Все його життя тісно пов’язане з Дніпропетровським гірничим інститутом (нині Національний гірничий університет) – старійшим гірничим вузом України. У ньому він пропрацював 55 років. Одночасно Й. І. Танатар кілька десятиліть був ще й завідувачем кафедри петрографії у Дніпропетровському державному університеті, а також науковим керівником і консультантом Інституту геології при Дніпропетровському державному університеті.

Робота завідувача нової кафедри, створення якої збіглося з початком війни в Європі, вимагала великої напруги сил. «До моменту своєй організації «прикладна геологія» не мала нічого – ні книг, ні приладів, ні колекцій, якщо не вважати випадкових зразків і літератури, виділених проф. Н.І. Лебедєвим та проф. Л. Л. Івановим» [3, с. 109]. Першим кроком Йосипа Ісаковича стало звернення до всіх наукових установ та фахівців країни з проханням про надсилання їм відбитків друкованих робіт. Так було покладено початок багатої бібліотеки кафедри. А колекції мінералів і гірських порід, зібрані Й. І. Танатаром на Кавказі та Уралі, стали ядром кафедрального музею петрографії та корисних копалин. Однак ні організаційна робота, ні необхідність готуватися до читання нових курсів, ні літня практика студентів, не могли відвернути Йосипа Ісаковича від науки.

Йосип Ісаакович став творцем знаменитої рудної школи геологів. За півстоліття роботи він підготував велику кількість висококласних фахівців, багато з яких стали академіками і членами-кореспондентами АН УРСР, професорами, лауреатами державних премій, заслуженими геологами. Серед учнів Й. І. Танатара два віце-президента АН УРСР академіки Б. В. Чернишов та Н.П. Семененко, академік Я. Н. Бєлєвцев, академік Ю. А. Полканов, міністр геології Китаю академік Чжу-Сюнь і десятки інших відомих вчених – геологів, великих першовідкривачів родовищ.

Серед практичних досягнень випускників рудної школи КВГУ слід зазначити відкриття великих рудних родовищ і цілих рудних районів. Серед них привертають увагу імена першовідкривачів, в т. ч. лауреатів Державних премій, Заслужених геологів: В. Р.Ветлужський (золото на Алданськом щиті), А. В. Івакіна (вольфрам в Примор’ї), А. Я. Канівського (нікель в Україні), Ю. А. Полканова (титан, цирконій в Україні) та багатьох інших. Всі ці досягнення стали можливими завдяки багаторічній праці засновника рудної школи КВГУ – професора Й. І. Танатара і кількох поколінь його вихованців, які сприяли науковому зростанню своїх учнів, залишалися чуйними і порядними людьми і зберегли у своїй пам’яті найкращі спогади про Й. І. Танатара як про Вчителя, друга і вихователя.  (Додаток Н).

Професор Й. І. Танатар – автор кількох підручників, з яких особливо цікава доля книги «Теоретичні основи вчення про рудні родовища» (1950). Журнал «Радянська книга» назвав її «недоброякісною» і запевняв, що «використання її як навчального посібника може принести тільки шкоду». Однак, незважаючи на негативну рецензію, весь тираж миттєво розійшовся серед геологів-практиків. Збереглися численні звернення у видавництво і особисто до автора з проханнями прислати хоч кілька примірників книги, а також пропозиції прискорити її перевидання. Враховуючи побажання, професор підготував новий, перероблений варіант під назвою «Основи вчення про рудні родовища» (1959). Вона, за оцінками фахівців, до цих пір не втратила цінності.

Йосип Ісаакович віддавав перевагу прямому спілкуванню із студентами в невеликих аудиторіях. За таких умов найкращим чином проявлялося його вміння зацікавити і захопити слухачів спірними і невирішеними питаннями.

Завдяки ініціативі і особистому вкладу Й.І.Танатару при кафедрі були створені музей петрографії і корисних копалин, лабораторія, бібліотека і майстерня по виготовленню шліфів.

Велику роль у сприйняті лекційного матеріала студентами відігравали особисті якості профессора, його мя’кий гумор, простота і незмінна доброзичливість незалежно від положення співрозмовника. Прояв високої інтелігентності емоційно впливав на студентів, викликав у них прагнення бачити і чути професора в черговий раз, а у багатьох учнів пробудили довічну прихильність до розкриття таємниць походження руд.

3.2. Високі моральні якості вченого

Життя постійно підносило  Й.І.Танатару випробування. У 1919 р. в Мелітополі від переляку, викликаного нальотом на будинок махновців, померла його мати. Батька, який став свідком смерті коханої дружини, розбив параліч, і він помер рік по тому. В попередньому році, рятуючись від революції і голоду, втекли з Москви до Катеринослава батьки дружини з юнаком-сином. Батько Віри Яківни, Я. І. Микей незабаром помер (1919), і теща з сином фактично залишилися на утриманні Йосипа Ісаковича. Так він став годувальником сім’ї в п’ять душ (сам – шостий).

В  тяжкі  роки  фашистської  окупації  та  сталінських  репресій Й. І. Танатар використав  увесь  свій  авторитет для  рятування  або  полегшення долі близьких і знайомих,  які  потрапили  в  біду.  Йому вдалося витягнути з німецького табору для військовополонених свого сина Анатолія.

Йосип Ісаакович домігся повернення депортованих з Криму  в Середню Азію престарілих сестер Баккал, вихлопотавши їм дозвіл оселитися в Ленінграді. До кінця свого життя Й. І. Танатар щомісяця посилав їм гроші, а незадовго до смерті доручив дружині і синові продовжити цю допомогу. Танатар підтримував матеріально багатьох людей: родини репресованого брата дружини А. Я. Микея, сім’ю багатодітного співробітника кафедри, старих вчительок, з якими він разом викладав у гімназії.

З теплотою і любов’ю згадують учителя уже дорослі, імениті учні, пам’ятають його доброту і готовність прийти на допомогу. Одні розповідають, як Йосип Ісаакович запрошував їх додому обговорити наукову проблему, а потім залишав обідати. Інші згадують історії про те, як професор купив студенту перед захистом диплома нові штани, як виплачував зі своїх грошей стипендії талановитим студентам. І глибоко символічно, що в 2005 р. у Дніпропетровському національному гірничому університеті була заснована іменна стипендія професора Й. І. Танатара. Вона, як і мінерал танатарит, названий вчесть вченого, – стали пам’ятником чудовому педагогу і людині Й.І.Танатару.

Висновки

Підсумовуючи сказане вище слід відзначити, що людина є найважливішою цінністю на Землі, її трудовим та інтелектуальним потенціалом, основою розвитку держави, носієм духовної культури.

На підставі результатів проведеного дослідження  життя і діяльності Й.І.Танатара були зроблені наступні висновки:

  1. Й.І.Танатар, наш земляк, уродженець м. Мелітополя – засновник наукової  рудної школи, фундатор кафедри геології і розвідки родовищ корисних копалин – входить до когорти вчених і педагогів, що складають славу і гордість України.
  2. Й.І.Танатар – випускник першого набору Катеринославського Вищого гірничного училища, захистив дисертацію на ступінь доктора філософії у Мюнхенському університеті.
  3. Й.І.Танатар першовідкривач жовтоводських уранових руд, дослідник криворізьких родовищ залізної руди, займався вивченням корисних копалин Приазов’я.
  4. Й.І.Танатар автор численних наукових праць, підручників, посібників.
  5. За наполегливість і стійкість, з якими професор Танатар доводив перспективність копалин багатств Кривбасу, один з учених назвав його «криворізьким Галілеєм».
  6. Довгий час наукова і практична діяльність Й.І.Танатара замовчувалися.
  7. Й.І. Танатар не отримав жодної радянської нагороди, не був удостоєний ні одним радянським почесним званням, хоча до революції він був нагороджений орденами Св. Станіслава 3-го ступеня і Св. Анни 3-го ступеня, медаллю в пам’ять 300-річчя царювання дому Романових і отримав особисте дворянство.
  8. В честь вченого названо мінерал – танатарит і в 2005 р. у Дніпропетровському національному гірничому університеті була заснована іменна стипендія професора Й. І. Танатара.

Список використаних джерел

  1. Вчений європейської відомості (до 125-річчя Й.І. Танатара) [Текст] / Г. Швидько // Бористен.– 2006.– № 2.– С. 14–15.
  2. Дослідник криворізьких залізорудних родовищ Й.І. Танатар [Текст] / Г. Швидько // Моє Придніпров’я: Календар пам’ятних дат Дніпропетровської області на 2010 р. Бібліограф. видання / Упоряд. І. Голуб.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2009.– С. 177–180.
  3. Історія і сучасність Національного гірничого університету (1899-2009). – Дніпропетровськ: НГУ, Ліра, 2009. – 504 с.
  4. Караимская народная энциклопедия. Т.5. С – Пб, 2006, с. 391-292.
  5. Криворізький Галілей (До 125-річчя професора Й.І.Танатара): Монографія. – Г. Швидько.– Дніпропетровськ, НГУ, 2006.– 120 с.
  6. Крылов Н. Очерки по истории города Мелитополя 1814-1917 гг. – Запорожье: Тандем. – У , 2008. – 344 с.
  7. Листування професора Й. І. Танатара з академіком В.І. Вернадським (1908–1915) [Текст] / Г. Швидько // Дніпропетровський археографічний збірник.– Дніпропетровськ: Ліра, 2009.– Вип. 3.– С. 653–670.
  8. Матерiали Першої мiжрегiон. iст.–краєзнав.конф. (8–9 жовт. 1998 р. м. Днiпропетровськ).– Днiпропетровськ, 1998. – C. 92–97. Швидько Г.К.
  9. Національний гірничний університет, 2005. – 120 с.
  10. Погодин С.А., Либман Э.П. Как добыли советский радий. – М.: Атомиздат, 1977. – 248 с.
  11. Політична історія України / За ред. проф. Г. К. Швидько. – Д.: Національна гірнича академіяУкраїни, 2002. – 259 с.
  12. Полканов Д. Древние роды, имена и фамилии караев (Танатар) // Газ. Къырым, № 36-37, 14.05.2005.
  13. Танатар К.А. Криворізький Галілей «Енциклопедія XXІ», 2008, №2, с. 8-9.
  14. Танатар Й.І. Вивчаймо нашу область! // Дружна ватага, 1936, №2, с. 34-35.
  15. III з’їзд Всеукраїнської спілки краєзнавців(29-30 жовтня 2003 року). Матеріали та документи. –К.: ВЦ «Академія», 2004. – 160 с.: колективна монографія. – Д.: Моноліт, 2012. – 476 с.
  16. Український радянський енциклопедичний словник В 3-х томах/ Редкол.: А.В.Кудрицький. – К.:Глав. Ред. УРЕ, 1988. –  Т. 2.  – 178 с.

Інтернет-ресурси

http://www-ki.rada.crimea.ua

http://www.libr.dp.ua

Додатки

Додаток А

Й.І.Танатар

Додаток Б

Караїми Мелітополя

Додаток В

Мелітопольський інтеркультурний музей

Додаток Г

Діти Й.І Танатара: донька Зоя і син Анатолій

Додаток Д

Листи до родини

Додаток Є

Стаття про отримання диплому гірничого інженера

Додаток Ж

Диплом доктора Й.І.Танатара

Додаток З

Робота завідувачем   кафедри прикладної геології КВГУ

Додаток І

Карта порожистої частини Дніпра

Додаток Й

Наукова праця «Геохімія як основа вчення про корисні копалин»

Додаток К

Підручник  «Основи вчення про рудні родовища»

Додаток Л

Газета «Новости техники и промышленнсти»

Додаток М

Доповідь «Геохимическая характеристика Большого Кривого Рога в связи с вопросом генезиса его руд»

Додаток Н

Танатар – «криворізький Галілей»

Додаток О

Лист-подяка

Редакція може не поділяти думку авторів і не несе відповідальність за достовірність інформації. Будь-який передрук матеріалів з сайту може здійснюватись лише при наявності активного гіперпосилання на e-kolosok.org, а також на сам матеріал!

Поширити
0