Розмаїте птаство
Їхня стихія – повітря, але вони живуть в усіх куточках Землі: в лісах, на полях, луках, болотах та водоймах. Вони є в сухих пустелях, у вічних снігах та високо в горах. На земній кулі нараховується понад 8500 видів птахів, на території України – 358.
Розміри птахів різноманітні. Найменший в Україні птах – золотомушка жовтоголова – має масу лише 5 г, а найбільший – дрофа – 20 кг.
Рослиноїдні птахи живляться плодами і насінням (щиглики, шишкарі, чижі). Хижі – їдять комах та їхні личинки, риб, жаб, мишей (ластівки, сови, чайки, чаплі). Багато птахів – всеїдні (граки, горобці, сороки).
Найважче доводиться птахам узимку. Зникають комахи, зелені рослини, все вкриває сніг. Тому вже наприкінці літа птахи готуються до зими. Перелітні птахи відлітають у теплі краї, де є корм. Шпаки, ластівки, зяблики перелітають зграями; качки, гуси, журавлі, лелеки – клином; шуліки, яструби – поодинці.
Частина птахів знаходить їжу і взимку, тому залишається зимувати в рідних краях. Їх називають осілими. Сойки, повзики запасають на зиму жолуді, горіхи та інше насіння. Граки, горобці, сороки, синиці переселяються ближче до житла людини, де їм легше знайти поживу.
Навесні перелітні птахи повертаються в рідні краї і настає дуже важливий період у їхньому житті – гніздування і розмноження.
Розмножуються птахи, відкладаючи яйця у спеціально збудовані гнізда, які розміщують на землі, на деревах, у дуплах, норах. Усі птахи насиджують яйця: дрозди, ластівки – 12–16 днів, сови, лелеки – 25–30 днів.
Птахи – дбайливі батьки, вони турбуються про пташенят: годують, захищають від ворогів, вчать літати. Покидають гніздо пташенята лише після того, як навчаться літати і самостійно добувати їжу.
Птахи – дуже корисні тварини. Вони живляться комахами і гризунами, тому знищують багато шкідників сільського і лісового господарств. Птахи розносять насіння на великі відстані, де з нього виростають нові рослини. М’ясо і яйця птахів – цінні продукти харчування. Без пташиного співу і щебету природа стала б сумною і непривітною.
Правда про канюка
Молода Жайворонкова дружина ніжилася у м’якій постелі. Їй усе подобалося: і співи-розмови гамірного лісового птаства, і пахощі духмяного різнотрав’я, і ліжечко у власній хатці в розкішній ямці край поля під парасолькою глодового куща.
Учора вони з чоловіком стривожилися: під вечір прийшли люди з жердиною і забили її у ґрунт неподалік їхньої схованки. Але незабаром люди пішли, і тривога минула.
Уранці прилетів великий бурий птах і сів на жердину. Молодичка притихла і вирішила не виказувати себе. „Може, він скоро від летить,” – думала вона. Але птах сидів і дуже зосереджено дивився вниз. Незнайомець мав могутні крила, але найстрашнішими були його дзьоб і кігті. У голові маленької пташини блискавично промайнула думка: „Мені кінець!” Але незнайомець не рушав з місця, і пташка вирішила: „Треба опанувати себе, може все обійдеться”. І несподівано для себе самої тремтячим голосом запитала у птаха:
– Ви… ви, мабуть, здалеку летите? Сіли перепочити?
– Та ні, я тут працюю. А живу поруч, у лісі. Будемо сусідами.
У Жайворонкової дружини промайнула думка: „Раз сказав, що будемо сусідами, то не зачепить ані мене, ані чоловіка, ані наших майбутніх малят”.
Хвилини здавалися вічністю. Пташина знала, що її обранець нескоро прилетить, та й що він зробить проти такого дзьобища! Незнайомець зрозумів тривогу бідолашної пташки і вирішив заспокоїти її:
– Я розумію вашу, пані, тривогу. Але запевняю: я вам не ворог. Біля мене ви у повній безпеці, гарантую.
– То ви будете сторожем цього поля? – бадьорішим голосом спитала Жайворонкова дружина. – Ми вчора з чоловіком бачили, як люди забивали для вас жердину.
– Ну, я не так сторожем буду, як санітаром, – відповів незнайомець.
– Санітаром? – перепитала пташка. – А це хто?
– Це… Ну, якби це вам пояснити? Це той, хто допомагає не померти… полю.
– По-мер-ти?! Я щось нічого не розумію… – і пташка звела очі до неба, шукаючи у безмежжі рідну рятівну цяточку – свого Жайворонка.
– Хочу вам пояснити, пані, – продовжував незнайомець, – оце зараз я чекаю на появу тих, хто може зашкодити і вам, і полю, і людям…
– І людям? – вихопилося у бідолахи.
– Так! Уявіть собі, вони дуже плодючі. За сезон до п’яти разів народжують по сім-вісім малят, а ті вже за три місяці народжують своїх.
– Боже, та хто ж це?!
– Це миші! І вони – мій корм! І не лише вони. Я невибагливий до їжі, їм усе: жаб, ящірок, великих комах, навіть рибу.
– То ви – хижак?! – перелякано перепитала Жайворонкова дружина.
– Виходить, що так. Але я неоціненний хижак. Добре, що на цьому полі люди позабивали жердини. Ми вдень, а сови вночі чатуємо на мишей і рятуємо для людей хліб. Але не скрізь так. Є місцини, де нас сприймають за великих яструбів і відстрілюють. Ось така правда… – і незнайомець відлетів з голосним і журливим „кейй, кейй, кейй”.
Невдовзі до гнізда підлетів Жайворонок з поживою у дзьобику. Дружина розповіла йому про розмову з птахом, який назвав себе санітаром поля, і про те, як він страждає.
– Ти знаєш, він зовсім не страшний, хоч і хижак. Він почуває себе покривдженим, і справедливо, бо не заслуговує такого, – ствердно говорила молода дружина.
Жайвір погодував подругу сніданком і попросив:
– Люба, дорогенька, прошу тебе, не починай розмов першою, не набридай розпитуваннями, бо ж не знаєш, чим усе може закінчитися. Прошу тебе, будь обачною. Тобі ж народжувати!
– Добре, обіцяю! – відповіла дружина.
Жайвір піднявся у небо і голосно заспівав тільки для неї: „Юліюлі-юлі-юль, юль, юлі-юлі-юлі-юль-юль”. І зник з поля зору.
Квітневе сонце припікало, ставало гаряче. Молода дружина занудьгувала за польотами, за вітерцем, за іграми в небі… Раптом вона знову побачила свого вчорашнього співрозмовника і, не втримавшись, помахала йому крильцями:
– Я рада вас бачити! Скажіть, чи є у вас пташенята?
– У мене є сім’я. Моя дружина саме зараз вигріває четверо яєчок, а за місяць з’являться пташенята. Я теж висиджую їх, коли дружина летить поїсти. А гніздо ми вимостили на найвищому дереві в лісі. Усе робимо разом.
– Знаєте, я хочу вас запитати: як ви їсте цих бридких мишей? Адже там кістки, шкіра!
– Усе дуже просто: що непотрібне, ми відригуємо. І немає проблем.
– Ой, яка я неуважна! – забідкалася Жайворонкова дружина. – Як мені вас величати?
– Я – пан Канюк, ворог усіх дрібних гризунів. А для друзів – просто Каня.
– Мені дуже приємно, – відважно щебетала пташка, – мати такого співрозмовника.
– І охоронця! – не без гордості додав ворог усіх мишей. Із цими словами Каня піднявся увись і на прощання жалібно прокричав: „Кейй, кейй, кейй!”
„Мабуть, обід полетів добувати дружині, – подумала молодичка. – Який той світ незбагненний і дивовижний! Живеш і не знаєш, що поруч з тобою хтось робить добро не лише своїм ближнім, а й полю, лісу, людям, усьому світові і за це страждає. Як би то і нам робити добро не лише собі, а головне – світові?”
Мирослава Чорна
- „КОЛОСОЧОК” № 6/2012 „Білий лелека”;
- „КОЛОСОЧОК” № 7/2012 „Рік з життя лелеки”;
- „КОЛОСОЧОК” № 8/2012 „Історія одного лелеки”;
- „КОЛОСОЧОК” № 10/2012 „Найбільші наземні тварини”;
- „КОЛОСОЧОК” № 22/2012 „Одуд – птах 2012 року”;
- „КОЛОСОЧОК” № 14/2013 „Бджолоїдка звичайна – птах 2013 року!”;
- „КОЛОСОЧОК” № 11/2015 „Рожевий пелікан – птах 2015 року”;
- „КОЛОСОК” № 2/2007 „Жовтогруда, невеличка непосидлива синичка”;
- „КОЛОСОК” № 2/2008 „Паперовий лелека”;
- „КОЛОСОК” № 2/2010 „Польовий горобець”;
- „КОЛОСОК” № 8/2011 „Пронурок, водяний горобець”;
- „КОЛОСОК” № 9/2011 „Природні барвники”;
- „КОЛОСОК” № 7/2014 „Серпокрилець, володар неба”;
- „КОЛОСОК” № 4/2017 „Канюк звичайний – птах 2017 року”.
СЛОВНИЧОК РОЗУМНИКА
Канюк звичайний – птах 2017 року. Знаходиться під захистом кількох міжнародних конвенцій і потребує всебічної охорони.
Канючити – настирливо і жалібно просити.
Канькати – кричати (про каню).
Орнітологія – наука, яка вивчає птахів.
Орнітолог – учений, котрий займається дослідженням пташок.
Прислів’я і приказки
Канюк спить,
а мишей бачить.
Каня плаче – дощ буде.
Пищить, як каня.
Хто тато? (Акровірш)
Кожен день в малят наука,
А вона не простая штука:
Не зводить весь день очей,
Як полюєш на мишей.
М. Чорна
Птахи-рекордсмени України (для фоторяду)
ЖИВИЙ СИМВОЛ УКРАЇНИ
„Прилетіли лелеки – весну принесли здалеку,” – кажуть у народі. Ці птахи стали живим символом України. Спочатку прилітає самець, облюбовує місце та оберігає його, щоб інші не зайняли старого гнізда, а вже згодом повертається й господиня. З давніх-давен ці птахи були близькими сусідами людини, гніздилися поблизу людей. Лелеку вважають священним птахом, який дарує щастя і є охоронцем роду. Там, де зводилося житло, неодмінно оселявся й лелека.
Люди ставилися до цих птахів з великою шаною. „Якщо на хаті звив гніздо лелека, – казали в давнину, – то в родині має бути лад!” Згідно з повір’ям, хто зруйнує пташине гніздо, той неодмінно накличе лихо; у таких випадках казали: „Зруйнуєш лелече гніздо – згорить хата”. І сьогодні власник обійстя, де гніздяться лелеки, вважається шанованим у селі чоловіком.
У народі ніколи не називали птахів і звірів людськими іменами. Однак до лелек зверталися, як до людей: „Антоне, коли тепло буде?” чи „Іване, принеси тепло!” Жоден птах в Україні не має такої кількості місцевих назв, як білий лелека. Його називають чорногузом, буслом, гайстером, жабоїдом, кокостриком…
Не перелічити легенд і казок, віршів та пісень, у яких наш народ висловив глибоку любов та повагу до білого лелеки, обравши його своїм животворним символом-оберегом.
Гра 1. „Завітай у казку”.
- Прочитайте дітям казку „Правда про канюка”. Зверніть увагу на те, що канюки приносять користь полю, лісу, людям, а мисливці вбивають їх.
- З’ясуйте, як діти розуміють слова „робити добро не лише собі, а головне – світові”.
- Запропонуйте дітям навести приклад доброї справи, яку вони можуть зробити для своєї сім’ї, свого класу, школи, країни. Гра завершується, коли кожна дитина висловила свою думку.
Гра 2. „Птахи України” (КЛ31).
Картки із зображенням пташок покладіть на стіл малюнком донизу. Поділіть дітей на групи по троє. Кожна група бере одну картку, а ви даєте підказку (найменша пташка України, хижий птах, будує житло з глини тощо). Група радится і вирішує, яка саме пташка зображена, а ви підтверджує це. Діти розходяться по класу, показують одне одному картки і називають пташок.
Гра 3. „Розкажи мені, лелеко!”
Прочитайте дітям оповідання „Живий символ України” (МУ) у техніці сторітелінгу. З’ясуйте, чому лелека – символ України, як люди шанують його. Запитайте дітей, про що б вони хотіли розпитати лелеку, якби він умів говорити. Запропонуйте шаноб ливо звернутися до птаха, наприклад: „Лелеко, прилітай до нашої хати!”, „Лелеко, чи стомився ти в дорозі до рідної України?”
Завдання 1. Зроби паперових лелек. Використай білий, жовтий і блакитний папір. Напиши на моделі „лек-лек” та ім’я твого лелеки.
Завдання 2. Обґрунтуй, чи можна канюка назвати мишоїдом. Прочитай акровірш „Хто тато?” (МУ) – і ти здогадаєшся, як лагідно називають канюка у народі.
Завдання 3. Використай картки з назвами хижих птахів, щоб скласти слова „ХИЖЕ ПТАСТВО”.
Підказка: зверни увагу, що у кожному слові одна буква більша.
сипуХа
борИвітер
леЖень
орЕл
саПсан
ясТруб
кАнюк
Скопа
марТин
соВа
борОдач
Завдання 4. Впізнай пташку за описом.
Цю пташку не сплутаєш із жодним іншим зимуючим птахом. По-перше, вона досить велика – більша, ніж синиця, повзик, снігур. По-друге, вона дуже гарна: рожево-сіра пухнаста шубка, чорні широкі смуги-крила, яскрава жовта смужка на кінчику хвостика. А ще у неї високий чубчик, наче хусточка на голівці. З піднятим чубчиком пташка має дуже урочистий вигляд. Вона любить смакувати яблучками дички, ягодами, горобиною.
Завдання 5. Лапуня написала в одному рядку назви хижих птахів, а в іншому – рослиноїдних. Пустунчик сплутав усі назви: голуб, грач, горобець, синичка, сова, снігур, омелюх, ластівка, шишкар, орел, шпак. А ти знаєш, де які птахи? Напиши!
Хижі: _________________________________________________
Рослиноїдні: __________________________________________