Свiй розум май та iнших питай
День був сонячним і теплим. Небо синіло, як влітку. Теплі, лагідні промені вересневого пополуднього сонця пригріли й заколисали птаха, що сидів на кущі верболозу над водою. Його розбудив стривожений галас ластівок.
Щурик
„Ну чого вони так метушаться, що їх так стривожило?” – подумав птах і поглянув вгору.
Неподалік куща пронеслася Ластівка, яка направилася до комарів. І тільки-но підлітала до рою, як почула голос:
– Що там у вас трапилося?
Ластівка повернула голівку на звук.
– Ой, а я думала, що то якийсь метелик сидить у кущах і відпочиває. З висоти ви зовсім схожі на великого барвистого метелика.
Незнайомець присунувся ближче до краєчка гілки верболозу. Ластівка побачила пташку завбільшки з горобця, яка мала оливково-помаранчеву грудку, небесного кольору спинку, велику голову й довгий прямий дзьоб.
– Що там у вас сталося? – повторив птах.
– Кріт! Це він винуватець. Це він вирив підземні ходи!
– Ну, то й що? Не тягніть!
– Що, що! Розпушив землю. Корова копитом стала, нога провалилася. І зруйнувала кілька наших гнізд.
– Так! Це недогляд, недбайливе ставлення до важливої житейської справи, як з вашого боку, так і з боку людей, – говорив птах. – У лісах мурашники обгороджують, а тут кмітливості не стає. Живе колонія корисних птахів – а нічого… Ні тобі загороди, ні тобі хоч якогось знака. Та й ви теж хороші! Ну хто так близько до поверхні берега влаштовує гнізда? Маєте науку на наступний рік. Це вам серйозне попередження. Є ж правила побудови безпечного гнізда, – продовжував повчати Ластівку незнайомець. − Чи робили ви дослідження ґрунту? Мабуть, що ні! Якби була однорідна глина, без піску, цього б не сталося.
Ластівка слухала співрозмовника з відкритим дзьобиком і думала: „Звідки він все це знає?”
Раптом птах-метелик каменем впав у воду і за мить вилетів з води, сів на те саме місце, але вже з рибою у дзьобі. Потім оглушив здобич, б’ючи її головою об гілку, і проковтнув. Після обіду ретельно почистив своє пір’ячко.
Рибалочка
– То ви – рибалка. Вам, мабуть, позаздрить будь-який шанувальник риболовлі.
– Справді, нас люди так і звуть – рибалочки.
– Так ніжно, – прощебетала Ластівка.
– Мабуть, зглянулися на наші розміри, – відказав гордо птах.
– Будьмо знайомі, пане Рибалочко. А я – Щурик, берегова ластівка.
– Ось що я скажу вам про сьогоднішню біду, перекажіть своїм керівникам колонії. Ви неправильно розташовуєте свої гнізда-нори: по-перше, заблизько до поверхні берега, по-друге, близько одна до одної, по-третє, шукайте відповідний ґрунт, без піску.
– Ви так говорите, бо живете сам, а ми – колонією. Нас може бути більше двох сотень на одному схилі.
– То розділіться. Добре, що завтра-післязавтра ви вже відлітаєте. А коли б це сталося навесні? – далі повчав Рибалочка. – Отоді б то було справжнє лихо!
– Так-так, ваша правда, – погодилася присоромлена Ластівка.
А Рибалочка продовжував:
– От я, наприклад, обираю для життя лише ті місця, де над чистою водою низько нависають гілки дерев і кущів. Я використовую їх як спостережний пункт. Крім того, поруч має бути стрімкий берег річки, придатний для спорудження гнізда.
– А де ваше гніздо? – поцікавилася Ластівка.
– Еге ж, голубонько, так я вам і скажу. Воно замасковане. Вхід у гніздо нікому не знайти. Ми, рибалочки, будуємо житло на висоті двох-трьох метрів над водою. Коли весняні повені вже минули, у гніздечку-норі відкладаємо яєчка. Навіть якщо влітку вода і підніметься, все одно ж не на таку висоту.
– Мудро, дуже мудро, – сказала Ластівка.
– Так, досвід і розум – дві великі сили, − відповів Рибалочка не без гордості.
– Я не бачу біля вас ні дружини, ні дітей, − сказала Ластівка.
– Діти мої вже виросли і стали самостійними, не потребують жодної помочі. А з дружиною ми розлетілися, бо рибалочки створюють пару тільки на теплу пору року, − пояснив птах.
– Он як! – зніяковіло сказала слухачка. – А відлітаєте коли?
– На початку жовтня. Полечу, мабуть, до Південної Європи.
– Сам? – спитала Ластівка.
– Так! – відповів співрозмовник.
– Я вам так скажу: нам, береговим ластівкам, весело, ми живемо дружно. В радостях і в горі ми єдині, ми – сила. Я б не змогла жити в самоті. От уявіть собі на хвильку: з вашим гніздом чи з вами щось стається. І що? Хто підтримає, хто стане у поміч? А ластівки, які сьогодні постраждали, знають, що їм допоможуть.
Рибалочка не зміг нічого відповісти Ластівці. Він сидів похнюплений. „Наступної весни я обов’язково обміркую, що варто змінити у своєму житті. Мудрості треба навчатися все життя”, − подумав Рибалочка.
– Тіїп-тіїп-тіїп! Щасливого вам польоту! – почула Ластівка, підлітаючи до своїх.
