Наукова робота. Аналіз зміни температури повітря в місті Одесі протягом 1990-2018 рр. в умовах глобальних змін клімату

Автор:
Колос Олександр Олександрович,
учень 9 класу
Овідіопольської ЗОШ І – ІІІ ступенів № 2
Овідіопольського району Одеської області

Керівник:
Погорецька Олена Василівна,
учителька географії
Овідіопольської ЗОШ І – ІІІ ступенів № 2
Овідіопольського району Одеської області,
лауреатка V Всеукраїнського Інтернет-конкурсу
„УЧИТЕЛЬ РОКУ – 2020”
за версією науково-популярного
природничого журналу „КОЛОСОК”
у номінації „Географія”

ВСТУП

 Актуальність теми. Вчені б’ють на сполох – є загроза існуванню людства. Причину загрози вони вбачають в глобальному потеплінні. Дані Всесвітньої метеорологічної організації (ВМО) свідчать про аномальне зростання температури на Землі. За всю історію інструментальних спостережень ніколи не було такого довгого та сильного потепління. Це стосується всіх континентів та океанів. У світі в цілому температура зросла на 0,85°С.

 Гідрометеорологічна служба України веде спостереження за погодними умовами в країні та робить їх аналіз. Встановлено, що клімат України, як і всієї земної кулі, потеплів. Враховуючи глобальний прояв зміни клімату, потепління не є якоюсь абстрактною міжнародною проблемою і для Одеси: глобальне потепління вже впливає на місто і в перспективі матиме значно серйозніші наслідки. Актуальність даної проблеми пояснюється тим, що Одеса дуже вразлива до змін клімату з урахуванням того, що це місто приморське, має значні прибережні території, що зазнають зсувів. Фактором вразливості є й знаходження міста на півдні степової зони. Крім того, Одеса – центр туризму і важливого сільськогосподарського району, єдиним джерелом питної води для міста є річка Дністер. А глобальне потепління матиме як позитивні, так і негативні наслідки на природу та соціально-економічний розвиток Одеси.

 Мета роботи – з’ясувати: на скільки глобальне потепління торкнулося міста та як заходи, що вживаються міжнародною спільнотою щодо стабілізації концентрації парникових газів в атмосфері, впливають на температуру повітря. Тому я поставив перед собою завдання: проаналізувати середньомісячні та середньорічні температури за період 1990 – 2018 рр., порівняти отримані дані з кліматичними нормами за 1961-1990 рр. Наступним моїм кроком стало порівняння середньорічних температур до прийняття Кіотського протоколу та протягом двох періодів його реалізації, підведення підсумків.

 Об’єктом дослідження є закономірності зміни температури повітря в місті Одесі за 1990-2018рр.

 Предметом дослідження виступає аналіз кліматичного ряду температур повітря в місті Одесі за 1990-2018рр.

 Для написання роботи було використано наступні методи дослідження: на етапі збору, систематизації та обробки інформації для проведення дослідження – літературний; у процесі теоретичного осмислення проблеми – дедуктивний, аналізу та синтезу; обробка та інтерпретація отриманих результатів відбувалася за методу системного аналізу, порівняння, використання ГІС-технологій, узагальнення отриманих даних.

 Робота складається зі вступу, 3 розділів, висновків, списку використаних джерел. Робота викладена на 28 сторінках, містить 16 рисунків, 1 додаток. При написанні роботи було використано 13 джерел.

 Я вважаю, що моя робота має практичну значимість. По-перше, вона дозволила зібрати відомості про прояв глобального потепління в м. Одесі, яке необхідно враховувати місцевим органам управління при плануванні майбутнього економічного та соціального розвитку міста. По-друге, зібрані мною дані можуть бути використані в подальшому для аналізу зміни погодних умов і розробки заходів з адаптації до змін клімату, що відбуваються в цьому столітті. По-третє, робота може бути використана на уроках природознавства та географії.

 Новизна роботи полягає в тому, що зроблена спроба перевірити наукові висновки на регіональному рівні.

 З даною доповіддю я виступав перед учнями 9-х класів Овідіопольської загальноосвітньої школи №2 під час вивчення теми «Клімат Одеської області» та на обласній науково-практичній конференції «Географія та геологія: наука та патріотизм» 19 жовтня 2019р.

РОЗДІЛ 1. АНАЛІЗ ТЕМПЕРАТУР М.ОДЕСИ ЗА ПЕРІОД З 1990 ПО 2018 РІК

 Аналіз середньорічних температур м. Одеси за період з 1990 по 2018 рік свідчить, що не всі середньорічні температури були вищими за кліматичну норму 1961-1990 років. 1993,1996 та 1997 роки виявилися найбільш холодними. Їх середньорічні температури були нижчими за кліматичну норму на 0,6°С, 0,3°С, 0,4°С відповідно. А 2005, 2007, 2015 роки виявилися найбільш теплими. Їх середньорічна температура відрізнялася від кліматичної норми на 2°С, 2,4°С, 2°С відповідно. Амплітуда середньорічних температур за цей період склала 3°С.

Рис.1.1. Графік середньорічних температур за 1990-2018 рр.

 Таким чином, проведене мною дослідження доводить, що на тлі глобального потепління клімат був нестабільним. Нестабільність проявилася в існуванні досить теплих та досить прохолодних років. Згідно розрахунків, середньорічна температура за даний період склала +11,2°С, що на 1,1°С перевищує кліматичну норму попереднього кліматичного періоду.

Аналіз середньомісячних температур січня свідчить, що піки потепління припадали на 1994,1998, 2001, 2005 і 2007 роки ( відхилення від кліматичної норми склало 4,2°С, 2,8°С, 3,4°С, 6°С і 6,7°С відповідно). Разом з тим, у 1996, 2000, 2006, 2010, 2017 роках середньомісячні температури виявилися нижчими за кліматичну норму ( відхилення склало 3,7°С, 0,8°С, 3,4°С, 1,1°С, 1,6°С відповідно). Амплітуда коливань температури протягом досліджуваного періоду склала 10,4°С.

Рис.1.2. Графік середньомісячних температур за січень 1990-2018 рр.

 Аналіз середньомісячних температур лютого показує, що піки потепління припадали на 1990, 1995,1998, 2002, 2007, 2008, 2009, 2013, 2016 роки. Найбільш теплим виявився 2002 рік, його відхилення від кліматичної норми склало 5,6°С. Нижчими за кліматичну норму були середньомісячні температури в 1991, 1994, 1996, 2003, 2006, 2012 роках. Найбільш холодним був 2012 рік, його середньомісячна температура склала -5,5°С, що на 4,6°С нижче за кліматичну норму. В цілому, амплітуда середньомісячних температур лютого протягом даного періоду склала 10,2°С.

Розрахунки амплітуд середньомісячних температур січня та лютого доводять, що погода цих місяців найбільш непередбачувана. За дуже холодним січнем 2006р. слідував дуже теплий січень 2007, теплий лютий 2002 року змінювався холодним 2003 роком, а холодний 2012 – теплим 2013 роком.

Рис.1.3. Графік середньомісячних температур за лютий 1990-2018 рр.

В цілому, середньомісячні температури березня виявилися вищими за кліма­тичну норму, виключення склали 1991,1993,1996, 2003, 2018 роки, коли середньомісячні тем­ператури опускалися нижче кліматичної норми на 0,3°С, 1,1°С, 3,2°С, 1,5°С, 1,4°С відповідно. Найбільш теплими виявилися 1990,

Рис.1.4. Графік середньомісячних температур за березень 1990-2018 рр.

2002, 2007, 2008, 2014, 2017 роки, відхилення від кліматичної норми становило 5,6°С у 1990 році (максимальне) та 4,4°С в 2002 р., 3,5°С в 2007 р., 3,9°С в 2008 р., 4,7°С в 2014 р., 4,1°С в 2017 р. Амплітуда температур протягом даного періоду склала 8,8°С.

 Згідно отриманих даних, більшість середньомісячних температур квітня були вищими за кліматичну норму. Виняток склали 1992,1993,1997,2003 та 2017 роки, середньомісячні температури яких були нижчими за кліматичну норму на 1,1°С, 0,9°С, 2°С, 1,5°С та 0,6°С відповідно. А найбільш теплим виявився 2018 рік, його відхилення від кліматичної норми склало 4,1°С. В цілому, амплітуда середньомісячних температур склала 6,1 °С.

Рис.1.5. Графік середньомісячних температур за квітень 1990-2018 рр.

 Аналіз середньомісячних температур травня свідчить, що майже всі роки були теплішими за кліматичну норму. Лише 1991,1995,1999,2004 роки виявилися прохолоднішими, відхилення від кліматичної норми було максимальним в 1991р. і склало 1,3°С. А найбільш теплим виявився 2012 рік, середньомісячна температура була вищою за кліматичну норму на 4,3°С. Амплітуда температур протягом даного періоду склала 5,6°С. Можна виділити період з 2012 по 2017 рік, протягом якого середньомісячні температури знизились на 3,9°С (з +19,4°С до +15,5°С) і в 2017 році на 0,4°С перевищували кліматичну норму 1961-1990 рр. Але п’ятирічна тенденція зниження середньомісячних температур в 2018 році була перервана різким підвищенням температури до +18,6°С, що на 3,5°С вище за кліматичну норму.

Рис.1.6. Графік середньомісячних температур за травень 1990- 2018 рр.

 В цілому, протягом більшості років, у червні середньомісячні температури перевищували кліматичну норму. Виняток становили 1990, 1992-1994 рр., 2001 і 2004 роки, середньомісячна температура 2001р. виявилася найнижчою за кліматичну норму (на 1,2°С). Найбільш теплим був червень 2007 року, коли відхилення від кліматичної норми становило 3,7°С. Амплітуда середньомісячних температур за період 1990-2018 рр. склала 4,9°С.

Рис.1.7. Графік середньомісячних температур за червень 1990- 2018 рр.

Згідно отриманих даних, майже всі середньомісячні температури липня були вищими за кліматичну норму. Виняток становили 1993 і 2004 роки, коли відхилення складало 1,8°С і 0,1°С нижче за кліматичну норму. Середньомісячна температура 2003 року також мало відрізнялась від кліматичної норми – перевищувала її на 0,1°С. А найбільш теплим був 2001 рік, його відхилення від кліматичної норми становило 4,5°С. Відповідно, амплітуда середньомісячних температур за даний період склала 6,3°С.

Рис.1.8. Графік середньомісячних температур за липень 1990- 2018 рр.

Згідно графіка, лише в 1997 році серпнева температура була нижче за кліматичну норму на 0,9°С, тому протягом цього місяця найбільш чітко проявилося глобальне потепління. Але й в серпні проявилася нестабільність клімату. Самим теплим був 2010 рік, коли відхилення від кліматичної норми склало 5°С. Порівняно холодними виявилися серпні 1991,1993, 1996 та 2004 року. Зокрема, середньомісячна температура серпня 2004р. становила +21,8°С, що на 0,6°С вище за кліматичну норму. Можна виділити період з 2012 по 2016 рр., коли середньомісячні температури майже не змінювались. Амплітуда середньомісячних серпневих температур за період 1990-2018 рр. становила 5,5°С.

Рис.1.9. Графік середньомісячних температур за серпень 1990 – 2018 рр.

 Середньомісячні вересневі температури були нижчими за кліматичну норму протягом 1990-1993 рр.,1995-1997 рр., та в 2003, 2008, 2013. Найбільше відхилення від кліматичної норми склало 2,6°С в 1996 та 1997 рр.. Найтеплішим був 1994 рік, його середньомісячна температура була вища за кліматичну норму на 3,7°С. Амплітуда середньомісячних температур за період з 1990 по 2018 рр. склала 6,3°С.

Рис.1.10. Графік середньомісячних температур за вересень 1990-2018 рр.

 Протягом 6 років середньомісячні температури жовтня виявилися нижчими за кліматичну норму. Це були 1997, 2003, 2010, 2011, 2013, 2016 роки, їх відхилення від кліматичної норми становило 1,5°С, 0,6°С, 1,5°С, 0,7°С, 0,5°С, 1,8°С відповідно. Найтеплішим роком був 2012 рік, відхилення від кліматичної норми склало 3,7°С. Амплітуда середньомісячних температур становила 5,5°С.

Рис.1.11. Графік середньомісячних температур за жовтень 1990- 2018 рр.

 Згідно графіка, холоднішими за кліматичну норму були листопади з 1993 по 1995 р., з 1997 по 1999 р., 2001, 2007, 2011, 2014, 2016, 2018 років. Найбільше відхилення від кліматичної норми сягало 3°С в 1998 році. Нестабільність клімату особливо проявилася в 2010 та 2011 роках, коли за найтеплішим листопадом 2010 року (середньомісячна температура +12°С, що на 6,2°С вище за кліматичну норму ) наступив холодний листопад 2011 року (середньомісячна температура + 4,2°С, яка на 1,6°С була нижча за кліматичну норму). За холодним листопадом 1995 р. наступив теплий листопад 1996 р., який потім змінився холодним листопадом 1997 р. Період з 2013 по 2018рр. характеризується чергуванням років, коли середньомісячна температура була вища за кліматичну норму (2013, 2015, 2017 рр.) з роками, коли середньомісячна температура була нижча за кліматичну норму (2014, 2016, 2018 рр.). Амплітуда середньомісячних температур склала 9,2°С.

Рис.1.12. Графік середньомісячних температур за листопад 1990- 2018 рр.

Рис.1.13. Графік середньомісячних температур за грудень 1990- 2018 рр.

 В грудні можна виділити два періоди: 1990-2002 рр., протягом якого більшість середньомісячних температур була нижче за кліматичну норму 1961-1990 рр. і 2003-20018 рр., протягом якого майже всі грудневі середньомісячні температури були вищими за кліматичну норму. Найхолоднішим виявився 2002 р., коли середньомісячна температура була нижчою за кліматичну норму на 5,7°С. Найтеплішим став грудень 2017 року – середньомісячна температура була вища за кліматичну норму на 4,1°С. Амплітуда середньомісячних температур за період з 1990 по 2018 рр. сягала 9,8°С.

 Аналіз клімату Одеси, зроблений мною помісячно, доводить, що найтеплішими стали літні місяці.

Рис.1.14. Графік середньомісячних температур за 1990-2018 рр.

 Середньомісячні температури за літній період відрізняються від кліматичної норми наступним чином: червень на 1,2°С, липень на 1,8°С, серпень на 1,9°С. Якщо середньомісячна температура січня і лютого перевищувала кліматичну норму на 1,2°С за кожний місяць, то середньомісячна температура грудня не змінилася в порівнянні з попереднім кліматичним періодом. Із весняних місяців найтеплішим став березень, його середньомісячна температура перевищила кліматичну норму на 1,6°С. Глобальне потепління найменше проявилося в осінній період: відхилення середньомісячних температур вересня, жовтні і листопада від кліматичної норми склало 0,6°С, 0,6°С, 0,7°С відповідно.

 Таким чином, можна зробити висновок, що глобальне потепління найбільше проявляється в літній і весняний період, а також з середини і кінця зими.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ВПЛИВУ РЕАЛІЗАЦІЇ КІОТСЬКОГО ПРОТОКОЛУ НА ЗМІНУ ТЕМПЕРАТУРИ ПОВІТРЯ НА ЛОКАЛЬНОМУ РІВНІ (НА ПРИКЛАДІ М.ОДЕСИ)

 Прихильники теорії глобального потепління стверджують, що, починаючи з 1880 років, коли почалися регулярні метеоспостереження в більшості країн світу, середня температура повітря на нашій планеті постійно зростає внаслідок парникового ефекту, який виникає через підвищення рівня вмісту вуглекислого газу в атмосфері. Головним винуватцем вважають людство, яке споживає все більше вугілля і вуглеводнів як сировину і паливо.

 Розуміючи, що людська діяльність є основною причиною зміни клімату, більшість країн ратифікувала Рамкову Конвенцію ООН щодо Зміни Клімату (РКЗК ООН). Головною метою Конвенції є запобігання небезпечному втручанню людини в кліматичну систему. Як зазначено в Конвенції, це вимагає стабілізації концентрації парникових газів в атмосфері до рівня, за яким екосистеми можуть природним шляхом пристосуватися до зміни клімату, виробництву продуктів харчування нічого не загрожуватиме, та економічний розвиток може тривати на сталій основі. Рамкова конвенція була прийнята 1992 року, але з тих пір обсяг викидів парникових газів по всьому світу зростав. Під час переговорів, Група G77 (лобістська група в ООН, яка представляє інтереси 133 країн, що розвиваються) наполягла на мандаті, за яким розвинені країни мають взяти на себе ініціативу щодо скорочення викидів парникових газів у власних країнах. Виправданням цьому слугувало те, що розвинені країни найбільше викинули парникових газів в атмосферу; в країнах, що розвиваються, викиди на душу населення (тобто, обсяг викидів у перерахунку на душу населення) були все ще відносно низькими; та, для задоволення потреб розвитку в країнах, що розвиваються, викиди мають зростати. Цей мандат був підтриманий Кіотським протоколом – міжнародною угодою, додатковим документом до Рамкової конвенції ООН про зміну клімату (1992), прийнятим в Кіото (Японія) в грудні 1997 року. Він зобов’язує розвинені країни та країни з перехідною економікою скорочувати або стабілізувати викиди парникових газів. Кіотський протокол став першою глобальною угодою про охорону навколишнього середовища, заснованою на ринковому механізмі регулювання — механізмі міжнародної торгівлі квотами на викиди парникових газів.

Ратифікуючи Кіотський протокол, більшість розвинених країн прийняли юридичні зобов’язання по обмеженню викидів. Строк перших зобов’язань закінчився у 2012 році. В сукупності за протоколом країни повинні були знизити викиди парникових газів на 5% від рівня викидів в 1990 р. протягом 2008-2012 рр. Наприкінці 2012 року країни прийняли другий період Кіотського протоколу, який триватиме до 2020 року. Правила для участі країн в другому періоді Кіотського протоколу визначаються «Поправкою до Кіотського протоколу згідно пункту 9 статті 3». Скорочувати викиди парникових газів та боротися зі змінами клімату у другому періоді Кіотського протоколу зобов’язалися 37 промислово розвинених країн. Їх сумарні зобов’язання по скороченню викидів парникових газів становлять 18% від рівня викидів 1990 року цих країн або ж 3% скорочення глобальних викидів.

 Україна підписала Рамкову Конвенцію ООН зі зміни клімату і ратифікувала Кіотський протокол у 2004 році із зобов’язанням не перевищити до 2012 року обсягу викидів, що мала в 1990р. Реальні викиди на 2004 становили лише 45% від обсягу 1990р. Цим вона взяла на себе певні зобов’язання на впровадження політики зниження викидів парникових газів.

Протягом першого періоду Кіотського протоколу Україна активно використовувала гнучкі механізми: реалізовувала проекти Спільного впровадження та торгувала квотами.

На міжнародних переговорах з питань зміни клімату 2012 року Україна погодилася брати участь в другому періоді Кіотського протоколу, але й досі не ратифікувала поправку до нього на державному рівні, хоча Україна входить до двадцятки найбільших забруднювачів планети викидами СО₂ і тому також несе відповідальність за наслідки глобальної зміни клімату.

 Враховуючи те, що зміна клімату є глобальною проблемою, і розв’язати її на локальному рівні неможливо, клімат Одеси буде залежати в першу чергу від наслідків заходів, здійснених всією міжнародною спільнотою, в тому числі і в рамках Кіотського протоколу.

Аналіз середніх річних температур за період, що передував початку реалізації Кіотського протоколу (1990-2007 рр.) показує, що вони були на рівні +10,9 °С, за перший період реалізації Кіотського протоколу (2008-2012 рр.) температура зросла на 0,74°С і склала +11, 64°С, за другий період з 2013 до 2018 рр. вона зросла на 0,16°С і склала +11,8°С. Середня температура за період реалізації Кіотського протоколу з 2008 по 2018 рр. склала +11,73°С, що на 0,85°С більше за період, що передував його прийняттю. Таким чином, тенденція до потепління (рис.2.1. ) зберігається, але протягом другого періоду реалізації Кіотського протоколу вона дещо уповільнилася.

Рис.2.1. Графік зміни середньорічних температур за 1990-2018 рр. (по періодам)

Враховуючи зроблену ще 1990 р. оцінку Міжурядовою групою експертів зі змін клімату (МГЕЗК) про подальше потепління зі швидкістю приблизно 0,3°С/десятиліття (в діапазоні 0,2 – 0,5°С) в нинішньому столітті, можна зробити висновок, що нинішнє становище вписується у зроблені прогнози ( з 2008 по 2018 рр. температура зросла на 0,85°С), але у деяких вчених викликає сумнів дієвість розроблених Кіотським протоколом і реалізованих заходів щодо впливу на зменшення глобального потепління, зокрема вважається, продаж квот на глобальному рівні не призведе до додаткового зниження викидів парникових газів.

 Але слід зазначити, що згідно оцінки МГЕЗК, якби ми змогли стабілізувати викиди кожного з парникових газів, починаючи з сьогоднішнього дня і на рівні сьогоднішнього дня, температура все рівно б зросла на величину, близьку 0,2°С за десятиріччя протягом перших кількох десятирічь.

 Але людство задля збереження життя на планеті, повинно продовжувати здійснення заходів щодо зменшення темпів глобального потепління. Тому на зміну Кіотському протоколу повинна прийти Паризька угода — угода в рамках Рамкової конвенції ООН про зміну клімату (UNFCCC) щодо регулювання заходів зі зменшення викидів діоксиду вуглецю з 2020 р. Угода набрала чинності 4 листопада 2016 року. На відміну від Кіотського протоколу, Паризька кліматична угода передбачає, що зобов’язання зі скорочення шкідливих викидів в атмосферу беруть на себе всі держави, незалежно від ступеня їхнього економічного розвитку.

 Виконання Угоди всіма підписантами загалом буде оцінюватись кожні 5 років, перша така оцінка — у 2023 році. Результати оцінок будуть використовуватись для встановлення нової національно визначеної участі країн-учасників на наступний період. Глобальна перевірка не буде перевіряти індивідуальну участь/досягнення окремих країн, а буде аналізом, що було глобально досягнуто і що слід ще зробити.

РОЗДІЛ 3. ОЦІНКА ПОТЕНЦІЙНИХ НАСЛІДКІВ ЗМІНИ КЛІМАТУ В М.ОДЕСІ.

 Через те, що Одеса – приморське місто, для нього є актуальним питання вразливості до підняття рівня моря через глобальне потепління. Слід взяти до уваги й те, що територія області є районом тектонічних опускань і вплив підйому рівня моря буде значним. Це не означає тотального затоплення території міста, але будуть порушені сформовані приморські природні екосистеми і підтоплені прибережні низинні території .Зокрема, при підйомі рівня моря на 1м, Хаджибейський та Куяльницький лимани перетворяться на затоки Чорного моря через затоплення частини території міста (рис. 3.1.)

Рис. 3.1. Картосхема території Суворівського району м.Одеси, яка може бути затопленою через підняття рівня води Чорного моря

 Ми можемо назавжди втратити перлину грязе- та водолікування України – Куяльницький лиман. Крім того, в результаті затоплення під загрозою знищення опиниться вся рекреаційна інфраструктура на узбережжі. Керівництву міста вже зараз треба думати про подальшу долю підприємств, що опиняться в зоні підтоплення (Додаток А), про захист берегів, який вимагатиме значних фінансових витрат.

 Літо стає ще більш спекотним і сухим, зими – м’якшими та коротшими. Здавалось би, для такої галузі, як туризм – це позитивні наслідки глобального потепління, тому що привабливість міста як центру відпочинку зросте. Але слід враховувати, що при цьому почастішають посухи, повені та інші природні катаклізми. Переважання літніх опадів у вигляді злив призведе до посилення зсувів та ерозії берегів, на яких розташовані бази відпочинку та санаторії.

Природні зони змістяться на північ і Одеса опиниться в зоні субтропіків (вже зараз на півдні області визріває інжир), збільшиться тривалість вегетаційного періоду, тому необхідні пошуки нових сортів культур, які збережуть високу врожайність та харчові властивості. Слід враховувати, що рости рослинам доведеться в інших кліматичних умовах: вже прослідковується тенденція до збільшення опадів взимку і скорочення літніх опадів на 5-15%, при зниженні вологості ґрунту влітку на 15-25% і збільшенні тривалості теплових хвиль. Вчені прогнозують , що потепління на 3 °C може призвести до падіння врожайності, що, у свою чергу, призведе до зниження виробництва продовольства. В області може зазнати відчутних змін традиційний асортимент вирощуваних сільськогосподарських культур та технології сільгоспвиробництва, зміняться строки посіву сільськогосподарських культур.

Зміни клімату можуть викликати екологічно сприятливі умови для росту комах та їх розмноження, що буде мати несприятливий вплив на врожай, тваринництво та лісове господарство.

 В результаті глобального потепління виникнуть нові, в тому числі й тропічні хвороби, до яких у населення немає імунітету: малярія, лімфатичний філяріоз, шестозоматоз, лейшманіоз, онхоцеріоз (річкова сліпота), тропічна лихоманка та австралійський і японський енцефаліт. Вплив на здоров’я людей матимуть і теплові хвилі, що набирають дуже великих масштабів за тривалістю, тобто, температура не опускається нижче 30-35° протягом декількох тижнів. Люди похилого віку і люди з захворюванням серцево-судинної системи в таких умовах будуть страждати більше. Це також стосується людей з іншими типами захворювань.

Через потепління і скорочення зимового періоду, зменшиться тривалість опалювального періоду, а через зростання літніх температур збільшаться витрати електроенергії на роботу кондиціонерів.

ВИСНОВКИ

Проведений аналіз температур за період з 1990 по 2018 рр. свідчить, що потепління — це загальна усереднена тенденція: зміна температур в м. Одесі відбувається нерівномірно залежно від року, місяця та сезону. Більше того, інколи в деякі місяці погода навіть була холоднішою за кліматичну норму, а температури в Одесі у літній та весняний періоди зросли значно більше, ніж у зимовий чи осінній. Таким чином, на температуру мають вплив короткотермінові коливання, які накладаються на довготермінову тенденцію потепління, і можуть, навіть, тимчасово приховати її.

 Проведені розрахунки дають змогу стверджувати, що регіональні зміни температури в м. Одесі відрізняються від глобальних середніх: температура зросла на 1,1°С в порівнянні з 1961-1990 рр. (стандартне 30-річчя, рекомендоване ВМО для характеристики сучасного клімату), в той час як цей показник в середньому для світу склав 0,85°С.

Я вважаю, що є два глобальних напрямки, по яким має рухатися Одеса для того, аби не допустити невтішних кліматичних наслідків. По-перше, потрібно зменшити викиди парникових газів — і метою тут є повний перехід на відновлювальні джерела енергії до 2050 року. По-друге, Одеса повинна адаптовуватися до кліматичних змін.

 Звісно, першого напрямку практично неможливо досягти на локальному рівні. Зміна клімату є глобальною проблемою, тому, щоб уникнути загроз глобального потепління, не достатньо, щоб сама лише Одеса повністю відмовилася від викопних джерел енергії. Це питання лежить в компетенції загальнодержавної влади, яка має запроваджувати політику переходу України на відновлювальні джерела енергії і співпрацювати з іншими країнами у цьому.

Другий напрямок — адаптація до глобального потепління — є більш актуальним на місцевому рівні. Для Одеси важливим є урахування ризиків, спричинених підняттям рівня моря, у просторовому плануванні при розробці проектних планів розвитку території міста, що може й повинна враховувати у своїй роботі місцева влада.

На місцевому рівні можна успішно реалізовувати рекомендації Нордвійкської конференції з проблеми забруднення атмосфери та кліматичних змін щодо збільшення площі лісонасаджень. На мою думку, прибережні схили Чорного моря повинні не забудовуватися, як це відбувається зараз, а засаджуватися рослинами, які переносять посушливий клімат і нестачу вологи. Цим ми не лише збільшимо кількість кисню, що потрапляє в атмосферу, а й захистимо від ерозії та зсувів схили після катастрофічних злив, що почастішали влітку й можемо досягти зменшення локальної температури в місті.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Дубенок Т.М.,Склярова В.Ю. Глобальне потепління! Час викликати кліматконтроль//Географія.-2018-№1-2.
2. Заставний Ф.Д. Фізична географія України. Підручник для 8 класу. – К.: Форум, 2004. – С. 72-86.
3. Євгеній Гейнц. Зміни клімату в історичні часи // Краєзнавство. Географія. Туризм -2002.-№10, березень.-с. 5-6
4. Маринич О.М. Фізична географія Української РСР. – К.: Вища школа, 1982. С. 36-52.
5. Масляк П.О., Шищенко П.Г. Географія України. Пробний посібник для 8-9 класу. – К.: Зодіак-Еко, 1996. – С. 49-56.
6. Нобель з економіки: зміни клімату та інвестиції//Економіка в школах України -2018.-№11
7. Скуратович О.Я. Загальна географія. Підручник для 6 класу. – К.: Педагогічна преса, 2006. – С. 102-104.
8. Соловйов В.О. Погода, клімат і проблеми глобального потепління.- К. Вища школа, 1980.

ІНТЕРНЕТ-РЕСУРСИ

https://ru.wikipedia.org/wiki/Одесса

https://ru.wikipedia.org/wiki/Климат_Одессы

https://primpogoda.ru/articles/prosto_o…/chto_takoe_klimaticheskaya_norm

https://www.ipcc.ch/site/assets/uploads/2019/05/2019Refinment-PR-ru.pdf

https://www.un.org/ru/sections/issues-depth/climate-change/index.html

Додаток А

Список об’єктів Суворівського району м. Одеси, що можуть опинитись в зоні затоплення

1. Територія лінолеумного заводу «Більшовик».
2. Сталепрокатний завод ім.Дзержинського
3. Одеський завод мінеральних вод «Куяльник».
4. Одеський машинобудівний завод «Червона гвардія».
5. Завод «Одессільмаш».
6. Одеський м’ясокомбінат.
7. ЗАТ Одеська цукрова компанія (Одеський цукрорафінадний завод).
8. Хлібозавод.
9. Фабрика картонно-паперових виробів.
10. Завод елеваторного обладнання.
11. Завод «Одескабель».
12. Фабрика нетканих матеріалів.
13. Територія цегельного заводу.
14. Судноремонтний завод Україна
15. Робоча гавань.
16. Нафтова гавань.
17. Нафтопереробна база.
18. Підприємство «Одесанафтопродукт».
19. Станція біологічної очистки «Північна».
20. Підприємство «Кольормет».
21. Пляж «Лузанівка».
22. Гідропарк «Лузанівка».
23. Комплекс відпочинку «Прибій» (Лузанівський пляж)
24. Ресторан «У Солохи» (Лузанівський пляж)
25. Мініотель «Савана» (Лузанівський пляж).
26. База відпочинку «Будинок Павлова».