Наукова робота. Біоіндикація якості атмосферного повітря парку Перемоги м. Нікополя

Виконав:
учень 7-б класу
КЗ „Нікопольська середня загальноосвітня
школа І-ІІІ ступеня № 10”,
Жуков Микита

Науковий керівник
Гапотченко Вікторія Іванівна
вчителька біології та екології
КЗ „Нікопольська середня загальноосвітня
школа І-ІІІ ступеня №10”,
лауреатка IV Всеукраїнського Інтернет-конкурсу
„УЧИТЕЛЬ РОКУ–2019” за версією
науково-популярного природничого журналу
„КОЛОСОК” у номінації „Біологія”

ВСТУП

Сьогодні незаперечним є той факт, що з розвитком промисловості, енергетики, великих міст з’явилося нове джерело надходження речовин в атмосферу – так зване техногенне забруднення, яке за потужністю викидів можна поставити в один ряд із сучасною вулканічною діяльністю. Протягом десятиліть інтенсивний шлях розвитку гірничо-добувної, металургійної індустрії призвів до величезного техногенного навантаження на оточуюче середовище, надмірне забруднення атмосферного повітря в місті.

Також у місті гостро стоїть проблема забруднення атмосферного повітря викидами автотранспорту. На стан довкілля при рухові автотранспорту негативно впливає погане дорожнє покриття, незадовільний стан автомобільного транспорту, якість палива і т.д.

Крім забруднення, нині відбувається катастрофічне зменшення вмісту кисню в атмосфері. Серед основних причини цього явища – зменшення надходження кисню внаслідок скорочення зеленого покриву планети.

Таким чином, збереження будь-якої зеленої зони, тим більше у місті є важливим завданням усієї громади.

Для корінного покращення екологічного стану необхідно впроваджувати економічні методи управління охороною природи.

Тільки при встановленні жорстких екологічних нормативів і нормативів плати за забруднення навколишнього середовища можна повернути нашим містам колишню чистоту повітря.

Рівень забруднення атмосферного повітря давно визначають за допомогою лишайників, які рекомендовані як біоіндикатори ще в 1969 році на першому Європейському конгресі.

Що ми і спробували зробити у парку Перемоги, який розташований майже в центрі нашого міста.

Мета роботи – визначити за допомогою лишайників загальне забруднення парку Перемоги, виявити їх місцезростання та видовий склад.

Розділ І. ФІЗИКО-ГЕОГРАФІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА МІСТА НІКОПОЛЯ

Нíкополь — місто обласного підпорядкування у Дніпропетровській області. Адміністративний центр Нікопольського району. Четверте за чисельністю населення місто області, центр Нікопольського марганцевого басейну, в місті працюють два підприємства металургійної та декілька машинобудівної промисловості.

Нікополь розташований у південній частині області на правому березі Каховського водосховища. Відстань до великих промислових міст становить: 65 км до Запоріжжя, 80 км до Кривого Рогу і 120 км до Дніпра (рис. 1.1).

Фізико-географічна зона — Причорноморська низовина. Висота над рівнем моря в місті коливається від 13 до 78 м.

На одному з рукавів Дніпра — на косі біля р. Лапинки поблизу Нікополя можна побачити і почути досить рідкісне у світі явище — «співучі» піски. Їх дивовижний «спів» можна чути після дощу, коли верхній шар злипається, і з нього утворюється тендітна кірка. Якщо ви пройдетеся по ній, то почуєте звуки на зразок свисту повітря, випущеного з автомобільної камери. Обсипаючися, пісок може видавати звук, який триватиме від декількох секунд до 15 хв.

Рис. 1.1. Розташування м. Нікополя на березі Каховського водосховища.

Клімат міста помірно-континентальний із посушливим літом та малосніжною зимою. Зима характеризується не стійким сніговим покривом і глибиною промерзання ґрунту від 5-8 см до 26 см, при морозах 18-20 0С. Середньорічна кількість опадів – 450 мм/рік. Середньорічна температура повітря +9,2 °C. Суттєво впливає на клімат міста Каховське водосховище, створюючи додатковий тепловий ефект[2].

Рослинний покрив представлений в основному посівами сільськогосподарських культур на місці різнотравно-типчаково-ковилових степів, садами, вітрозахисними лісосмугами з представників широколистяних і дрібно листяних листопадних дерев – горобини, гледичії, в’яза, робінії, липи, тополі. Особливий інтерес викликає ділянка колишніх Дніпровських плавнів. Степова рослинність збереглася в основному в районах розповсюдження ярово-балочної мережі, що перешкоджає використанню сільськогосподарської техніки. Ця рослинність представлена різнотравно-полинно-злаковими угрупованнями і використовується людиною у якості сінокосів і пасовищ.

Економічну основу міста становлять: ЗАТ «Нікопольський завод феросплавів» (основний виробник в Україні агломерату, флюсів, феросплавів), ЗАТ «Нікопольський Південнотрубний завод» із системою закритих акціонерних товариств «Ют. і Ст.», «Нікопольський завод нержавіючих труб», «Нікотьюб», «Труболіт» (асортимент труб), ВАТ «Нікра» (запчастини для сільськогосподарської техніки, крани), ВАТ «Нікопольський завод трубопровідної арматури» (засувки для трубопроводів), ВАТ «Нікопольський прядильно-нитковий комбінат», ЗАТ «Рибокомбінат» (рибопродукти), ВАТ «Пивзавод» (напої), ВАТ «Механік» (товари широкого вжитку), ВАТ «Хлібокомбінат» (хлібопродукти), ЗАТ «Надія» (швейні вироби) та інші.

Розділ ІІ МАТЕРІАЛ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕНЬ

Розвиток промисловості, нераціональне використання природних ресурсів – все це призводить до поступової деградації навколишнього середовища. Останніми десятиліттями у зв’язку із зростаючим навантаженням на природне середовище, значно підвищується інтерес до моніторингових досліджень. Лишайники досить чутливі до екологічного стресу, насамперед такого, що супроводжується атмосферним забрудненням. Саме особливості будови та способу живлення цих організмів дають змогу широко використовувати їх, як індикатори стану навколишнього середовища. Крім того, це організми з якими можна працювати в будь-яку пору року. Тому тема лишайників є актуальною коли мова йде про біоіндикаційні дослідження.

Отже, об’єкт досліджень – лишайники, які розповсюджені на території парку Перемоги м. Нікополь. На цей час мало проведено ботанічних досліджень присвячених даній темі в нашому регіоні.

В задачі досліджень входило наступне:

  1. Визначити місцезростання лишайників на дослідженій території.
  2. Скласти видовий список лишайників, що зростають на території парку Перемоги м. Нікополь.
  3. Проаналізувати розподіл лишайників по видах, родах, родинах.
  4. Для епіфітних лишайників проаналізувати їх зустрічність на деревах та кущах різних видів.
  5. Визначити за допомогою лишайників загальний рівень забрудненості території дослідження.

Дослідження проводились за загальноприйнятими методами.

Теоретичний – вивчення та аналіз відповідної наукової літератури.

Порівняльний – порівняння результатів по різноманітності видів лишайників на пробних ділянках та ступеню їх покриття.

Аналітичний – аналіз рівня забруднення атмосферного повітря парку Перемоги.

Спостереження за різноманітністю епіфітних лишайників.

В межах парку виділялись три пробні ділянки. Лишайники визначались і розподілялись по видах, родах, родинах. Для епіфітних лишайників аналізували частоту їх зустрічання на деревах і кущах різних видів. Отримані результати оброблялись і відображені в таблицях, діаграмах, схемах.

Практичне значення отриманих результатів.

  1. Для використання інформації вчителями, щодо проведення бесід з метою збереження здоров’я дітей.
  2. Поглиблення знань про стан забруднення атмосферного повітря в м. Нікополь, розширення кругозору учнів про існуючі види – біоіндикатори серед епіфітних лишайників.
  3. Ознайомлення зацікавленої громадськості із результатами дослідження.
  4. Результати роботи можна використати на уроках біології та екології при вивченні тем:

– 6 клас “Групи грибів: симбіотичні – мікоризоутворюючі шапкові гриби; лишайники”;

– 9 клас «Біорізноманіття»;

  • 10 клас “Методи наукових досліджень”;
  • 11 клас ” Екологічні чинники. Поняття про середовище існування”, «Склад і структура угруповань», «Категорія «забруднення». Основні антропогенні джерела забруднення навколишнього середовища».

Розділ ІІІ ПРЕДМЕТ І ЗАДАЧІ ЛІХЕНОЛОГІЇ

Ліхенологія – наука про лишайники, розділ ботаніки. Перші згадки про лишайники зустрічаються у Теофраста (4-3 ст. до н.е.). До кінця 18 ст. ліхенологічні роботи носили переважно характер флористичних каталогів. Засновник ліхенології – швецький ботанік Е. Ахаріус (1757-1818 рр.). В 20-х роках 19 ст. були опубліковані роботи німецьких ботаніків Г. Мейера і Ф. Вальрота про аналогічну будову, живлення і розмноження лишайників. Вальрот встановив 2 типи їх будови – гомеомерний (коли водорості розташовані по всій товщині слані) та гетеромерний (коли водорості утворюють в слані відокремлений шар). Питання взаємозв’язку гриба та водорості в слані лишайника хвилювало вчених ще в кінці 19 століття. Виникали різні теорії. Німецький ботанік С. Швендерен в 1867-1869 роках виявив, що лишайник складається із гриба та водорості, припустив, що гриб в слані паразитує на водорості. І він не помилився відводячи грибу роль господаря, а водорості – раба. Пізніше виникла теорія мутуалістичного симбіозу. Але цій теорії було завдано удару. Так як в 1873 році відомий французький ботанік Е. Борне, вивчаючи анатомічну будову слані лишайників, виявив усередині клітини водорості грибні паростки-гаусторії, які вбирають в себе органи гриба. Це довело, що гриб використовує вміст клітин водорості, тобто веде себе як паразит. Ще пізніше російський ліхенолог А.А. Єлєнкін, вивчаючи анатомічну будову лишайників, виявив в їх слані некаральні зони водоростей, сукупність мертвих, втративши зелене забарвлення клітин, розташованих трохи нижче зони живих водоростей. Саме тут він вперше і побачив, що до цих мертвих, безбарвних клітин водоростей, теж тягнулися грибні гіфи. А це довело, що гриб переходить до сапрофітного способу живлення. В 60-х роках вже 20-го століття російський ліхенолог А.Н. Окснер прийшов до висновку, що водорість, в слані лишайника, повністю ізольована від зовнішнього середовища грибною тканиною, яка обов’язково має забирати всі необхідні компоненти для свого існування. Потім російські ботаніки О.С. Фаминцин і О.В. Баранецький ідентифікували зелені клітини в лишайнику з вільноживучою водорістю требусією (Tredouxia). Цей вид із одноклітинних зелених водоростей являється найпоширенішою із тих, які знаходяться в слані лишайника. Як показали вивчення лишайників – фікобіонтів, проведені за останні роки, в слані лишайників зустрічаються представники із 28 родів водоростей. Із синьо-зелених рід носток (Nostoc), глеокапса (Gleocapsa), калотрікс (Calothpix), стігонема (Stigonema), хроококус (Chpoococcus) та інші. На початку 20 ст. австралійський ліхенолог О. Цальбрукнер розробив систему лишайників, загальноприйняту і тепер, а в 20-30-х роках створив звіт про лишайники всієї земної кулі. В Росії з кінця 19 ст. посилюються цитологічні, фізіологічні, біохімічні дослідження лишайників, а в теперішніх країнах СНД – і їх географія; вивчено взаємовідношення гриба і водорості. Також екології і географії лишайників присвячені роботи О.О. Єлєнкіна, О.Н. Данилова, В.П. Савича, К.С. Мережковського, М.П. Томіна, О.Н. Окснера [ 2-4, 7].

Розділ ІV ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЛИШАЙНИКІВ

4.1. Будова

Лишайники – це цікава й своєрідна група комплексних організмів, тіло яких завжди складається з двох компонентів – гриба й водорості. Зараз кожен школяр знає, що в основі біології лишайників лежить явище симбіозу – співжиття двох різних організмів. Відомо більше 20 тис. лишайників і кожен рік вчені знаходять і описують десятки й сотні нових невідомих видів.

Тіло лишайників – талом, або слань, дуже різноманітні за забарвленням і формою. За будовою талома лишайники поділяють на два типи: гомеомерна слань і гетеромерна слань. Більш примітивним вважається слань гомеомерної будови. Така будова характерна для тих лишайників, фікобіонтом яких являються синьо-зелені водорості – носток, глеокапса та інші. Вони утворюють групу слизових лишайників, які зустрічаються дуже рідко, лише в найбільш примітивних накипних формах. Представник цієї групи лептогіум (Leptogium) – високоорганізованих форм слизових лишайників. Їх нараховують близько 750 видів, а це складає лише 3% від загального числа усіх відомих видів лишайників. Для останньої кількості лишайників характерна гетеромерна структура, при якій в таломі можна відокремити диференційовані шари. У цих рослин у ході еволюції виникло ускладнення в морфологічній будові слані, а це паралельно ускладнило і анатомічну структуру. Розрізняють три анатомічні шари: коровий шар, шар водоростей і серцевину. Кожен із перелічених шарів виконує важливу роль в житті лишайника. Коровий має дві функції: захисну і укріплення. Водорості здійснюють процес асиміляції вуглекислоти і накопичення органічних речовин. Під шаром водорості знаходиться серцевина. Основна функція – проведення кисню до клітин водорості, з наявністю хлорофілу. Лишайники мають і органи газообміну – псевдоцифіл, які нагадують маленькі чашечки. Їх низ вкритий шароподібними клітинами серцевини. Але якщо сам лишайник не здатен утворити органи газообміну, то йому на допомогу приходять різні розриви і тріщини в корі. За зовнішнім виглядом розрізняють три види лишайників: накипні, листові і чагарникові. Талом накипних лишайників представлений коробочкою. Вони дуже добре змішуються із субстратом – корою дерева, оголеною деревиною, поверхнею каміння та скал. Поверхня може бути різною: зернистою, порошковою, бугорчатою або найчастіше гладенькою. Забарвлення різноманітне, але неяскраве. Листові лишайники мають форму великих пластинок. Їх талом прикріпляється до субстрату звичайно більшою своєю частиною за допомогою пучків грибкових ниток гіф – ризин або окремих тонких гіф – ризоїдів. Лише у не багатьох листових лишайників талом зростається із субстратом тільки в одному місці за допомогою потужного пучка грибних гіф, який називається гомфом. Між накипними й листовими лишайниками є проміжні форми, у яких талом у центрі накипний, а по краям листовий, який відростає від субстрату [7, 10, 11, 14].

У чагарникових лишайників талом складається з гілок, або більш товстих, частіше гіллястих стволів. Такий чагарниковий лишайник зростається із субстратом тільки своїм гомфом і росте вертикально, косо – наверх, або звисає вниз. Між чагарниковими й листовими таломами можуть бути й перехідні форми. Для деяких чагарникових лишайників характерний так званий первинний талом, накипний або частіше листовий, який складається із дрібних пластинок. На первинному таломі вже розвивається вторинний, чагарниковий у вигляді окремих нерозділених або розділених, вертикально стоячих гілок. Ці гілки вторинного талома називають подеціями і особливо характерні для роду кладонія (Cladonia), у якого вони дуже різноманітні за формою. Подеції можуть бути паличковидні, шиловидні, тупуваті зверху у вигляді бокалу (сциоровидні), або у вигляді чагарнику з розділеними гілками. Сциоровидні подеції часто проліферують, тобто із центру сцифи або по краям виростають нові сциоровидні подеції. Первинний талом може зберігатися на протязі всього життя лишайника, але у ряду видів він швидко зникає і залишаються лише подеції [7, 10, 11, 14].

4.2. Розмноження

Лишайники можуть розмножуватись як статевим, так і нестатевим шляхом. У них в результаті статевого процесу формуються статеві спороношення у вигляді плодових тіл. Серед цих тіл розрізняють апотеції (дисковидні утворення) і перетеції (закрите плодове тіло, яке має форму маленького горщика). В апотеціях, перетеціях спори розвиваються усередині сумки – особливих мішкоподібних утвореннях.

Спори лишайникового гриба, викинуті із перетеціїв і апотеціїв, проростають в гіфи, які, сплітаючись, утворюють талом лишайника або прототалом. Але щоб утворився лишайник, необхідні контакти прототалому з первинним видом водоростей, а також сприятливі умови зовнішнього середовища. Інакше прототалом гине. Статевий процес лишайників вивчений не до кінця, бо цей процес має багато спільного з вільноживучими грибами хоча і відрізняється цілим рядом особливостей [7, 10, 11, 14].

Більш важливі для статевого розмноження лишайників такі утворення, в яких одночасно присутні гіфи гриба та клітини водоростей. Це соредії та іридії. Вони слугують для розмноження лишайника, як цілого організму. Потрапивши в сприятливі умови вони дають початок новому талому. Зустрічаються соредії та іридії частіше в чагарникових та листових лишайників.

Соредії являють собою маленькі утворення у вигляді пилинок, які складаються з однієї або декількох клітин водоростей, оточених гіфами гриба. Формування їх звичайно починається в гонідіальному стані. Внаслідок масового утворення соредій їх кількість збільшується, вони давлять на верхню кору, розривають її і опиняються на поверхні талома, звідки легко здуваються при будь-якому русі повітря або змиваються водою. Сукупність соредій називають соралями. Наявність або відсутність соредій і соралей, їх розташування, форма та колір постійні для визначення лишайників і слугують визначальною ознакою. Іноді відмерлі лишайники (їх таломи) перетворюються на порошкову масу, яка складається із соредій. В цьому випадку визначити лишайник майже неможливо. Соредії, розносяться вітром і дощовою водою, потрапивши в сприятливі умови, поступово утворюють новий талом. Становлення нового талома із соредій відбувається дуже повільно. Так, у видів із ряду кладонія, нормальні лусочки початкового талома розвиваються тільки через 9-24 місяці. Але для розвитку дворічного талома з потеціями потрібно від одного до восьми років, в залежності від виду лишайника і зовнішніх умов. Якщо умови для розвитку нового талома не зовсім сприятливі, але все ж таки можливий ріст грибних гіф і розмноження водоростей, то із соредій розвиваються нові соридії і виникає описана вище лепрозна форма, яка має вигляд порошкової плями [7, 10, 11, 14].

Ізидії зустрічаються в меншій кількості видів лишайників, ніж соредії і соралі. Вони представляють собою прості або кораловидні вирости, звичайно густо вкриваючи верхню сторону талома.

На відміну від моралей, іридії зовні вкриті корою, частіше більш темною, ніж талом. Всередині під корою, вони містять водорості і грибні гіфи.

Ізидії легко відламуються від поверхні талома. Відламуючись і розповсюджуючись за допомогою дощу та вітру вони, так як і соредії, можуть за сприятливих умов утворювати нові таломи лишайників. Багато лишайників не утворюють апотеціїв, соридій та ізидій і розмножуються ділянками талома, які легко відламуються від крихкого в суху погоду лишайника вітром або тваринами, а також ними переносяться.

Особливо широко розповсюджене розмноження лишайників ділянками талома в арктичних областях. Поява тріщин на скелях і камінні які вкриті лишайниками, а також поява тріщин в самому таломі накипного лишайника, які розвиваються на гнилих пеньках і на основі стовбурів дерев. Переважно вони тіньовитривалі і вологолюбиві. Це цетрарія соснова (Cetraria pinastri), кладонія пальчаста (Cladonia digitata) – види, які являються перехідними до наступної екологічної групи [7, 10, 11, 14].

4.3. Середовище існування

Епіфітні лишайники селяться на деревах і кущах. Серед них також можна виділити декілька підгруп:

  • Епіфільні лишайники (ростуть на листях дерев і кущів);
  • Справжні епіфітні лишайники (ростуть на корі дерев);
  • Епіксильні лишайники (ростуть на оголеній і обробленій деревині).

Епіфільні лишайники порівняно мало чисельні. Розповсюджені вони головним чином в тропіках; на субстратах із старого листя вічнозелених рослин. Більшою частиною вони використовують листок як опорний субстрат. Живуть на поверхні листка, не проникаючи всередину його і не задаючи ніякої шкоди. Але є види, які проникають під кутикулу і прикріплюються до поверхневих стінок клітин епідермісу. Епідерміс цього листка страждає мало, або відмирає і в такому випадку на листках з’являються сірі або сіро-зелені плями. До епіфільних можна віднести фісцію (Fhyscia), пармелію (Parmelia).

Епіфітні лишайники багато чисельні на корі дерев. Тут зустрічаються накипні, листові та кущові форми. На ділянці кори величиною не більше долоні іноді налічують до 38 видів лишайників, які росли один біля одного або навіть однин на одному. Для розселення цього виду має значення будова кори (її фізичні властивості, хімічний склад та інше). Пристосованість лишайників до визначених деревних порід залежить від кліматичних умов, в яких росте одна порода. Розселення лишайників на стовбурі залежить від освітлення. Лишайники пристосовані до існування при меншому освітленні, оселяються близько до основи стовбура, а світлолюбні піднімаються по стовбуру. Біля основи стовбура лишайники конкурують із мохами. Тут вони часто паразитують на мохах. Флора епіксильних лишайників, розміщених на оголеній або обробленій деревині, звичайно близька за видовим складом до флори лишайників, які мешкають на корі дерев, ґрунті і частково на скелях [7, 10, 11, 14].

Епіфітні лишайники поселяються на камінні та скелях, і представлені накипними видами. Розселення їх по субстрату різне. Один вид може повністю покрити скелю або каміння на великій площині. Додаючи їм помітності здалеку, характерне для визначного виду лишайника жовте, жовтогаряче, зелене, коричневе, чорне та інше забарвлення. В іншому випадку на великій ділянці можуть рости декілька видів лишайників, утворюючи на субстраті, завдяки своєму забарвленню різні візерунки.

Розділ V СУЧАСНИЙ СТАН І РОЗПОВСЮДЖЕННЯ ЛИШАЙНИКІВ У ПАРКУ ПЕРЕМРГИ МІСТА НІКОПОЛЬ

У міських ландшафтах парки відіграють подвійну роль: з одного боку являються обєктами природного середовища, які потребують захисту від агресивних чинників і наслідків урбанізації, з іншого – як активні засоби попередження або помякшення цих шкідливих наслідків. Так чи інакше, роль парків в урбанізованому довкіллі важко переоцінти.

Парк Перемоги являється історичною територією. У лютому 1648 року на Микитинській Січі (теперішній Парк Перемоги) був обраний гетьманом України Богдан Хмельницький. Звідси почалась і Визвольна війна українського народу проти Речі Посполитої. А сьогодні там можна прогуляться в тіні зелених дерев, освіжитися поблизу фонтана, покататися на роликах, повести дитину на дитячий майданчик (рис. 5.1).

Рис. 5.1. Розташування парку Перемоги в межах міста Нікополь.

Керівником проекту по створенню парку культури та відпочинку був призначений І.Я. Вербовий, автором проекту став Є.І.Сотніков. У будівництві брали участь різні трудові колективи (завод феросплавів, молокозавод, нитковий комбінат, управління газового господарства, трест «Нікопольбуд», вузол зв’язку, швейна фабрика, локомативне депо, НБУ-215 і т.д. Парк відкрили у вересні 1983року (рис. 5.2, 5.3).

Рис. 5.2. Парк у 1983 році (деякі місця).

Рис. 5.3. Парк у 1983 році (деякі місця).

Ми не знайшли ботанічних досліджень по вивченню лишайників парку. Крім того, зараз стоїть питання про реконструкцію парку у 2019 році. Якщо в результаті реконструкції будуть знищені деревні насадження, то ми довго не зможемо скористатися методом ліхеноінликації на цій території. Таким чином, наші дослідження будуть дуже важливими.

Лишайники – це дуже цікавий вид симбіотичних організмів, які в своєму поселені дуже делікатні. Щоб вибрати місце проживання на будь-якому ареалі лишайники звертають увагу на субстрат, кліматичні і екологічні фактори, кількість вологи, світла і тепла. Бо саме ці фактори впливають на їх розмноження, розповсюдження і розвиток. Щоб прослідкувати за їхнім розповсюдженням в парку Перемоги м. Нікополя, ми обрали три ділянки, які розташовані по периметру (рис. 5.4).

Рис. 5.4. Розташування пробних ділянок.

Ділянка №1 розташований поблизу кафе «Афіни», на узбіччі проспекту Трубників. Поряд багатоповерхові будинки, кільцева розв’язка, цкнтральний універмаг та ін. Ділянка являє собою смугу між проспектом і тротуаром парку. На цій ділянці зростає Robinia pseudoacacia. Було обстежено 10 дерев.

Ділянка №2 була закладена на території, яка межує з вулицею Шульгіна (рис. 5.5). Поряд розташований приватний сектор. З дерев, що зростають на цій ділянці обстежені Robinia pseudoacacia.

Рис. 5.5. Загальний вигляд ділянки №2 (фото Жукова, 2019).

Наступні дослідження були проведені на ділянці №3. Ця ділянка межує з вулицею Херсонська, на протилежному боці якої знаходяться високоповерхові житлові будинки та інші споруди інфраструктури. Крім того поблизу ділянки розташована автостоянка.

Особливості поширення лишайників та їх видовий склад визначаються насамперед характером рослинності території. Основним субстратом зростання лишайників у парку є кора форофітів. Знайдені лишайники приурочені до Robinia pseudoacacia., яка у найбільшій кількості наявна у насадженнях досліджуваного парку. Морфологічна будова кори даного виду дерев є сприятливою для життєдіяльності лишайників завдяки затримці води на корі з глибокими тріщинами. У ході досліджень, на території парку визначено зростання таких видів лишайників: Parmelia sulcata, Hypogymnia physodes, Xanthoria parietina, Laptogium saturnium Evernia furfuracea, Lepraria incana, Lecanora carpinea (рис. 5.6-5.11; таб. 5.1-5.2).

Рис. 5.6. Xanthoria parietina (фото Жуков, 2019).

Рис. 5.7 Parmelia sulcata (фото Жуков, 2019).

Рис. 5.8. Hypogymnia physodes

Рис. 5.9. Laptogium saturnium

Рис. 5.10. Evernia furfuracea.

Рис. 5.11. Lepraria.

Таблиця 5.1. Характеристика лишайників парку Перемоги міста Нікополя.

№ п/п

Назва виду

Рід

Родина

Місце зростання

Екологічна група

латинська

українська

1

2

3

4

5

6

7

1

Cladonia foliacca (Huds.) Schaer.

Кладонія листова

Cladonia Web.

Cladon

Robinia pseudoacacia

Епіфітн. (кущов)

2

Evernia prunastri (L.) Ach.

Евернія сливова

Evernia Ach.

Usneac

Robinia pseudoacacia

Епіфітн. (кущов)

3

Hypogymnia physodes (L.) Nyl.

Гіпогімнія вздута

Hypogymnia Nyl

Lekanor

Robinia pseudoacacia

Епіфітн. (листов)

4

Lepraria incana

 

Лепрарія

Lepraria

Stereocaulaceae

Robinia pseudoacacia

Епіфітн. (накип)

5

Leptogium saturninum (Dicks.) Nyl.

Ленгогіум свинцевий

Leptogium (S.Grey.) A.Z.

Collem

Robinia pseudoacacia

Епіфітн. (листов)

6

Parmelia sulsate Tayl.

Пармелія борозниста

Parmelia

Ach.

Parmel.

Robinia pseudoacacia

Епіфітн. (листов)

7

Xantoria parictirа (L.) Belt.

Ксанторія постінна

Xantoria Th. Fr.

Teloskis.

Robinia pseudoacacia

Епіфітн. (листов)

 

Визначені лишайники відносяться до 7 родин, кожна з яких включає по 1 виду. Стосовно форми, найбільше листуватих (4 види), вдвічі менще кущових і один вид накипних (Lepraria incana) (рис.5.12). На першій і другій ділянці знайдено 7 і 6 видів лишайників відповідно. Третя ж характеризується найменшою кількістю видів (чотири) (таб. 5.3, рис. 5.13). Серед визначених видів наявні токсикотолерантний (Xantoria parictir (L.) Belt.), середньочутливі до забруднення (Parmelia sulsate Tayl., Hypogymnia physodes (L.) Nyl.) та чутливий (Evernia prunastri (L.) Ach.).

 

Таблиця 5.2. Співвідношення родин лишайників за кількістю видів.

 

№ п/п

Родина

 

Вид

1

CLADONIACEAE

кладонові

1

2

USNEACEAE

усневі

1

3

LECANORACEAE

леконорові

1

4

COLLEMATACEAE

колемові

1

5

PARMELIACEAE

паргелієві

1

6

TELOSUISTACEAE

телосилістові

1

7

STEREOCAULACEAE

стереокаулонові

1

ВСЬОГО: 7 видів

 

Рис. 5.12. Кількісні співвідношення видів лишайників за формою.

На пробних ділянках загальне проективне покриття лишайниками було незначно більшим з північної сторони стовбура (15 – 64 %), ніж з південної (13 –52 %). В середньому проективне покриття лишайниками північного боку стовбуру складало 41 %, а з південного – 28 %. Що стосується розподілу лишайників залежно від висоти над рівнем ґрунту, то переважною висотою для накипних лишайників була висота 0,5 м висоти над рівнем ґрунту, листуваті та кущисті лишайники віддавали перевагу висотам 1,5 м і вище.

Рис. 5.13. Кількісне співвідношення видів лишайників на дослідних ділянках.

Найбільш забрудненою виявилась ділянка №3, на якій визначена найменша кількість лишайників і відсутні чутливі до забруднення. Поблизу даної ділянки розташована автостоянка.

Відповідно до 11-ти бальної шкали оцінки забруднення повітря SO2, розробленої Д. Хауксворсом і Ф. Роуз, на досліджуваній території концентрація вищезгаданої речовини становить 70 мкг/м3. Про це свідчить поява Hypogymnia physodes, Xantoria parictirа (L.), Parmelia sulsate Tayl.

 

Таблиця 5.3. Розповсюдження лишайників на дослідних ділянках.

№ з/п

Назва виду

Ділянки

№1

№2

№3

1

Кладонія листова

+

+

+

2

Евернія сливова

+

+

3

Гіпогімнія вздута

+

+

+

4

Лепрарія

+

+

5

Ленгогіум свинцевий

+

6

Пармелія борозниста

+

+

+

7

Ксанторія постінна

+

+

+

 

ВИСНОВКИ

  1. На виділених пробних ділянках визначено зростання 7 видів лишайників, що входять до складу семи родин.
  2. Аналіз форми показав наявність 2 видів кущових, 4 листуватих і 1 вид накипних лишайників.
  3. Найбільш забрудненою виявилась ділянка №3, на якій визначена найменша кількість лишайників і відсутні чутливі до забруднення.
  4. Відповідно до 11-ти бальної шкали оцінки забруднення повітря SO2, розробленої Д. Хауксворсом і Ф. Роуз, на досліджуваній території концентрація вищезгаданої речовини становить 70 мкг/м3. Про це свідчить поява Hypogymnia physodes, Xantoria parictirа (L.), Parmelia sulsate Tayl.
  5. В середньому проективне покриття лишайниками північного боку стовбуру складало 41 %, а з південного – 28 %.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Банников А. Г., Генкель П.А. Детская энциклопедия Растения и животные. – М.: Педагогика, 1973, т. 4 – с.112, 113, 130, 132, 169.
  2. Богданова Д.К. Учебное пособие для учащихся 6-11 классов – Биология. Донецк, ТОВ ПКФ “БАО”, 1999г. С. 109.
  3. Богданова Д.К. Справочник школьника и студента – Биология. Донецк, ООО ПКФ “БАО” 2003, с.109-111.
  4. 4. Богданова Д.К. Біологія – довідник школяра. Донецьк, “БАО”, 2005р. с. 110-111.
  5. Введенский Б.А., Белянкин Д.С., Чудаков Е.А. Большая советская энциклопедия. Второе издание. 1954г. С.294, 306-309.
  6. Вестник Института биологии. Выпуск 10. Москва, 1998.
  7. 7. Гарибова Л.В., Дундин Ю.К., Коптяева Т.Ф., Филин В.Р. Водоросли, лишайники и мохообразные СССР, Москва издательство “Мысль” 1978, с.67-91.
  8. 8. Голлербах М.М. Жизнь растений том 3 Водоросли и лишайники. Москва “Просвещение” 1977г. С.379-478.
  9. Ковалёв Н.Е., Шевчук А.Д., Щуренко О.И. Биология для подготовительного отделения медицинских институтов, Москва “Высшая школа” 1986, с.112-113.
  10. 10. Мамонтов С.Г. Биология для поступающих в вузы, Москва “Высшая школа” 1991, с.247-250.
  11. 11. Павліченко Ю., Дербеньова А., Загайко А., Шаламов Р. Довідник для абітурієнтів – біологія, Харків видавництво “Торсінг” 2003, с.147-149.
  12. Слюсарєв А.О., Самсонов О.В., Мухін В.М. Біологія, Київ “Вища школа” 2001, с.309-314.
  13. Федоров.А.А. Жизнь растений. – М.: Просвещение, 1977, т. 3. – С. 500.
  14. Хржановский В.Г., Пономаренко С.Ф. Ботаника – 2-е издание – М.: Агропромиздат, 1988г. С. 138, 141, 186-188, 320, 325, 328, 337, 343, 350.

 

Редакція може не поділяти думку авторів і не несе відповідальність за достовірність інформації. Будь-який передрук матеріалів з сайту може здійснюватись лише при наявності активного гіперпосилання на e-kolosok.org, а також на сам матеріал!

Поширити
0