Наукова робота. Поширення та біологія бабака в околицях села Великі Хутори Шевченківського району Харківської області

Роботу виконала:
Легка Інна Віталіївна,
учениця 11 класу Великохутірської
загальноосвітньої школи
І-ІІІ ступенів
Шевченківської районної ради
Харківської області

Керівник:
Максименко Наталія Олексіївна,
вчитель біології та хімії
Великохутірської загальноосвітньої
школи I-III ступенів
Шевченківської районної ради
Харківської області,
лауреатка IV Всеукраїнського Інтернет-конкурсу
„УЧИТЕЛЬ РОКУ–2019” за версією
науково-популярного природничого журналу
„КОЛОСОК” у номінації „Біологія”

Науковий консультант:
Надточій Ганна Семенівна
старший викладач кафедри зоології
Харківського національного
педагогічного університету
імені Г.С. Сковороди

ВСТУП

Ще у XVIII—XIX століттях бабаки були звичайними ландшафтними тваринами в степовій та лісостеповій зонах і поширеними в Європі та Азії. Але розорювання цілинних степів призвело до різкого зниження їх чисельності. Тепер їх ареал представлений окремими територіями між Сіверським Дінцем та Волгою і далі на схід до Північного Казахстану. На початку ХХ століття Європейський або степовий бабак (Marmota bobac Müll.) в Україні був на межі зникнення. Та завдяки охоронним заходам зараз він залишився єдиним підвидом серед бабаків Євразії, чисельність якого збільшилась, а ареал розширився останніми роками. В Україні бабаки збереглися у Великобурлуцькому, Валківському та Шевченківському районах на Харківщині, Біловодському та Міловському районах на Луганщині, де існує бабачиний заповідник «Стрілецький степ».

На території Великобурлуцького району Харківської області збереглась корінна популяція цього реліктового виду, для охорони якої у 1977 році були створені два загальнозоологічні заказники загальнодержавного значення – “Катеринівський” та “Бурлуцький”. Звідси йшло природнє і штучне розселення бабака в інші райони Харківської області та за її межі. У 2000 році був створений регіональний ландшафтний парк “Великобурлуцький степ” (площа 2042 га), до складу якого увійшли заказники. В межах цих заповідних об’єктів здійснюються моніторингові дослідження стану популяції бабака.

Чисельність популяцій цього гризуна за останні 50 років зросла з 4 тис. у 1955 р. до 22 тис. у 2005 р. Пік чисельності (91 тис.) відмічений у 1991 році. Зараз чисельність стабільна і вид активно промишляють.

У Луганській області бабак став твариною – символом краю. Він зображений на гербах Луганської області та Міловського району, а також на логотипі Луганського природного заповідника НАН України та багатьох громадських організацій. В Харківській області він зображений на гербах міст Куп’янська та Великого Бурлука.

В радянський час бабак був занесений до Червоної книги і полювання на нього було заборонено. До Червоної книги України бабак не потрапив. Натомість він опинився в переліку мисливських видів тварин, що потягло за собою популяризацію полювання на нього і розвиток неконтрольованого браконьєрства. Наслідки цього трагічні – за роки незалежності України чисельність бабака катастрофічно зменшилась. Найменшою вона була у 2011 році. З 2012 року його популяція почала відновлювати чисельність.

Він охороняється лише на території Харківщини, включений до Червоної книги Харківської області. Місця, де він залишився у кількості, достатній для виживання, збереглись лише у кількох прикордонних районах на півночі Харківщини і Луганщини. Його популяції охороняються у спеціально створеному національному природному парку “Дворічанський” та регіональному ландшафтному парку “Великобурлуцький степ” на Харківщині, Луганському заповіднику та кількох заказниках. Колись на Харківщині був і спеціальний Державний бабачиний заповідник, створений ще у 30-х роках минулого століття. Та сьогодні практично вся його територія похована під водами Краснооскільського водосховища.

М’ясо і жир бабаків високо ціниться, через це вони здавна стали об’єктами полювання. Не втратили вони господарського значення і до цього часу. Хоча їхня чисельність і скоротилася та попит на шкіру і жир не зменшився.

Власне на території с. Великі Хутори знаходиться два природних ландшафтних комплекси. Це степові схили та долини балок. Балки використовують для випасання тварин, а найкращим місцем для розміщення колоній бабаків саме є пасовища. Тому ці тварини розселилися в околицях села в усіх географічних напрямках.

Дослідженням стану популяції бабака на даній території до цього часу ніхто не займався, тому отримані дані мають наукове значення.

Метою моєї роботи було: дослідити поширення, чисельність та біологію бабака (Marmota bobac Müll.) в околицях села Великі Хутори Шевченківського району Харківської області.

Відповідно меті були поставлені такі завдання:

1. Ознайомитися з науковою літературою з проблеми дослідження.
2. Продовжувати визначати чисельність та структуру поселень бабака в яружно-балковій системі околиць с. Великі Хутори Шевченківського району.
3. Дослідити річну та добову активність бабака.
4. Дослідити особливості поведінки бабаків у сімейних та міжсімейних відносинах.

Об’єкт дослідження – бабак (Marmota bobac Müll.)

Предмет дослідження – чисельність, структура поселень, біологія бабака в околицях с. Великі Хутори (Шевченківський район Харківська область).

РОЗДІЛ I. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ

Бабак в першій половині ХІХ ст. заселяв в основному північно-східну окраїну степової України. Він був зображений на гербі Куп’янського району в знак великої чисельності цих звірків в даній місцевості. Вірогідно тут мав місце той факт, що до недавнього часу в Куп’янському районі некошені степи і сінокоси займали 55,8% загальної земельної площі [7].

Тільки в двох місцях в місцях в Україні: 1 – на північному сході Харківської області і 2 – на північному сході Луганської області, – бабачачі поселення збереглися до наших часів, чому ми зобов’язані в першу чергу наявності тут в минулому кінних заводів, розташованих на цілинних землях і яружно-балковій системі, де розорювання цілинних земель ускладнене [5].

Степи східної України по лівому березі Сіверського Дінця, довгий час залишалися нерозораними, чому в більшій мірі сприяла організація в 1766 році Біловодського державного кінного заводу по річці Деркул, а потім Данилевського, Стрілецького і Лимарівського приватних кінних заводів. Завдяки цьому на великих територіях цілинних степів – випасу коней збереглися великі поселення бабаків. На початку ХХ ст. чисельність бабака починає знижуватися. А тепер бабаки майже зникли з широких степів України і залишилися на невеликих ділянках цілини, які ще нерозорані. Тепер бабаки є в Старобельському районі на степах Стрілецького кінного заводу і невелика кількість в степах Лимарівського заводу. В межах Харківської області і Куп’янського районів бабаки ще є, але дуже мало, по цілинних балках, в басейні р. Бурлук.

Третє місце в Україні, де ще жили бабаки – це військовий провальський кінний завод в Луганській області, де ще є значна колонія бабаків на степовій цілині [5].

В 1908 році Провальський завод відвідував В.В.Троіцький, який знайшов тут велику колонію бабаків і відмітив наявність інтенсивного бабачого промислу. Влітку 1907 року тут було знищено близько 2 тис. особин, а 1908 році – 800. Бабаки займали 1500 га цілинних степів з щільністю 3-4 нори на 1 га. Тепер слідів цієї колонії майже немає і цілинні землі розорані, останні звірки були знищені в Рівненський і Хомутовських степах в 1922-1924 рр., Вовчанському районі Харківської області – в кінці 20-х років, в Провальському степу Донецької області 1956 р., в Успенському степу Асканія-Нова – 1955 р., причому корінна популяція в Асканії зникла ще в ХІХ ст. На початку ХХ ст. бабака завели сюди із Стрілецького степу.

Обстеження в червні 1956 року і травні 1958 року показали, що поселення бабаків на території Великобурлуцького району зосереджені виключно на непридатних для розорювання землях, на схилах ярків. Завдяки свідомому відношенню населення і керівників державних організацій району до охорони і збереження бабака браконьєрства в той час не відмічено, у зв’язку з цим бабаки у Великобурлуцькому районі стали біль чисельними і широко розповсюдилися. У 1958 році на території 13 господарств нараховувалося близько 2,5 тис. нір і понад 9,5 тис. бабаків [6].

Починаючи з 1947 року чисельність Великобурлуцької популяції постійно збільшувалася. В наступні 8 років кількість бабаків тут збільшилася майже вдвічі і звірки почали зустрічатися по всіх балках, ярках, пустирях і лісових узліссях, заселивши площу 20 тис. га. Звідси бабаки розселилися у Вовчанський і Дворічанський райони, а поодинокі особини проникали у Валуйський район Белгородської області Росії. Чисельність звірків у 1967 р. склала 17 тис. 110, у 1972 р. – 30 тис., у 1981 р. 60 тис. [4, 1].

Чисельність популяції постійно збільшувалася до початку 80-х років, а потім стабілізувалася. В наш час бабака можна зустріти по всіх балках і ярках, а також лісових галявинах Великобурлуцького, північної частини Шевченківського, західної частини Дворічанського і Куп’янського і північно-східної частини Чугуївського районів.

РОЗДІЛ II. МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕНЬ

Дослідження поширення, чисельності та біології бабака проводились протягом 2014 та 2015 року на території яружно-балкової системи в околицях с. Великі Хутори Шевченківського району Харківської області. В 2014 та 2015 роках були обстежені західна частина Великохуторянської балки (4,5га) та східна частина Крутої балки (близько 12га), в 2015 році дослідження проводилися і на території балки Ківшарівка, в її західній частині (7 га).

Закладання ділянок проводилося таким чином: різна відстань від населеного пункту, відстань від водойм, наявність поблизу культурних полів з посівами соняшника, цукрового буряка чи зернових культур, а також урахування того, чи проводився на цій ділянці випас худоби.

Методи досліджень:

Картографування поселень бабаків на досліджених ділянках.

Проведення обліків сімей бабаків.

Візуальні спостереження за добовою активністю та поведінкою бабаків. Спостереження велись протягом світлої частини доби з 6 годин до 21 години. Крім цього, велись нетривалі спостереження – по 3-4 години.

Проведення фотозйомки.

Підрахунок кількості особин в сім’ях проводиться в кінці травня-червня, через 5-15 днів після масового виходу на поверхню бабаків-сьоголіток. Спостереження ведеться на відстані 100-150 м на кожній ділянці не менше одного дня, з 7.00-11.00; з 17.00-21.00, в період найбільшої активності тварин. На план і в відомість обліку заносяться побачені звірі. Якщо в день підрахунку погана погода, то робота зупиняється і повторюється погожого дня.

 Спостереження проводились на протязі 7 місяців: з березня (вихід бабаків з нір) до жовтня (залягання бабаків у нори).

Досліджена структура поселень бабаків, чисельність сімей та кількість особин в сім’ях. Проаналізована динаміка чисельності бабаків в колоніях та причини її зміни. На трьох ділянках обстежено ­­12 основних нір бабаків.

РОЗДІЛ III. ФІЗИКО-ГЕОГРАФІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА РАЙОНУ ДОСЛІДЖЕНЬ

Дослідження біології бабака проводились на території яружно-балкової системи в околицях с. Великі Хутори, яке знаходиться на півночі Шевченківського району Харківської області.

Шевченківський район розташований на північному сході України, на сході Харківської області. На півночі район межує з Великобурлуцьким районом, на сході – з Куп’янським, на півдні – з Ізюмським, на південному заході – з Балаклійським, на північному заході – з Печенізьким районом.

Крайня північна точка району знаходиться північно-західніше с. Шишківка, її географічна широта становить 49˚53′ пн. ш.; крайня південна точка знаходиться південно-східніше с.Федорівка (49˚28′ пн. ш.). Найбільша протяжність району з півночі на південь становить 25′, або 47,3 км. Крайня західна точка району знаходиться західніше с.Василенкове, її географічна довгота становить 26˚58′ сх. д. Крайня східна точка – східніше с. Березівка (37˚32′ сх. д.). Найбільша протяжність району із заходу на схід становить 34′, або 40,6 км. Площа Шевченківського району становить 977,4 км² (3,2% території Харківської області).

Район розташований у південно-західній частині Східно-Європейської платформи, а саме північна частина району у межах Воронезького кристалічного масиву, а південна частина в межах Дніпровсько-Донецької западини, на її північній прибортовій зоні. Межею цих двох тектонічних структур є глибинний тектонічний розлом, який у Шевченківському районі проходить по лінії Лелюківка – Горожанівка – Сазонівка – Михайлівка – Березівка.

Район знаходиться на південних відрогах Середньоруської височини. У рельєфі Шевченківщини переважають хвилясті рівнини, розчленовані річковими долинами, балками і схиловими ярами, а також лощини, озерні улоговини, степові блюдця, зсуви, кургани, купини.

Територією району проходить вододіл між річками басейнів Сіверського Дінця та Осколу, і тому західна частина району має загальний нахил на захід, а східна – на схід. Басейн Сіверського Дінця займає 86%, а басейн р.Оскіл – 14% площі Шевченківського району. Всього територією району протікає 25 річок загальною довжиною 382 км. З них 18 річок дуже малі (довжина кожної менше 10 км), 7 малих річок, які мають довжину від 10 до 100 км. Найдовша річка – Великий Бурлук (93 км.)

Найбільші абсолютні висоти досягають 185-200м. Найвища точка району – курган Тернова Могила з висотою 205м, який знаходиться на відстані 1,5 км південно-західніше с. Баранове. Найнижча точка – уріз річки Березівка на виході за межі району – 88 м над рівнем моря.

Відроги Середньоруської височини у приповерхневій частині складені породами, які легко розмиваються, і тому на схилах розвивається яружно-балковий рельєф, густота якого становить 0,5-0,6 км/см². Ярів найбільше на правих корінних берегах річок Великий Бурлук, Гусинка, Волоська Балаклійка. Глибина ярів досягає 30-50м, довжина від 50-200м до 1км. На Шевченківщині також понад 200 балок. Молоді балки мають довжину 2-3км, ширину 200-300м і глибину до 10м. Більш давні балки мають довжину до 10км, ширину до 1км і глибину до 10-20м. До найбільших балок належить і балка Великохуторянська. Вона розташована на території села Великі Хутори, в якому проводилися спостереження.

 Клімат району помірно-континентальний. Зима порівняно м’яка, з нестійкими морозами і частими відлигами, триває в середньому 124 дні. Літо тепле, іноді жарке з достатньою кількістю опадів, триває 118 днів, за сезон випадає 207мм. Але впродовж літа бувають тривалі бездощові періоди, що зумовлює формування грунтових і атмосферних посух. Середньомісячна температура повітря в січні становить –7,4ºС, а в липні +21ºС. Середньорічна температура повітря в Шевченківському районі становить +7ºС. Вітри непостійні і за напрямом, і за швидкістю. Взимку, весною і восени переваважають вітри східного і південно-східного напрямів. Влітку – північні та північно-західні вітри, які приносять основну масу атмосферних опадів. В середньому випадає опадів 500мм/рік.

В межах Шевченківського району налічується 40 різновидів грунтів, які розрізняються за походженням, зовнішніми ознаками, будовою і властивостями. Основні грунти – це чорноземи типові, звичайні, опідзолені; темно-сірі опідзолені грунти, лучно-чорноземні, лучні, лучно-болотні, солонці тощо.

Район знаходиться у двох фізико-географічних зонах: північна та східна частини Шевченківщини знаходяться в лісостеповій природній зоні (56% території краю), а південна і південно-східна частини – в степовій (44% території). Зональні типи рослинності району – це лучні степи та різнотравно-типчаково-ковилові степи. Незначну площу займають азональні типи рослинності: байрачні дубові ліси, яких налічується 59, рослинність заплавних луків, водно-болотна рослинність. На Шевченківщині ліси займають 3965га, що становить 4,5% площі району. Природних широколистяних лісів немає. Всі ліси насаджені для захисту грунтів від водної ерозії, а також як ґрунтозахисні та водоохоронні. Найбільшим за площею є Гашинівський ліс (272га), насаджений на початку ХХ століття на правому березі річки Великий Бурлук. Село Великі Хутори та його околиці розташовані у лісостеповій зоні та у місцевості, де найпоширенішою формою рельєфу є балки. Власне на території Великих Хуторів знаходяться два природних ландшафтних комплекса. Це степові схили та долини балок.

РОЗДІЛ IV. РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ

4.1. Характеристика поселень бабака на території Великохуторянської, Крутої балок та балки Ківшарівка

 Великохуторянська балка є однією з найбільших у Шевченківському районі, довжина якої 10км, а в межах Великохутірської сільської ради 6,6км (рис. 4.1.1). Вона починається за 250м східніше села Великі Хутори внаслідок злиття трьох лощин. Впадає Великохуторянська балка в долину річки Середній Бурлук з правого берега в північно-східній частині села Юрченкове Чугуївського району. Ширина балки в центрі села 700м, на західній околиці села – 800м. Глибина її від 6м (східна частина села) до 20м (західна околиця села). По днищу балки протікає струмок, який впадає в річку Середній Бурлук та побудовано три ставки: в східній частині села Великі Хутори ставок площею 4,5га, в західній частині села (Первацький) – площею 2,1га, ще один поблизу північно-східної околиці села Юрченкове Чугуївського району.

В західній частині балки, на території площею 4,5га (додаток А), на схилах північної експозиції було виявлено ділянки, де розташовані поселення бабаків. Проведено облік нір бабаків, було виявлено 6 основних нір.

Сурчини бабаків орієнтовані на південь і південний захід (рис. 4.1.2, 4.1.3). Кожна з них має по одній виводковій (зимувальній) норі. Кожна сім’я займає певну площу балки, в середньому 1,3га. Від основної (виводкової) нори в різних напрямках розходяться доріжки, що добре помітні серед трав. Одні доріжки ведуть до кормової ділянки і за вимірами віддаляються від нір не більше, ніж на 35м. Інші ведуть до виходів з нір, що є додатковими, і становлять за довжиною від 3 до 12м. Очевидно, нори бабаків є досить розгалуженими і мають декілька виходів на поверхню. За дослідженнями, 2 родини бабаків мають по 4 додаткові виходи з основної нори (рис.4.1.4), і чотири родини – 3 виходів (рис. 4.1.5). Всі виходи на поверхню по-різному віддалені від зимувальної камери. Тварини роблять їх таким чином, щоб якомога швидше ховатись в одній з нір при небезпеці.

60 – Ківшарівка; 61- Великохуторянська балка; 64 – Крута балка
Рис. 4.1.1. Балки Шевченківського району

Рис. 4.1.2. Сурчини бабаків орієнтовані на південь і південний захід

Рис. 4.1.3. Сурчини бабаків орієнтовані на південь і південний захід

Рис. 4.1.4. Нора з чотирма додатковими виходами

Рис. 4.1.5. Нора з трьома додатковими виходами

Крута балка (рис. 4.1.1) починається південніше с. Великі Хутори, поблизу саду, на висоті 175м. Довжина її 5,2км, ширина в середній частині 500м, впадає в балку Жуківка. Глибина від 2-3м (на початку) до 17м . В минулому, з 1922 до 1965 року, на схилах балки існувало село Крута Балка. Схили балки порізані шістьма ярами, по днищу балки протікає струмок. В 50-ті рр. XX ст. в балці існував ставок площею 3га. В балку впадає три лощини. Загальна площа Крутої балки 44,7га. Влітку балку використовують для випасання корів (рис.4.1.6), навколо розташовані сільськогосподарські поля, на яких вирошують злакові культури та багаторічні трави.

В східній частині балки, на території площею близько 12га, на схилах південної експозиції було виявлено ділянки де розташовані поселення бабаків (додаток Б). Проведено облік нір бабаків, було виявлено 5 основних нір, але як виявилося одна сім’я займала дві нори.

Рис 4.1.6. Крута балка

За дослідженнями дві родини мають по 3 додаткові виходи з основної нори (рис.4.1.7), і по одній норі з двома (рис.4.1.8) , трьома та п’ятьма додатковими виходами.

Рис. 4.1.7. Нора з трьома додатковими виходами

Рис. 4.1.8. Нора з двома додатковими виходами

Балка Ківшарівка розміщена на північ від села Великі Хутори (рис. 4.1.1). Загальна довжина 7км, в межах Великохутірської сільської ради 3,5км. Балка впадає в долину річки Сухий Бурлук біля східної околиці с. Новий Бурлук. Ширина балки в середньому 1км, глибина – на початку 15м, при виході за межі району – 25м. По днищу балки протікає струмок, є ставок площею 1,7га (додаток В). В Ківшарівку впадає ще дві лошини та дві невеликі балки. На правому схилі поблизу Чугуївського району є невеликий ліс площею 1,3га.

В західній частині балки, на території площею близько 7га (додаток В), на схилах південної експозиції було виявлено ділянки, де розташовані поселення бабаків. Проведено облік нір бабаків, було виявлено 3 основних нори. З них дві жилих з шістьма (рис.4.1.9) та трьома (рис.4.1.10 ) додатковими виходами та одна не жилою з чотирма додатковими виходами (рис.4.1.11 ).

Рис.4.1.9. Нора з шістьма додатковими виходами

Рис. 4.1.10. Нора з трьома додатковими виходами

Рис.4.1.11. Нора з чотирма додатковими виходами, в якій в цьому році не живуть бабаки

Чисельність бабака на досліджених ділянках відображена в табл. 4.1.1.

Таблиця 4.1.1

Чисельність бабака на досліджених ділянках яружно-балкової системи околиць с. Великі Хутори Шевченківського району

На досліджуваних ділянках розподіл нір нерівномірний, що залежить від рельєфу. Відстань між основними норами не перевищує 45м, а в середньому − 30-35м. Винятком є розташування в Крутій балці двох сусідніх виводкових нір на відстані близько 300м. Бабак, який знаходиться в будь-якій точці сімейної ділянки, завжди знаходиться на відстані не більше 10-15м від будь-якої нори, уникаючи небезпеки. Вони найчастіше намагаються бігти до гніздової камери, і тільки в тому випадку, коли не встигають, ховаються у найближчу.

Площа сімейної ділянки залежить від числа особин і змінюється з появою малюків. Навесні, до появи малюків на поверхні, площа сімейної ділянки вдвічі менша, ніж після виходу цьоголіток на поверхню. Збільшення площі сімейної ділянки сприяло і збільшенню вільної території.

Мінімальні розміри індивідуальних ділянок членів сім’ї спостерігалися після весняного пробудження і перед заляганням у сплячку.

Після виходу на поверхню в середині-кінці травня бабачата знаходяться поряд з матір’ю, однак уже в червні відмічаються індивідуальні особливості в користуванні територією: характерно віддалення малюків від нори до 150м, але центр активності зосереджений навколо зимової нори. Значна частина часу в червні відводиться іграм.

Спостереження доводять, що для бабаків Харківської популяції зимова нора являється і виводковою, можливо це пов’язано з обмеженою площею, на якій селяться бабаки і високою щільністю бабаків цієї популяції.

Навесні бабаки відвідали усі нори на сімейній ділянці. Влітку ми виділили нори, яким віддається перевага, виявилося, що це найближчі до місця годівлі нори. Часто відвідувалися нори поблизу зимової нори.

Більшість нір на сімейній ділянці з’єднані доріжками, які чітко видно серед трави (рис.4.1.12).

Рис.4.1.12. Доріжки, які ведуть до кормової ділянки

Літні нори використовуються сім’єю або окремими особинами лише частину сезону активності звірків, часті випадки зміни таких нір на протязі літа. Ці тимчасові сховища, які використовуються як укриття, якщо з’явилася небезпека, а при найменшій можливості звірки намагаються перебігти в зимову нору. На різних ділянках на одну зимову нору припадає різна кількість захисних нір. На території дослідження ця кількість коливається від 7 до 20. Можливо це пояснюється чисельністю бабаків, із збільшенням щільності збільшується кількість літніх нір.

Успішність розмноження бабаків на досліджених територіях відображена в табл. 4.1.2.

Таблиця 4.1.2

Успішність розмноження сімей бабака в колоніях околиць с. Великі Хутори Шевченківського району

В двох сім’ях бабаків з Крутої балки, які в 2014 році не розмножувалися, в 2013 році було по 3 і 4 бабачат відповідно. В двох, що розмножувалися в цьому році спостерігалася велика розбіжність в кількості малят. В одній сім’ї було одне маля (рис. 4.1.13), в іншій – шість. В 2015 році розмножувалися знову лише дві сім’ї, в яких народилося 8 бабачат (в одній 6 , це та сім’я, в якій в минулому році було 1 маля, а в другій 2).

У Великохуторянській балці всі сім’ї розмножувалися, в двох сім’ях було по 2 бабачат, в чотирьох – по 3 бабачат. В 2015 році розмножувалися лише 5 сімей із шести. В двох сім’ях було по двоє, в двох – по троє, і в одній – п’ятеро малят.

В балці Ківшарівка в 2015 році розмножувалися обидві родини, в яких народилося двоє та шість бабачат.

Рис.4.1.13. Крута балка, народилося одне бабаченя в сім’ї

4.2. Добова та сезонна активність бабаків

Бабак веде денний спосіб життя, поселяється колоніями, життя бабака протягом доби не складне. Виходить із нори безпосередньо після сходу сонця і заходить на ночівлю пізно ввечері. Найбільш ранній вихід із нори був відмічений в середині травня, безпосередньо зі сходом сонця. Якщо погода похмура, холодна – бабаки відсиджуються в норах.

Було проведено спостереження за невеликою колонією на території Великохуторянської балки, загальною кількістю 15 особин (4 сім’ї). Обсяг території, яку займає колонія бабаків становить 12га. Протягом кількох діб велося спостереження за життям колонії. Спостереження здійснювались в середині та кінці травня, в середині червня, липні, серпні, в кінці вересня та на початку жовтня.

Весною, коли вже тепла погода тварини з’являлися о 6.00-6.20 годині ранку зі сходом сонця. Якщо на поверхні прохолодно, бабаки з’являються на поверхні на годину пізніше. Основна кількість тварин з’являлася на поверхні о 6.43-7.11 ранку. Тварини ховалися в нори під час денної спеки з 11.45 до 14.30, потім знову виходили і ховалися на ніч о 19.40-20.00, а останні − приблизно о 20.15.

У липні бабаки з’являлися на поверхні приблизно зі сходом сонця і ховалися у норах на ніч в період з 21.10 до 21.30 год.

У жаркі літні дні бабаки починають показуватися після 15 годин і пасуться до вечора, максимальну активність проявляють між 18 та 20 годинами. Судячи зі спостережень, сприятлива середньодобова температура для життєдіяльності бабаків на земній поверхні становить 10-15^ͦ0 С, середня хмарність, слабкий вітер. В сильні тумани бабаки рідко виходять зі своїх нір, або показуються на нетривалий час, під час дощу з чергуванням сонця вони практично не ховаються у нори, або можуть знаходитися на глибині до метра. Тільки сильний дощ змушує їх ховатися повністю в підземні сховища.

Спочатку на поверхні з’являються старі особини, як розвідники, а далі можна виходити молодим особинам. Але інколи спостерігався різкий контраст, спочатку можна було побачити несміливий вихід молодих бабачат, через декілька хвилин з’являлися старі особини.

Протягом весни-літа найбільша життєдіяльність бабаків залежить від погодних умов і проявляється у другій половині червня, а потім до кінця серпня поступово знижується. Це падіння дуже помітне з кінця червня, якщо в травні і першій половині червня вони, в основному, харчуються, та розпочинаючи з другої половини червня збільшується час відпочинку. Так, 30 травня в один із найактивніших днів на харчування припадало 10 годин, а на відлежування і залицяння 2-3 години. Необхідно відмітити, що час прийому корму різноманітний, були випадки коли бабаки могли харчуватися декілька годин без перерви, а інколи вони харчувалися декілька хвилин. Самка проводить більше часу на харчування ніж самець, це говорить про те, що їй потрібно відновити енергетичні затрати, які вона витратила під час годування і виховання бабаченят. У вересні місяці бабаки більшу частину часу проводять у норах, а виходячи на поверхню практично не харчуються, а лише відлежуються, накопичуючи таким чином жирові відкладення.

На кінець вересня, порівняно з літніми місяцями, активність бабаків знизилася. Поява перших тварин вранці припадає на 8.20-8.35 год. У нори повертаються приблизно о 18.00.

На початку жовтня, як було виявлено під час добового спостереження, бабаки почали з’являтись о 9.50-11.10 год. і ховалися в нори через 3-4 години. Деякі зимувальні нори вже були закриті сухими травами, камінцями, грунтом − тварини вже залягли в зимову сплячку (рис. 4.2.1, 4.2.2). Одна із сімей, в якій в цьому році не було малят, вже повністю закрила всі додаткові виходи із нори і залягла в зимову сплячку.

Зовсім своєрідним і цікавим для переживання несприятливих умов являється зимова сплячка, яка спостерігається у багатьох видів ссавців, в тому числі і бабаків. В цьому стані зведені до мінімуму всі процеси, які відбуваються в організмі, перебуваючи в стані нерухомості тварини не можуть харчуватися, їх життя підтримується за рахунок запасів поживних речовин, накопичених в організмі перед сплячкою у вигляді жиру і глікогену. Починаючи з другої половини серпня бабаки активно готуються до сплячки, в цей час дорослі особини очищають нори і збирають суху рослинність для гніздової камери.

Рис.4.2.1. Додаткові виходи в одній із сімей на початку жовтня 2014 року (Крута балка)

Рис.4.2.2. Додаткові виходи в одній із сімей 18 вересня 2015 року (Крута балка)

Оригінальна здатність бабаків у короткий час підготовки до сплячки майже подвоювати свою вагу. Здатність існувати тривалий час без харчів лише за рахунок жирових запасів можливо лише при різкому уповільненні всіх життєвих процесів, пониження температури тіла, що призвело до виникнення сплячки, як пристосування до голодної і холодної пори року.

Жир відкладається у бабаків перед сплячкою безпосередньо під шкірою, де його товща інколи сягає декілька см, а також всередині черевної порожнини – між петлями кишечника і органами. Фізіологічне значення підшкірного і порожнинного жиру різні: підшкірний – використовується під час сну, в той час як порожнинний забезпечує основні енергетичні потреби бабаків у ранньовесняний мало харчовий період активності життя бабаків [2].

Сплячка у різних сімей неоднакова, сім’ї у яких були молоді сурчата, засипали пізніше і прокидалися раніше, ніж сім’ї, які складалися тільки із дорослих особин.

4.3. Особливості живлення бабака

Бабаки за короткий час підготовки до сплячки можуть подвоювати свою вагу. У дорослих особин середня вага складає 3-3,5кг і збільшується до 5-6кг, що пов’язано зі спеціалізацією їх харчування – вибірковим поїданням найбільш соковитих легкозасвоюваних, багатих протеїном і вуглеводами частини рослин.

За нашими спостереженнями бабаки живляться в зоні 15-22м від нори, інколи молодші особини відступають від правил і віддаляються від нір на 30-35м.

У результаті проведених спостережень виявилось, що в раціоні бабаків переважає степове різнотрав’я, злаки, бобові і кореневища трав, квіти. У спеку і посуху кормова територія дещо розширюється, але не більше 30м, у цей період добре видно бабачачі доріжки, якими вони рухаються від сурчин до кормових ділянок.

Навесні бабаки, які щойно вийшли з нори, їдять сніг. Також поїдають верхівки відталих засохлих минулорічних трав, що росли неподалік від нори. За результатами дослідження кормових ділянок, де постійно живляться бабаки, було виявлено, що тварини живляться вибірково. В першу чергу вони поїдають найсоковитіші частини рослин з родини Бобових та Складноцвітих: верхівки, молоді листки, квіти. Бабаки не їдять грубих рослин, отруйних, а також рослин з великою опушеністю.

Під час весняних спостережень зафіксовано, що далеко від нори бабаки не відходять, але тварини часто змінюють місця харчування в радіусі 45-55м від зимувальної нори. За спостереженнями рослини, що їх поїдають бабаки, можна поділити на декілька груп: ті, що є улюбленими − Бобові, цикорій, ті, що поїдають (молоді листки кущів), рослини, що поїдаються неохоче, та ті, що не поїдаються взагалі (отруйні, з опушенням).

Влітку бабаки води не п’ють, а отримують її разом з соковитою рослинністю, яку їдять.

Неодноразово помічалося, що бабаки їдять не лише трави, але і листки дерев і кущів.

4.4. Роль бабака в біогеоценозі лучного степу

Бабак має велике значення у формуванні міжкомпонентних структурно-функціональних зв’язків в біогеоценозі цілинних степів України. Він займає значне місце серед риючих ссавців, які відіграють значну роль в процесі грунтоутворення. Саме він є функціональним ядром організації угрупувань живих організмів в степових біоценозах східної України. Одним із типів грунтоутворючої діяльності є риття. Риюча діяльність бабака вносить значні корективи у формування біоценозів. Змінюється як рослинний покрив, так і чисельність та видовий склад тварин. Вплив бабаків на грунт проявляється в декількох формах. Безпосередня дія полягає в механічному переміщенні значної кількості грунту в поселеннях в процесі життєдіяльності багатьох поколінь бабаків. При цьому склад глибших шарів грунту виноситься на поверхню, а багатший органічними речовинами та хімічними елементами із верхнього шару потрапляє по ходах нори бабака на більшу глибину. Риючи нору, бабак викидає на поверхню грунт, який утворює підвищення – бунти. На поверхню також викидаються крейдяні відкладення, пісок, глина.

Інша форма прямого впливу пов’язана з внесеням в грунт органічних речовин та мінеральних елементів тваринного походження − в першу чергу, продуктів метаболізму та линьки, а також трупів тварин. За літературними даними [2], щорічно в період активності один дорослий бабак виділяє близько 15кг екскрементів. Ці продукти життедіяльності відкладаються в спеціальних віднірках і не виносяться за межі сурчини. З ними пов’язане виникнення особливих комплексів копрофільних членистоногих, також обмежених у своєму поширенні. Продукти линьки та їх користувачі- членистоногі, накопичуються в гніздах бабаків, скелети померлих бабаків − у віднірках основної нори. На поверхню ці продукти виносяться при весняних та осінніх очищуваннях нір та камер.

На тих ділянках, де поселяються бабаки, винесений на поверхню шар грунту більш засолений і, перемішуючись з верхніми шарами грунту, сприяє збільшенню росту багатьох видів рослин, а також рослин, нехарактерних навколишньому рослинному покриву.

Вовк на території Харківської області зустрічається рідко і не впливає на чисельність бабаків. Лисиця населяючи ті ж біотопи, що й бабак – балки, ярки, є багаточисельною, часто займаючи покинуті бабачачі нори або навпаки, бабаки поселялися в покинутих лисячих норах. Трапляються випадки поїдання лисицею бабаків, але дуже рідко, частіше вони мирно співіснують. За нашими спостереженнями (2014рік) в Крутій балці лисиця загризла дорослого бабака з сім’ї, в якій народилося одне бабаченя, трапилося це у серпні місяці. А в 2015 році сім’я лисиць зайняла нору бабаків ( у них було дві нори на одну родину) і вони мирно проживали протягом всього періоду теплої пори року. Траплялося, що під час небезпеки лисенята ховалися у нори, де проживали бабаки.

Таким чином, вплив бабаків на тваринний і рослинний світ проявляється в двох формах. Перша − пряма трофічна взаємодія бабака з іншими тваринами, друга − непряма – результат риючої діяльності цих гризунів.

ВИСНОВКИ

1. В околицях с. Великі Хутори Шевченківського району Харківської області на 2 ділянках яружно-балкової системи загальною площею 16,5га зареєстровано у 2014 р. 10 сімей, 43 особини бабаків. В 2015 році на 3 ділянках яружно-балкової системи загальною площею 23,5га зареєстровано 12 сімей, 52 особини бабаків.
2. В західній частині Великохуторянської балки, на схилах північної експозиції, розташовано поселення бабаків чисельністю 6 сімей (площа 4.5га); на схилах південної експозиції східної частини Крутої балки – поселення (площа 12га) – 4 сім’ї. В західній частині балки Ківшарівка, на схилах південної експозиції розташовано поселення бабаків чисельністю 2 сім’ї (площа 7га).
3. Середня щільність поселень – 0, 61 сімей/га у 2014 році,та 0,51сімей/га в 2015 році (у Великохуторянській балці – 1,33, на Крутій балці – 0,33 сімей/га, балці Ківшарівка – 0,29).
4. Успішність розмноження бабака у 2014 році на досліджених ділянках: з 10 сімей розмножувались 8 сімей, загальна кількість бабачат 23: 1 ділянка – 16, 2 ділянка -7 (в середньому 11,5 бабачат на ділянку). Середня кількість бабачат на сім’ю, що розмножувалась – 2,88 (по ділянках: 1 – 2,67; 2 – 3,5). Середня успішність розмноження колонії 2,3 бабачат на сім’ю (по ділянках: 1 – 2,67; 2 – 1,75 бабачат на сім’ю). В 2015 році з 12 сімей розмножувалися 9, загальна кількість бабачат 31: 1 ділянка – 15, 2 – 8 і 3 – 8 (в середньому 10,3 бабачат на ділянку). Середня кількість бабачат на сім’ю, що розмножувалась –3,44 (по ділянках: 1 – 3; 2 – 4; 3 – 4). Середня успішність розмноження колонії 2,58 бабачат на сім’ю (по ділянках: 1 – 2,5; 2 – 2; 3 – 4 бабачат на сім’ю)

5. Терміни виходу бабаків із нір на поверхню після зимової сплячки та їх залягання залежать від погодних умов. Вихід дорослих бабаків з нір відбувається в І–ІІІ декадах березня (у 2014 році вихід – 15.03, у 2015 році – 18.03).
6. Вихід перших бабачат із нір спостерігається в II декаді травня. У зимову сплячку бабаки залягають у IV декаді вересня – І‑ІІ декаді жовтня (найпізніша дата – 12.10.2014 р, 10.10.2015 р.). Таким чином, період активності на поверхні тривав 218діб у 2014 році і 210діб у 2015 році, період зимової сплячки – 158 діб. Піки добової активності бабаків – 7.00-11.30 зранку, 17.00-18.30 увечері; за порою року найбільша активність припадає на кінець травня – середину червня.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абеленцев В.И. Байбак на Украине / В.И.Абеленцев //Фауна и экология грызунов.– М.: Изд.МГУ. – Вып. 5. – 1971. – С. 217 – 233.
2. Бибиков Д.И. Географические особенности экологии. Сурки. Биоценотическое и практическое значение /Бибиков Д. И. – М.: Наука. – 1980. – С. 50 – 69.
3. Тройнер В.І. Фізична географія Шевченківського району (краєзнавча книга) / В.І. Тройнер. – Б.: Вид. будинок «Балдрук», 2007. – 332 с.
4. Кривицкий И. А. Размещение и численость байбака в Харьковской области /И.А.Кривицкий, В.А.Токарский // Охрана, рациональное использование и экология сурков. – М., 1983. – С. 54 – 57.
5. Мигулин А. А. Байбак. Его современное и прошлое распространение на Украине /Мигулин А. А // Український мисливець і рибалка. – 1958. – С. 5 – 6.
6. Самош В. М. Матерiали до екології бабака на Українi /Самош В. М. // Працi iн-ту зоологii. – К: Вид. АНУРСР, 1960. – Т.XVI. – С. 23–30.
7. Токарский В. А. Байбак и другие виды сурков рода сурки / В.А.Токарский . – Харьков, 1997. – 304 с.
8. Токарський В.А. Характеристика основних заповідних територій Харківської області /В.А.Токарський, Т.А.Атемасова, Л.М. Горєлова Л.М. – Харків, 2004. – С.25-43.