— Чому ми повинні сидіти з молодшими? — нарікав Пустунчик. — З ними ані погратися нормально, ані поговорити немає про що!
— Ти ж старший! — здивувалася Лапуня. — Ти знаєш багато такого, чого малі зернятка ще не вміють. То навчи їх! Ти ж сам ходиш до школи? Для вчителів ти – молодший, а для малечі — старший. Тебе слухаються, тебе поважають, ти подаєш приклад малим, хіба це погано?
— Коли — в міру, то добре. А весь час бути старшим так нудно!
— Справді, — сказав Розумник. — Бути старшим — серйозна відповідальність. Тому добре, коли є велика родина, де багато людей різного віку.
— Так! Це класно! — підхопив Пустунчик. — Тоді за малими може наглядати хтось інший, а в тебе є час погуляти!
— Ото смішний! — пхикнула Лапуня. — Таких простих речей не розуміє! Малий ще!
— Я малий?! — Пустунчик спочатку обурився, а потім хитро примружився: — То й добре! Я зовсім мале-е-есенький і не хочу бути старшим. Самі будьте, якщо вам подобається!
— Тоді годі байдикувати, йди роби уроки, — суворо сказала Лапуня. — Потім вимий руки, поїж, почисти зуби та лягай спати!
Сам знаю, що треба робити! Чого ти мені наказуєш?
— Бо я старша.
— Ні, я так не хочу… — засмутився Пустунчик. — Завжди бути молодшим теж нудно. Усі за тобою стежать, усі наказують… Тут щось не так. Чому я повинен слухатися старших?
— Не всіх, лише тих, хто хоче тобі добра, — відказала Лапуня. — Ми слухаємо батьків, вчителів, родичів та старших друзів, питаємо в них поради, бо довіряємо їхньому досвіду! А зовсім не тому, що ми народилися трохи пізніше.
—А звідки я знаю, що ти наказуєш задля мого добра, а не просто тому, що ти старша? — не вгамовувався Пустунчик.
— Сам подумай, — сказав Розумник. — Наша родина — це Колосок. На що схожий колосок?
— На кіску, — сказала Лапуня, поправляючи бантик.
— Дівчача думка! — пхикнув Пустунчик. — Колосок схожий на слід від танку!
— Найбільше колосок нагадує плетений ланцюжок, де всі зернятка міцно тримаються одне одного, — сказав Розумник. — Забери кілька зерняток, навіть одне, і колосок може розсипатися.
Родина завжди схожа на ланцюжок. Старші піклуються про молодших скрізь у природі. Якщо вовчиця або інша матуся не навчатиме своїх діточок, не буде годувати їх, рятувати від небезпеки, з них не виростуть гарні здорові звірі та скоро весь їхній рід зникне.
— Прикро! — сказав Пустунчик.
— Так і в наших родинах. Коли менші підростають, то вже самі стають для когось вчителями та захисниками.
Пустунчик замислився:
— Але потім – все навпаки! Коли дорослі зовсім постаріють, молоді, які мають більше сил та здоров’я, піклуються про них! Ланцюжок працює в обидва боки! Оце правильно! І що більша родина, то міцніший повинен бути зв’язок, щоб усі не розсипалися, як зернятка з дозрілого Колосочку!
— Молодець, Пустунчику. Ти все зрозумів.
— Бо я вже дорослий! — похвалився Пустунчик.
Усі Зернятка, навіть найменші, засміялися. І Пустунчик сміявся разом з усією колосковою родиною.
ЗАВДАННЯ.
Довідайся, як звуть членів твоєї родини та коли вони народилися. Не забувай вітати з днем народження тата, маму, брата, сестру, бабусь, дідусів та інших членів родини.
