Телескоп-рекордсмен
7 березня 2009 року з космодрому на мисі Канаверал запустили ракету-носій „Delta-2” з космічним телескопом „Керlеr” на борту (мал. 1). Маса телескопа становить 1 052,4 кг. Основна мета проєкту полягала у виявленні екзопланет земного типу, а також у визначенні параметрів орбіт планет шляхом реєстрації періодичного послаблення зоряного світла під час транзиту.
Мал. 1. Космічний телескоп „Керlеr”. Ілюстрація
Телескоп назвали на честь німецького астронома Йоганна Кеплера, який у XVI столітті відкрив закони руху планет. Апарат „Керlеr” відкрив поки найбільшу кількість екзопланет – понад 2 600! 30 жовтня 2018 року НАСА оголосило, що орбітальний телескоп вичерпав запаси пального й офіційно завершив свою роботу.
Найпотужніший і найновіший телескоп
Новий космічний телескоп „James Webb” (мал. 2), названий на честь керівника НAСA 1960-х років, – поки найпотужніший і найдорожчий. Розробляти його почали ще з 1996 року, загальна сума проєкту сягла 10 млрд доларів. Його створили на заміну телескопа „Hubble” за програмою „Flagship” („Великі стратегічні наукові місії”) – наймасштабнішої програми НAСA з дослідження Сонячної системи.
„James Webb” оснащений великим дзеркалом, яке складається з 18 шестигранників. Загальна збиральна площа поверхні дзеркала – 25 м2. Маса телескопа становить шість тонн. Апарат здатен виявити об’єкти, розташовані на відстані до 13,5 млрд світлових років! Екран складається з п’яти шарів, які захищають апарат від сонячних променів і запобігають перегріванню. У НAСA заявляють, що чутливість цього телескопа у понад 100 разів вища, ніж у його попередника (апарата „Hubble”).
Мал. 2. Космічний телескоп „James Webb”
Телескоп „James Webb” запустили з ракети „Ariane 5” у складеному вигляді 25 грудня 2021 року; 8 січня 2022 року він завершив розгортання основного дзеркала. 24 січня 2022 року досяг пункту призначення – точки Лагранжа (де тяжіння Землі і Сонця стабільне й однакове). Перші знімки з апарата очікують отримати вже цьогоріч у червні.
Телескоп здатен фіксувати інфрачервоне випромінення найбільш віддалених від нашої планети галактик та зір. Його основне завдання – вивчати планетарні системи і шукати ознаки існування життя на екзопланетах.
Планетоходи на Червоній планеті
На поверхні Марсу вже побувало кілька мархосодів: „Sojourner”, „Spirit”, „Opportunity”, „Curiosity”, „Perseverance” і Чжужун. Основним завданням марсоходу НАСА „Sojourner” було відпрацювання схеми дешевої посадки, отримання світлин планети, дослідження її атмосфери і порід. На планеті він працював впродовж 1996–1997 років. „Spirit” та „Opportunity” – марсоходи-близнюки, запущені НАСА у січні 2004 року.
Мал. 3. Марсохід „Curiosity” на Марсі
Марсохід „Curiosity” (мал. 3) належить до роверів третього покоління. На апараті встановлено два бортових комп’ютера, які стежать за температурою апарата, дають команди на фотографування, керування марсоходом, надсилають звіти про технічний стан. Основа марсоходу – платформа з науковим обладнанням, що встановлена на шести колесах, кожне з яких має свій електродвигун. Марсохід може розвертатися на 360 °, залишаючись на місці. На ровері встановлений маніпулятор завдовжки 2,1 м, на якому додатково прикріплено п’ять приладів.
Марсохід „Perseverance” створили на основі його попередника „Curiosity”. Планетоходу ще й виготовили помічника – роботизованого дрона-розвідника „Ingenuity” (мал. 4). Їхня посадка на Марс відбулася у лютому 2021 року. У квітні 2021 року дрон здійснив перший у світі політ у позаземній атмосфері (на Марсі). Він піднявся на 3 м над поверхнею, у польоті завис на кілька секунд й опустився додолу. У травні того ж року Китайське національне космічне управління висадило свій перший марсохід „Чжужун”.
Мал. 4. Дрон „Ingenuity”
Місія до Сонця
„Solar Probe Plus” – місія НАСА з вивчення зовнішньої корони Сонця, що має значно розширити знання людства про Сонце та його „поведінку”, що впливає на Землю та інші тіла Сонячної системи.
У серпні 2018 року запустили зонд „Parker Solar Probe” (далі PSP). Його системи здатні витримати потужне опромінення і високі температури. Апарат захищений тепловим щитом, що виготовлений з посиленого вуглецевого композитного матеріалу. Його товщина становить 11 см, а довжина і ширина – кілька метрів. Зонд оснащено сонячними батареями з активним охолодженням. Цей теплоносій працює в діапазоні від 10 до 125 °С . Нагадаємо, Сонце не має твердої поверхні (як-от Земля), зате має розжарену атмосферу. Вона складається із сонячної матерії, яку гравітація і магнітні сили притягують до Сонця.
Мал. 5. PSP підлітає до Сонця. Ілюстрація
15 грудня 2021 року надійшла інформація: PSP досягнув сонячної корони та провів там п’ять годин. Він став першим апаратом, що „торкнувся Сонця”: пролетів через верхні шари атмосфери Сонця і дослідив їх (мал. 5). Тепер з кожним зближенням зонд буде занурюватися дедалі глибше в сонячну атмосферу та затримуватиметься на триваліші періоди.
Небажана зустріч
10 лютого 2009 року вперше в історії космонавтики відбулося зіткнення штучних супутників. У космосі зустрівся російський військовий супутник „Космос-2251” й американський супутник телефонного зв’язку „Iridium 33”. У результаті зіткнення утворилося приблизно 600 уламків.
Гайда на вихідні у космос?
Мал. 6. Денніс Тіто
Чи не кожен хотів би побувати у космосі. Поки це недешева мрія, яку у змозі здійснити лише заможні люди. Першим свою космічну мрію втілив Денніс Тіто – американський підприємець та мультимільйонер (мал. 6). Його політ стартував у квітні 2001 року і тривав трохи більше семи днів. Таким чином Денніс став першим в історії космічним туристом. Політ чоловікові коштував 20 млн доларів. Наступного року у космосі побував Марк Шаттлворт (південноафриканський бізнесмен, засновник дистрибутиву „Linux”).
Польоти космічних туристів відбувались і в 2005-му, 2006-му, 2007-му, 2009-му роках. До речі, програміст Чарльз Сімоні здійснив два польоти у досить поважному віці – чоловіку було 59 і 61 рік. А першою жінкою-туристкою у космосі стала американка Ануше Ансарі.
