Анна Зайцева-Анциферова. Родинне дерево вовчків. Частина 2
У роду лісових вовчків Dryomys описано п’ять видів: два вимерлих і три сучасних. Власне вовчок лісовий Dryomys nitedula (Pallas, 1779) є найпоширенішим видом не тільки роду, а й родини Вовчкових загалом. Невеликий звірок (довжина тіла 12 см, хвоста – до 9 см) має мінливе за регіонами забарвлення хутра, поступаючись ошатністю лише вовчку садовому. У вовчка лісового, що поширений на території України, світло-коричнева спинка і жовтувате черевце. Його пухнастий хвіст, інколи з білою облямівкою, ніби розчесаний на дві сторони. Особливо примітним вовчка лісового робить темна „маска”, що тягнеться від ока до вуха. Цей гризун має європейсько-азійське коріння; у викопних залишках трапляється дуже рідко (на відміну від сучасної території поширення). Сьогодні цей вид можна побачити і у Європі, і в Азії. Він не є вибагливим щодо місця проживання. Водночас, європейський ареал – це, здебільшого, дубові ліси. В Україні вовчок лісовий трапляєтьсяу лісах на заході та півночі, і єдиний з вітчизняних вовчків мешкає у східних регіонах. ...
Анна Зайцева-Анциферова. Родинне дерево вовчків. Частина 1
Сучасне „родинне дерево” вовчків нараховує тільки дев’ять „гілочок”. Із них чотири роди – „наші”, трапляються в Україні, а решта – „чужоземці”, мешкають у країнах Євразії та Африки. Вовчок горішковий – популярний герой Вовчок горішковий, він же ліщиновий, він же ліскулька Muscardinus avellanarius (Linnaeus, 1758) – єдиний сучасний представник роду Muscardinus на противагу десятку вимерлих видів. ...
Анна Зайцева-Анциферова. Загадкові нічні дереволази
Коли люди чують слово „вовчки”, то неодмінно думають про родичів вовків. Насправді ж тварина, яка українською називається вовчком, не має до вовка ані найменшого стосунку. Якщо ви побачите цих звірят у лісі, то напевно подумаєте, що зустріли мишок з пухнастими хвостиками вивірок. Але вовчки за способом життя і поведінкою відрізняються від інших гризунів. Тому в науковій систематиці вони становлять окрему групу – Вовчкові (Gliridae). ...
Анна Зайцева-Анциферова. Дивні гризуни – мишівки. Частина 2
Не тільки відрізнити від інших гризунів, але й розрізнити види українських мишівок між собою – справа нелегка. Споріднений із мишівкою лісовою вид – це мишівка донська, або Штранда (Sicista strandi (Formosov, 1931)). Вони є видами-двійниками¹, утворюють групу „betulina”, тобто лісові мишівки, і майже не відрізняються за зовнішнім виглядом. Виразна відмінна ознака мишівки донської – довжина її хвоста, що на третину довший від тіла і досягає 110 мм. Назву „мишівка Штранда” цей вид отримав на честь норвезького ентомолога Ембріка Странда. А назва „донська” підкреслює особливість його ареалу, що починається у донських степах і простягається на схід до річки Волга та на південь до Кавказьких гір. Науковці достовірно підтвердили поширення цієї мишівки в Україні лише на Луганщині. Знаходили цього гризуна на заповідних ділянках Стрільцівського і Провальського степів. Згідно з науковими даними, загальна чисельність мишівки донської може становити кілька тисяч особин. Це надзвичайно мало у порівнянні з іншими дрібними ссавцями. ...
Анна Зайцева-Анциферова. Дивні гризуни – мишівки. Частина 1
Поряд із добре відомими тобі мишами у лісах і степах мешкають дивні гризуни – мишівки. Вони потаємні і нечисленні, тому зустріч з ними – малоймовірна подія. Якщо ж вона відбудеться, то важливо розпізнати мишівку і не сплутати її з іншими гризунами. З першого погляду на цю тваринку помічаєш типову „мишачу” морду: рухливу, з виразними чорними очима і досить великими вухами. На спині добре видно чорну смугу, що тягнеться від потилиці вздовж хребта, як у миші польової. Мишівка має довжелезний гнучкий хвіст, завдяки якому може посперечатися з вовчком горішковим чи мишкою лучною у майстерності лазіння гілками і травами. Задні ноги мишівок довгі, тому вони чудово стрибають, адже насправді ці дивні створіння – родичі тушканчиків! У зоологічній систематиці їх об’єднують у надродину Стрибакуватих (Dipodoidea). ...
Анна Зайцева-Анциферова. Таємні супутники людини
Усе життя люди взаємодіють з різними видами ссавців. Вірними друзями ми називаємо собак та кішок, захоплюємося кіньми, розводимо свійських тварин. Проте справжніми супутниками людини впродовж тисячоліть були і залишаються миші. У будинках і садах, у лісах і на полях, у горах і на рівнинах – усюди ці хвостаті пристосуванці непомітно супроводжують людей. Європейці жартують: у ...
Анна Зайцева-Анциферова. Родинне дерево вовчків. Частина 3
У світовій фауні вовчків найчисельнішим є рід африканських вовчків Graphiurus, який нараховує 12–15 видів. Зрозуміло, що живуть вони на африканському континенті. А найпоширенішим видом серед них є вовчок савановий Graphiurus murinus (Desmarest, 1822). Невеликій за розміром тваринці (тіло завдовжки 10 см і такої ж довжини хвіст) вдалося заселити величезну територію південніше Сахари. Сіро-жовтому пухнастому звірку довелося пристосовуватися до різних умов існування. Цей вовчок успішно мешкає у лісі, знаходячи притулок у заростях акацій чи держи-дерева. Він полюбляє селитися у садах та на бананових плантаціях, де вистачає смачної соковитої поживи. Відповідно до своєї назви, тварина трапляється на відкритих просторах акацієвих саван, тримаючись чагарників чи кам’яних насипів. Місцеві мешканці часто знаходять цього гризуна поблизу своїх домівок та на окраїнах поселень. Вовчок савановий сплітає гніздо з сухих деревних волокон і розміщує у дуплах та порожнинах під корінням дерев, облаштовує захисток під дахом будинку та у щілинах стін. Дивною звичкою є гніздування у вуликах, куди звірок навідується і з „житлового питання” і поласувати смачним медом та африканськими бджолами. Цей вовчок зовсім не вегетаріанець. Його раціон – це комахи, яйця горобиних птахів та дрібні хребетні, хоча він не відмовиться від поживного насіння дерев та бананів. Вовчок савановий рідко впадає у зимову сплячку, але біологічно здатен до неї. Тому розмноження цього виду триває майже цілий рік. Його пік припадає на вологий сезон від жовтня до березня. Самка народжує нащадків раз чи двічі. ...