„Космічні місії до планет (головне про головне)”
Зоряні вояджери
„Voyager-1” – роботизований космічний апарат НАСА, запущений 5 вересня 1977 року для дослідження Сонячної системи та простору за її межами (мал. 1). Його початкове завдання – дослідження Юпітера та Сатурна.
Мал. 1. „Voyager-1”
12 вересня 2013 року НАСА підтвердило: Voyager-1” вийшов за межі геліосфери Сонячної системи у міжзоряний простір. Це перший космічний апарат, якому таке вдалося. Станом на початок 2022 року він перебуває на відстані 23 млрд км від Сонця.
„Voyager-2” (мал. 2) – автоматичний космічний зонд, який 20 серпня 1977 року запустило НАСА для досліджень дальніх планет Сонячної системи. Він унікальний – ще жодному космічному апарату не вдавалося вивчити одразу чотири планети Сонячної системи. До того ж, якщо до Сатурна і Юпітера згодом запускали інші апарати, то Уран і Нептун відтоді більше ніхто не вивчав.
Мал. 2. „Voyager-2”
У 1986 році „Voyager-2” вивчав структуру і склад атмосфери Урана, погодні умови, виявив 10 нових супутників, дослідив систему кілець планети. У 1989 році апарат зафіксував на Нептуні найсильніші вітри серед планет Сонячної системи, відкрив в його атмосфері так звану Велику темну пляму, виявив шість нових супутників, підтвердив існування магнітного поля планети тощо.
У грудні 2018 року „Voyager-2” услід за „Voyager-1” вийшов за межі геліосфери у міжзоряний простір.
Місія „Cassini-Huygens” до Сатурна
15 жовтня 1997 року запущено автоматичний космічний апарат „Cassini-Huygens”, створений спільно з НAСA, Європейським космічним агентством (ЄКА) та Італійським космічним агентством (ІКА). Апарат складався з орбітальної станції „Cassini” та автоматичної станції-зонда „Huygens”, призначеної для посадки на Титан. Мета місії – дослідження Сатурну, його кілець і супутників.
„Cassini” – перший штучний супутник Сатурна. 1 липня 2004 року апарат досяг системи Сатурна та вийшов на орбіту планети. У 2006 році НAСA повідомило, що „Cassini” виявив чіткі сліди води, які вивергають кріогейзери Енцелада. Завдяки фотографіям, зроблених „Cassini”, за яскравою головною областю кілець і всередині кілець G і Е виявили нові кільця.
14 січня 2005 зонд „Huygens” успішно ввійшов в атмосферу Титана (мал. 3) і здійснив посадку на його поверхню. А відтак він став першим апаратом, що здійснив успішну м’яку посадку у зовнішній частині Сонячної системи.
Мал. 3. В атмосфері Титана
Космічні піонери
„Pioneer-10” – американський космічний зонд, створений головно для дослідження Юпітера (мал. 4). Він став першим космічним апаратом, який набув достатньої швидкості (третьої космічної швидкості), аби назавжди залишити Сонячну систему. Його запустили у березні 1972 року, а в лютому 1973 року він перший раз перетнув пояс астероїдів, дослідив деякі з них і виявив пиловий пояс поблизу Юпітера. Апарат оновив інформацію про склад атмосфери планети, уточнив її масу, виміряв величину магнітного поля і надіслав кілька сотень фотографій планети.
Мал. 4. „Pioneer-10”. Ілюстрація
Для вивчення Сатурна і Юпітера НАСА запустило у квітні 1973 року космічний зонд „Pioneer-11”. 2 серпня 1979 року апарат вперше пролетів поблизу Сатурна. 1 вересня 1979 року траєкторія руху апарату потрапила у площину кілець планети. Астрономи вперше отримали зображення деяких супутників Сатурна, проте їхня роздільна здатність була недостатня, щоб розгледіти деталі їхніх поверхонь. У листопаді 1995 року зв’язок з апаратом був втрачений.
Місія „New Horizons”
Мал. 5. Наближення зонда „New Horizons” до Плутона. Ілюстрація
Міжпланетний космічний зонд „New Horizons” запущений 19 січня 2006 року. Головна мета місії – здійснити пролітне дослідження системи Плутона і об’єктів поясу Койпера (мал. 5).
14 липня 2015 року апарат передав на Землю перший детальний знімок поверхні Плутона. Зонд пролетів повз цю карликову планету на відстані 12 500 км від її поверхні, розвернув камери і встиг сфотографувати її темну сторону. Завдяки зонду „New Horizons” на поверхні Харона (супутника Плутона) відкрили унікальне явище в Сонячній системі – полярну шапку, вкриту темно-червоною речовиною. Її назвали Пляма Мордора. Зонд „New Horizons” не лише облітує об’єкти поясу Койпера, робить їх знімки, а й продовжує вивчення газу, пилу і плазми на його території.
Місія „Dawn”
„Dawn” – космічний зонд НАСА, запущений 27 вересня 2007 року для дослідження карликової планети Церери й астероїда Вести (мал. 6). Це перша автоматична космічна станція, що дослідила карликову планету. До 2015 року Цереру вивчали лише за допомогою телескопічних спостережень.
Мал. 6. Космічний зонд „Dawn”. Ілюстрація
Місія „Dawn” стала новим етапом у вивченні Церери. 13 січня 2015 апарат передав на Землю перші детальні знімки поверхні Церери, а в березні того ж року апарат вийшов на орбіту Церери. Тож Церера стала першою карликовою планетою, яку досліджував КА, та ще й з орбіти штучного супутника, а не з прольотної траєкторії. 16 травня 2015 року автоматична міжпланетна станція „Dawn” передала поки найякісніше зображення таємничих білих плям на поверхні Церери.
Поширити
Схожі публікації
Космічні апарати-дослідники і не тільки…
7 березня 2009 року з космодрому на мисі Канаверал запустили ракету-носій „Delta-2” з космічним телескопом „Керlеr” на борту. Маса телескопа становить 1 052,4 кг. Основна мета проєкту полягала у виявленні екзопланет земного типу, а також у визначенні параметрів орбіт планет шляхом реєстрації періодичного послаблення зоряного світла під час транзиту.
Дослідження астероїдів і комет (головне про головне)
„Deep Impact” – космічний апарат НАСА, головна місія якого – вивчення комети Темпеля 1. Його запустили 12 січня 2005 року. До комети „Deep Impact” наблизився у липні 2005 року. Від нього відокремився мідний снаряд масою 370 кг – модуль „Impactor” – і на швидкості 10,3 км/c зіштовхнувся з ядром...
Космічні місії до планет (головне про головне)
„Voyager-1” – роботизований космічний апарат НАСА, запущений 5 вересня 1977 року для дослідження Сонячної системи та простору за її межами. Його початкове завдання – дослідження Юпітера та Сатурна.