Наукова робота. Гідрологічне дослідження водних об’єктів на території Війтовецької ОТГ

Роботу виконала:
Ягодзінська Анастасія Миколаївна,
учениця 9 класу
Писарівської загальноосвітньої
школи І-ІІІ ступенів
Війтовецької селищної ради

Педагогічний керівник:
Пасічник Анатолій Миколайович,
учитель географії
Писарівської загальноосвітньої
школи І-ІІІ ступенів
Війтовецької селищної ради
Хмельницької області,
лауреат V Всеукраїнського Інтернет-конкурсу
„УЧИТЕЛЬ РОКУ – 2020”
за версією науково-популярного
природничого журналу „КОЛОСОК”
у номінації „Географія”

ВСТУП

Актуальність: Важливу роль у житті кожного із нас відіграє вода — друга за значенням речовина після кисню. Вона формує все живе і визначає існування організмів на планеті. Але стрімкий розвиток цивілізації приніс погіршення екологічного стану навколишнього природного середовища. Уже у середині минулого століття екологи почали говорити про необхідність збереження водойм і передбачали, що ХХІ століття може стати періодом водних воєн. Осушені озера, болота, випрямлені русла річок – ось що залишає в результаті свого “господарювання” людина. У Війтовецькій ОТГ таке вивчення не проводилося. Тому і обрано тему наукового дослідження – «Гідрологічне дослідження водних об’єктів на території Війтовецької ОТГ». Метою дослідження є комплексний та еколого-гідрологічний аналіз водних об’єктів Війтовецької ОТГ. Мета роботи передбачає розв’язання таких завдань: розглянути теоретико-методологічні основи гідрологічних досліджень; вивчити основні гідрографічні об’єкти на території Війтовецької ОТГ; здійснити комплексну характеристику водних об’єктів у Війтовецькій ОТГ; провести еколого-гідрологічний аналіз водних об’єктів.

 Об’єктом даного дослідження є гідрографічні об’єкти у Війтовецькій ОТГ. Предмет дослідження – комплексний та еколого-гідрологічний аналіз водних об’єктів Війтовецької ОТГ. Методи дослідження: теоретичними методами дослідження є системний підхід, структурний аналіз і синтез, порівняння, класифікація, з’ясування причинно-наслідкових зв’язків, систематизація. Емпіричні методи: спостереження, аналіз результатів діяльності. Новизна дослідження полягає в розробці рекомендацій щодо поліпшення стану гідрографічних об’єктів Війтовецької ОТГ. Практичне значення одержаних результатів. Дану роботу можна використати на уроках географії, виховних заходах, які пов’язані із вивченням рідного краю. Рекомендації висновків проведеного дослідження можна використати місцевою владою для збереження водних об’єктів у громаді. Наукове дослідження було представлене на конференції у Писарівській ЗОШ І-ІІІ ст., де отримало високу позитивну оцінку. Робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, чотирьох додатків.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ГІДРОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

1.1. Гідрологія як наука

 Гідрологія – наука, яка досліджує і вивчає різноманітні природні води, явища і процеси, які в них відбуваються. За об’єктами досліджень гідрологію поділяють на гідрологію суходолу та океанологію. Гідрологія суходолу вивчає поверхневі води суходолу: річки, озера, водосховища, болота і льодовики. Наука досліджує процеси і явища, які відбуваються в природних водах суходолу, формування водного балансу, термічний та льодовий режим, хімічний склад вод тощо. Основа цієї науки – експедиційні, стаціонарні та лабораторні дослідження. Гідрографія – це розділ гідрології, яка займається описом річок, озер, водосховищ та їх окремих частин, їх кількісної та якісної характеристики, фізико-географічних умов, режиму та використанню. Окрема наука, яка досліджує підземні води, має назву гідрогеологія [10].

1.2. Методи гідрологічних досліджень

 Завданням сучасної гідрології є не тільки опис і кількісна оцінка водних об’єктів, але й установлення законів, яким підпорядковані процеси в гідросфері. Основними завданнями гідрологічних досліджень є:

1) гідрологічний моніторинг;

2) удосконалення гідрологічних методів і прогнозів;

3) розвиток теоретичних воднобалансових досліджень;

4) охорона та раціональне використання водних ресурсів;

5) розробка наукових основ для перерозподілу водних ресурсів та оцінка наслідків перерозподілу;

6) дослідження водної ерозії.

Методи польових досліджень: експедиційний, стаціонарний та напівстаціонарний.

Експедиційний метод полягає в збиранні матеріалів про водні об’єкти шляхом порівняно короткочасного обстеження певної території або окремих водних об’єктів за спеціально розробленими програмами. Такий метод дослідження дає можливість проведення вимірювань і одержання емпіричних даних. Особливо експедиційний метод дослідження має ефект на малодосліджених водних об’єктах, де отримана таким чином інформація може бути чи не єдиним джерелом в їх гідрологічній оцінці. Ці матеріали одержують в основному в експедиціях, тривалість яких може бути від кількох днів до кількох років. Щоб мати уявлення про зміни (динаміку) елементів гідрологічного режиму протягом тривалого періоду, застосовують стаціонарний метод досліджень. Він полягає у проведенні в певних пунктах ряду спостережень за коливанням рівнів води, швидкістю течії, хвилюванням, льодовими явищами, температурою, хімізмом води тощо. Ці спостереження теж проводять за спеціальними програмами. Пункти спостережень на водних об’єктах називаються гідрологічними станціями і постами. Стаціонарні спостереження ведуться безперервно з року в рік і дають цінний матеріал для гідрологічних і географічних узагальнень, складання довідників, водного кадастру, гідрологічних прогнозів, проведення гідрологічних розрахунків та вирішення інших теоретичних і практичних задач. Мережа стаціонарних спостережень є основою для ведення моніторингу поверхневих і підземних вод. Під моніторингом вод розуміють систему спостережень, збирання, обробки, збереження та аналізу інформації про стан водних об’єктів прогнозування його змін та розробки науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття відповідних рішень.

 За даними спостережень великої кількості гідрологічних станцій і постів, використовуючи загальногеографічні методи (аналогії, інтерполяції, картографування), роблять узагальнення гідрологічних характеристик у вигляді карт, типізації, класифікації, районування тощо. Стаціонарні спостереження проводять у разі необхідності і під час експедиційних досліджень.

 Останнім часом почали застосовувати так звані нетрадиційні методи гідрологічних досліджень. Серед них: дистанційні вимірювання за допомогою локаторів, аерокосмічні зйомки і спостереження, автономні реєструвальні системи (автоматичні гідрологічні пости на річках, буйкові станції в океанах). Суттєво модернізувалися і методи обробки гідрологічної інформації, до яких можна віднести цифрове картографування з використанням ГІС-технологій, дистанційне зондування земної поверхні, супутникове передавання гідрологічних даних у реальному режимі часу.

 Завершальним етапом гідрологічних досліджень, які виконуються будь-яким із вказаних методів, є теоретичний аналіз одержаних результатів. Він базується, з одного боку, на використанні законів фізики, а з іншого – на географічних закономірностях просторово-часових змін гідрологічних характеристик. Нині для цього широко використовуються методи математичного й імітаційного моделювання, системного аналізу, гідролого-географічних узагальнень [3], [5], [15].

1.3. Методики дослідження річок, ставків, джерел

 Дослідження гідрографічних об’єктів – справа важлива, необхідна та почесна. На початку ХХІ сторіччя більшість країн світу відчувають гостру нестачу, дефіцит питної якісної води. Світ стоїть на порозі глобальної водної кризи. Особливо це стосується України – однієї з найменш забезпечених водними ресурсами країни Європи. В нашій країні на одну людину в рік припадає усього 1 000 м³ води, в той час у ФРН та Франції цей показник сягає 2 000 м³ . Майже в кожній місцевості є річка, водосховище або ставок. Тому дослідження цих водних об’єктів є важливою і необхідною справою. Іноді збереження гідрологічних об’єктів не потребує великих капіталомістких витрат: достатньо видати науково обґрунтовані рекомендації, залучити громадськість, регулярно проводити екологічні акції по збереженню водних об’єктів.

Перед початком дослідження водних об’єктів своєї місцевості потрібно ознайомитися з літературою з гідрографії, гідрології даної місцевості та відповідними картографічними джерелами. Після цього складають план дослідження ріки і визначають методи досліджень за планом. Під час вивчення річок, ставків, джерел використовують плани дослідження (див. додаток А) [11], [14], [21].

Отже, в першому розділі розглянуто гідрологію як науку, методи гідрологічних досліджень, здійснено аналіз методик дослідження річок, ставків, джерел.

РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ ГІДРОГРАФІЧНИХ ОБ’ЄКТІВ ВІЙТОВЕЦЬКОЇ ОТГ

2.1. Гідрографія Війтовецької ОТГ

 Гідрографічна мережа та ґрунтові води є невід’ємною частиною природного ландшафту. З водним режимом місцевості пов’язані різноманітні фізико-географічні процеси: стік атмосферних опадів, заболочування, ерозія, мікроклімат, живлення рослин та інше. Тому вивчення поверхневих та ґрунтових вод повинно проводитися в системі всього геокомплексу даної території.

 Війтовецька ОТГ має сприятливе географічне положення та вигідне транспортне сполучення (див. додаток Б). Розташована в зоні правобережного лісостепу і належить до Волино-Подільського плато. Через її територію проходять Південно-Західна залізниця та автомагістраль Ужгород—Тернопіль—Кропивницький—Донецьк. Відстань від Війтовець до Волочиська становить 22 км, до обласного центру – 46,9 км, до м. Тернопіль – 65,8 км. Рельєф широко хвилястий, середньо розчленований значною кількістю балок та улоговин. Корисні копалини району: глина, пісок, мінеральні води. Найнижча місцевість в долині річки Грабарки, вона досягає 277 – 298 метрів над рівнем моря. Клімат – помірно-континентальний. Середньорічні температури: літня 19ºС, зимова – -3ºС. Максимальна літня температура 36-38ºС тепла, зимова 31-35ºС морозу. Середньорічна кількість опадів 510-580 мм. Ґрунти переважають сірі опідзолені та чорноземи.

 Територія Війтовецької ОТГ належить до басейну річки Дністра (Бовенець, Грабарка, Лозова). Річки мають рівнинний характер. У середнь­ому з території ОТГ, з кожного квадратного кілометра, кожної секунди стікає більше 3,5 літрів води. Живлення річок змішане: снігове, дощове, підземне. Режим типовий для річок помірного поясу: весняна повінь, літня і зимова межень, зимовий льо­достав. У водному режимі виділяють­ся три фази: повінь, паводки, межені. Початком повені є друга половина березня. Вода за добу піднімається в середньому до 10-30 см. Максимальний рівень повені припадає на третю дека­ду березня. Спад рівня закінчується в першій половині квітня. Літня межень триває з травня до вересня, зимова — з грудня до лютого. Літні паводки утворюються щорічно, внаслідок випадання зливових дощів. Стійкий льодостав з’являється на річках в кінці грудня – на початку січня, а період скресання триває від третьої декади лютого до середини березня. Товщина льоду в середньому становить 30-40 сантиметрів. Тривалість льодоходу —10-12 днів. Якщо зима тепла і товщина льодового покриву незначна — весняний льодохід відсутній [23], [24], [25].

2.2. Комплексна характеристика річок, ставків на території Війтовецької ОТГ

 Бовенець.

Річка бере початок дещо північніше с. Павликівці, тече з півден­ного сходу на північний схід, але при цьому русло неодноразово змінює на­прямок. Між селами Бронівка і Сарнів утворює п’ять великих і малих ставків. При цьому Бовенець поблизу Бронівки приймає ліву при­току, яка має багато ма­лих ставків і густу мережу струмків, що починаються з джерел. Біля Качуринців поблизу річки видобувають торф. Його утворення, очевидно, пов’язане з по­стійним перезволоженням і застоюванням у пониженнях ґрунтових і річкових вод, що зумовило нагромадження слабо розкладних решток трав’янистої, мохової і чагар­никової рослинності у вигля­ді торфу. Південно-західніше села Сарнів річка приймає праву притоку, на якій теж є два маленьких ставки. І річка Бовенець у середній течії розливається у цілий каскад ставків біля сіл Куровечка і Завалійки, а його долина значно поглиблюється. У нижній течії річка змі­нює напрямок, меандрує, має два величезні стави у Федірках і Полянах. Біля Мирівки Бовенець приймає свою най­більшу праву притоку, яка завдовжки майже така ж, як і сама річка. На берегах цієї притоки знаходиться каскад малих і великих ставків у селах Кривачинці, Порохня, Лозова, Копачівка і Мирівка. Бовенець впадає у Збруч по­близу Канівки. У басейні Бовенця переважають балочні хви­лясті схили, де поширена площинна та лінійна ерозія. Однак тут є плоскі межи­річчя, спостерігаються неглибокі до 20 м коливання поверхні і поширення поряд з опідзоленими чорноземами глибоких чорноземів. Лісових масивів, лісів, лісків у басейні Бо­венця взагалі немає.

 Грабарка (див. додатки В, Г ). Річка бере початок дещо східніше с. Зелена і од­разу двома струмками, які ще у верхів’ї утворюють мережу великих і малих ставків. По­близу села Писарівка приєднується до неї ще одна ліва притока, яка також утворює дещо пів­денніше села два ставки. Одразу за селом Писарівка Грабарка розливається у широкій долині, яка нагадує багатокілометро­вий став, що простягнувся від Маначина до Рябіївки. Тут її ліві притоки збирають води і утворюють каскад малих ставків біля села Гонорівка. Маначин знаходиться в се­редній течії річки Грабарка. Саме між ним і Іванівцями річка тече заболоченою територією, русло меандрує, а біля Бальківців роз­ливається у Маначинське водо­сховище. Тут Грабарка приймає ще одну праву притоку, яка по­чинається трьома невеличкими річечками, що у своїй верхній течії нагадують струмки. Хоча третя із них теж утворює каскад, дрібних ставочків. Проминув­ши Бальківці, Грабарка тече на захід, подолавши декілька кілометрів, річка впадає в Збруч поблизу міста Волочиськ. Місцевість безлісна, за винятком лісосмуг вздовж доріг. У місцях, де Грабарка тече заболоченою місцевістю трапляються звичайнолепехові, великолепешнякові, звичайноочеретяно-осокові, звичайноочеретяні угруповання рослин. На менш обводнених ділянках заплави трапляються осокові, хвоще-осокові та осоково-гіпнові угруповання рослин. У межах басейну Грабарки можна виділити два зооценози — водно-болотяний зооце­ноз і зооценоз оброблюваних угідь, суходільних лук і пасо­вищ. Іхтіофауна у Грабарці дуже багата, бо на ній, як ні на жодній річці Хмельнич­чини, у великій кількості є великі та малі ставки. У ній водиться амур білий, верхо­водка, вирезуб, в’юн, гірчак, йорж, карась, клепець, короп, краснопірка, лин, лящ, ма­рена, окунь, підуст, пічкур, плітка, сом, судак, рибець, товстолобик, чехоня і щука. Неймовірно багата і фау­на класу Земноводні. Тут вдається побачити майже всі види, які мешкають на Хмельниччині. У воді харчу­ються вуж водяний та черепаха болотяна. На суходолі можна побачити вужа звичайного, мідянку, ве­ретільницю, ящірку прудку, зелену і живородну. Різноманітне птаство у басейні Грабарки. Тут вда­ється побачити птахів лук, боліт і водойм, птахів степу і поля, птахів-синантропів. Серед птахів лук, боліт і водойм частенько потра­пляють у поле зору щеврик лучний, чирянка мала, чернь чубата, чапля сіра, чапля руда, чайка, трав’янка луч­на, скопа, синиця вусата, серпокрилець, плиска біла, пастушок, пірникоза мала, очеретянка лучна, лиска, лебідь-шипун, ластівка бе­регова, крижень і кобилочка солов’їна. На тутешніх полях трапляється до 15 видів птахів степу, до 8 видів птахів-синантропів.

 Лозова. Бере початок річка східніше Війтівців, роз­ливаючись біля нього у став за­вдовжки — 205 м і завширшки —        110 м. Тут, у верхів’ї, змінює річка свій напрямок течії із за­хідного на південний, приймає води першої лівої притоки, на
якій знаходиться два ставки і першої правої, де розташова­ний ще один ставок. У центрі Кривачинців в долині Лозової виблискують плеса чотирьох ставків, які утворюють своєрід­ний каскад. Найбільший із цих ставків має довжину — 1250 м і
ширину — від 100 до 150 м. На східній околиці с. Порохня починається середня течія, яка утворена знову каскадом став­ків, яких тут аж 9. Ці стави зна­ходяться у досить глибокій до­лині, а третій ставок має досить обривистий берег. Нижня течія починається майже у центрі с. Лозова. За­плава річки біля цього села заболочена, а на західній його околиці розкинувся став за­вдовжки — 900 м і завширшки — 200 м. У Копачівці Лозова із західного змінює свій напря­мок течії знову на південний. У нижній течії вона утворює ще два ставки, перший — на північній околиці Мирівки, а другий — майже у центрі цього села. Між цими двома ставками лівий берег обривистий. На південній околиці Мирівки Лозова впадає у Бовенець, яка несе свої води до Збруча. Схили долини річки і її приток положисті, але з оригінальними слідами площинної ерозії на довко­лишніх полях, зрідка лінійної у вигляді промоїн і невеликих ярків. У басейні Лозової сфор­мувалися чорноземи глибокі, місцями у долині можна по­бачити низинні торфовища. Тепер у басейні немає лісів, а майже 100 від­сотків відкриті ландшафти представлені полями. Лише біля Війтівців, Кривачинців, Порохні і Лозової можна по­бачити сади. У долині річки переважають суходільні і за­плавні луки, а біля Лозової і Копачівки — болота, вкриті звичайноочеретяно-осоковими, вузьколисто-рогозовими угрупованнями рослин. На території ОТГ є 54 ставки, які здебільшого перебувають в оренді [2], [8], [9], [19], [20], [24].

2.3. Сірко – водневе джерело у с. Сарнові

 Корисними для здоров’я є лікувальні грязі біля с. Видава, питна вода з домішками нафти у с. Курники, сірко – водневе джерело у с. Сарнові (див. додаток В, Г). Сірчано-водневе джерело в Сарнові розташоване поблизу озера в долині лівої притоки річки Бовенець за 1 км від автодороги Сатанів-Теофіполь. Створена пам’ятка за рішенням облвиконкому від 18.10.1982 № 306. Сірчано-воднева вода має ступень мінералізації 25,5 мг/л. Утворення джерела пов’язане з розчиненням у воді сірки. Води джерела також містять азот, метан та вуглекислоту. Джерело облаштоване для набирання води та купання, адже його вода має велике значення в бальнеології. Над джерелом збудовано криницю та названо Загребельною. Криниця внесена в герб села Сарнова. Води джерела можна використовувати для лікування хвороб серця, шлунка, загоювання ран та лікування ревматизму. Сірчано-водневі води мають пом’якшувальну дію на шкіру. Біля криниці завжди зупинялися прочани, що йшли на Почаїв. Тут відпочивали, брали в дорогу воду, а щоб подорож була успішною – в криницю кидали монети. В 40-х р. XX ст. було здійснено аналіз води та планувалося збудувати санаторій. Але почалась Друга світова війна. У післявоєнний час уродженка с. Сарнова Нестерова дослідила воду в селищі Сатанів і пізніше там збудували санаторій (див. додаток Г ) [4], [6].

 Отже, в другому розділі розглянуто особливості гідрографії Війтовецької ОТГ. Подано комплексну характеристику річок, ставків на території громади. Визначено особливості водних об’єктів.

РОЗДІЛ 3. ЕКОЛОГО-ГІДРОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ВОДНИХ ОБ´КТІВ ВІЙТОВЕЦЬКОЇ ОТГ

3.1. Характеристика екологічних проблем річки водних об’єктів

 Основною екологічною проблемою водних об’єктів на території Війтовецької ОТГ є зміна водності, що зумовлена впливом діяльності людини на формування стоку: осушення земель, збільшення врожайності сільськогосподарських культур та інші. Зменшення стоку річок спричинило відчленування частини водозбірної площі у зв’язку із прокладанням осушувальної мережі. Річки особливо чутливі до однобічного зниження рівня підземних вод, яке відбувається, як правило, при осушувальній меліорації, а також на локальних ділянках при водозаборі на різні потреби. Це пояснюється неглибоким врізом річищ малих водотоків і часто неповним дренуванням підземних водоносних горизонтів. Внаслідок осушення земель змінюються гідравліко-морфометричні характеристики потоків, що не завжди корисно з точки зору охорони природи і традиційного використання річок.

 Регулювання річок при її пристосуванні під водоприймачі осушувальних систем змінює не тільки густоту руслової мережі за рахунок меліоративної системи, а й довжину водотоків. Зазнають змін і характеристики потоків. Також характерне локальне водопониження, що пов’язане із забором підземних вод та водовідливом при будівництві. Його вплив на водні ресурси річки залежить від ряду факторів, насамперед від співвідношення водозабору і стоку, причому зміни підземної і поверхневої складових стоку різні. Якщо водозабір при зниженні рівня підземного потоку нижче врізу річища перевищує стік річки в межень, вона перетворюється на тимчасовий водотік. Поверхневий стік може спостерігатись в тому випадку, якщо приток води в руслову мережу перевищує величину інфільтрації [1], [12].

Антропогенний вплив на кількісні показники водних ресурсів річок та ставків також різноманітний і неоднаковий за величиною та інтенсивністю. Одні фактори діють на водний режим річок і їх стік постійно й не дуже помітно, другі – різко, роль третіх не зовсім з’ясована. На фоні коливань природної водності не завжди можна виявити і оцінити роль антропогенного впливу та зміну стоку. Стік у природних умовах формується в межах басейну, який являє собою єдину природну систему. Будь-яка дія на водозбір призводить до порушень його стану. Однак ця система прагне відновити природну рівновагу компенсаційними факторами. Додаткові фактори посилюють чи послаблюють гідрологічні наслідки антропогенної дії. Їх роль у цьому процесі оцінюється в результаті системного підходу, який дає змогу аналізувати зміни на водозборі. Кількісну оцінку цих наслідків найбільш об’єктивно можна одержати шляхом аналізу багаторічних гідрологічних рядів спостережень, коли на водозбір впливають кілька антропогенних факторів.

 Гідрографічні об’єкти тісно пов’язані з прилеглими територіями і відіграють значну роль у розвитку соціального середовища. Водночас всебічне використання біоресурсів річок та ставків, їх зарегулювання, відбір вод на полив та господарсько-побутові потреби порушили їх природний стан. Річки стали забруднені, мілководні, з поганою якістю води, збідненим видовим складом рослин й тварин. Надміру інтенсивне використання в народному господарстві річок та її водозборів порушує їх природний гідрохімічний та гідробіологічний режим, зменшує водність і глибину, річки замулюються і заростають, збільшується їх евтрофікація за рахунок накопичення сполук азоту, фосфору та калію. Відмічено повсюдне забруднення води і донних відкладень річок господарсько-побутовими стоками, які вміщують величезну кількість органічних та біогенних елементів, пестицидів [18], [22].

3.2. Причини виникнення екологічних проблем

 Води на території громади несуть надзвичайно велике антропогенне навантаження. Вони використовуються в сільському господарстві, а тому мають істотне значення як для задоволення зростаючих потреб даної галузі, а також комунально-побутових, рекреаційних вимог населення. Отже, залучення водних об’єктів у господарський обіг і їх забруднення, зміна гідрологічного режиму на водозбірних площах призводять до порушення природної рівноваги, різкого зниження якості водоресурсного потенціалу, переважання деградаційних процесів над самовідновною і самоочисною здатністю водних систем. Зниження лісистості території, порушення вікової і породної структури лісів, висока ступінь розораності і еродованості земель, проведення осушної меліорації без належного екологічного обґрунтування призводить до вичерпання джерел і обміління річок, відсутність у багатьох випадках проектів водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, винесення їх в натуру, зростання імовірності формування повеней, які наносять значної шкоди народному господарству тощо.

Можна виокремити основні причини виникнення екологічних проблем:

1) на водозборах річок та ставках розміщується значна кількість населення, що здійснюють забруднення;

• внаслідок малої величини річки та ставки дуже чутливі до певних видів господарської діяльності, що особливо гостро позначається на водному режимі території;
• вилучення з річок та ставків значної кількості води, а також вся інша господарська діяльність, яка зумовлює зміни стоку за рік;
• інтенсивний відбір підземних вод, що призводить до осушення певних територій та зменшення підземного живлення річок;
• скидання стічних вод та інші види забруднень, які помітно погіршують якість води

Отже, основними джерелами забруднення водних об’єктів є:

• стічні води сільського господарства сіл поблизу річки;
• побутові відходи людей
• викиди транспорту тощо.

З усіх джерел забруднення води основний вплив мають побутові відходи населення, що проживає в басейні річок та ставків на території громади [12], [17].

3.3. Особливості охорони річок, ставків та джерел

 Охорона водних об’єктів полягають у створенні певних умов, що зберігають природне або наближене до природного функціонування збалансованої екологічної системи конкретного водотоку. Звичайно, річки та ставки існують не самі по собі, особливо малі. Якість вод залежить від стану заплави, долини і всього водозбору в цілому. І чим ближче прилягає до урізу води та чи інша територія, тим більше її значення для процесів, що проходять у самому водотоці.

 Основними негативними моментами, що нині впливають на річки та ставки, є замулення, тісно пов’язане з ерозією на водозборі, забруднення, погіршення самоочисної здатності, збіднення генофонду корисних тварин і рослин, меліоративні роботи. Тому природоохоронні заходи в інтересах річки обов’язково мають ураховувати вищезазначені моменти. Залежно від особливостей конкретного об’єкту потрібно запобігати негативним впливам на дану річку або подбати про комплекс заходів, які протидіяли б шкідливим факторам.

 Один із найважливіших способів боротьби за збереження річок полягають у недопущенні її замулення. Раніше цієї проблеми практично не існувало. Велика частина води вбиралася ґрунтом і проникала вглиб, поповнюючи підґрунтові води. Інша частина розталої поверхневої води надходила до русел малих річок більш-менш рівномірно, не викликаючи помітних поверхневих змивів ґрунту. Основна стратегія боротьби з ерозією та замуленням русел річки – це насамперед раціональне ведення сільського господарства, збереження у заплавах, на схилах долин і на водозбірних площах річкових басейнів чагарниково-деревної та лучно-степової природної рослинності, широке і своєчасне втілення комплексних протиерозійних і водоохоронних заходів, суворе додержання правил агротехніки, збереження оптимального співвідношення орних та інших площ водозборів, що в цілому забезпечували б нормальне функціонування екосистеми водозбору.

 Другим моментом є забруднення річок та ставків. Особливо великої шкоди річкам та ставкам завдають побутові, органічні, сільськогосподарські стоки та відходи. Буквально отруюють річки побутові, господарські та всілякі інші стоки міста і сіл, розташованих на берегах. Потрібно розуміти в річках безперервно йдуть процеси очищення води, нейтралізації шкідливих домішок – тобто фізичне та біологічне самоочищення. Процеси ці нерівномірні: інтенсивні в теплі пори року, в періоди максимального надходження сонячної радіації і пригнічені взимку. Фізичне самоочищення полягає в осіданні завислих часток і збільшенні прозорості води, розкладі під впливом сонячного світла певної частини шкідливих сполук. Водночас відбувається і гідрохімічне самоочищення шляхом хімічних перетворень, що знешкоджують шкідливі елементи стоків, та могутнього “перегорання ” за допомогою кисню органічних решток, якими так насичені побутові і, зокрема, господарсько-фекальні стоки. У народному господарстві заплави завжди використовували як випаси та сіножаті. Основним фактором фізичного самоочищення річки є надзвичайно важливий процес “захоронення” донних відкладів, багатих на отрутохімікати, добрива, важкі метали та інші токсичні елементи, новітніми наносами, що досить часто є більш-менш надійним бар’єром, який відділяє поверхню води від шкідливих елементів, нанесених сюди в період максимальних забруднень даної території. Основна ж роль належить біологічним процесам самоочищення. Бактерії, нижчі гриби, водорості розчиняють і поглинають масу органіки та біогенів, виключаючи їх тим самим із складу стічних вод. Таким чином, процеси самоочищення і доводять стічні води в річках до потрібних людині кондицій. Отже, охорона водних об’єктів полягає у комплексній системі заходів для забезпечення максимального самоочищення, доведення річки до її природного стану, річкових вод – до питних кондицій. Річки, разом з їх водозбором – складна взаємозалежна система, що забезпечує функціонування природних водотоків. Непродумана діяльність людини зумовила різке погіршення стану річки, її обміління, збіднення, забруднення і погіршення самоочисної здатності. У річки Грабарки біотичні й абіотичні фактори тісно пов’язані. Тому всі роботи з використання та регулювання річки обов’язково слід розглядати тільки в комплексі із заходами, що здійснюються на водозборі. Це сприятиме регулюванню руслових процесів, які забезпечують не лише повноцінне існування всього комплексу річки, а й раціональне використання її біологічних та водних ресурсів.

 У числі цих заходів неодмінним є створення водоохоронних зон і прибережних водоохоронних смуг, збереження в незайманому стані схилів долин річок, мінімальне використання в сільськогосподарському виробництві заплав, зменшення тут оранки, припинення зарегулювання річок [3], [7], [13], [16], [18].

 3.4. Рекомендації щодо поліпшення якісного стану водних об’єктів

 Тому серед основних заходів по охороні річок можна виділити наступні:

1. Встановлення прибережних захисних смуг і водоохоронних смуг відповідності до Водного Кодексу України. Прибережні захисні смуги встановлюються від середини русла у два боки шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів – 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари – 50 метрів; для великих річок – 100 метрів. У прибережних захисних смугах забороняється будь – яка діяльність, що може негативно вплинути на стан річки. У водоохоронних зонах садять дерева і сіють багаторічні трави. Водоохоронна зона позначається спеціальними знаками.
2. Розділення промислових і господарсько–побутових стоків, забезпечення їх очистки перед скидом у річки.
3. Зменшення скидів стічних водпромислових підприємств за рахунок зниження водоємкості виробництва і використання водооборотних систем водопостачання.
4. Відмова від використання пестицидів.
5. Впровадження водозберігаючих технологій, а також здійснення передбачених Водним Кодексом України водоохоронних заходів на підприємствах, в установах і організаціях, розташованих у басейні річки;
6. Заліснення берегів річки.Стати річками чистішими допомагають прибережні захисні дерева. Верба і вільха коренями витягають з води нітрати й інші солі. Навіть найкраща очисна установка не може очистити ріку від шкідливих домішок, так як це робить корені дерева, рогозу й очерету. Прибережні рослини корисні ще й іншим: вони збагачують шар повітря над водяною поверхнею киснем, що так необхідний річці. Вода, обтікаючи корені вільхи і верби, вирує, і в ній відбуваються процеси окислення. Тінисті корені дерев рятують річку від сонця, зменшують випаровування води. Дерева не дають берегам обвалюватися, охороняють русла від замулення, затримують стоки із різними добривами отрутохімікатами з навколишніх полів. Дерева допомагають річці. Виходить, для того, щоб вилікувати річку, потрібно допомагати деревами. Найбільш придатні породи для заліснення берегів річки – верба і тополя, тому що вони проростають з гілочок і черешків.
7. Створення гідрологічних пам’яток природи.
8. Одна з головних причин замулення річок – яри.Яри можна закріпити плотовими загатами. При їх установці поперек русла яру копається траншея шириною півметра, глибиною30 см, що врізається в береги розмиву. У дно траншеї вставляється вербові коли і переплітаються щільно лозинами. Готуючись до боротьби з яром, треба навчитися обчислювати його швидкість. Для цього навесні за 20 метрів від яру вбивається кілочки. Потім кожен місяць робляться виміри від кілочка до вістря яру. Різниця між вимірами і покаже ріст яру [16], [22].

 Отже, в третьому розділі розглянуто екологічні проблеми водних об’єктів Війтовецької ОТГ, їх причини. Проаналізовано особливості охорони річок, ставків та джерел. Також визначено рекомендації щодо поліпшення якісного стану водних об’єктів Війтовецької ОТГ.

ВИСНОВКИ

 На сьогодні в Україні практично немає жодної поверхневої водойми за ступенем забруднення води, екологічним станом, яку можна віднести до водойм першої категорії з чистою питною водою. Внаслідок проведення недосконалої водної меліорації, високої розораності земель і недостатньої лісистості водозборів, розорювання прибережних захисних смуг і заплав, випрямлення русел річок, спостерігається нерівномірність їх стоку, прогресуюче обміління, замулювання, забруднення і, навіть, зникнення. Тому, виходячи із вищесказаного, було проведено дослідження: «Гідрологічне дослідження водних об’єктів на території Війтовецької ОТГ». У процесі написання роботи опрацьовано 25 джерел та використано результати просторового аналізу. Зі змісту даної роботи зроблено висновки:

1) основи гідрології – експедиційні, стаціонарні та лабораторні дослідження. Завершальним етапом гідрологічних досліджень, які виконуються будь-яким із вказаних методів, є теоретичний аналіз одержаних результатів. Перед початком дослідження водних об’єктів своєї місцевості потрібно ознайомитися з літературою з гідрографії, гідрології даної місцевості та відповідними картографічними джерелами. Після цього складають план дослідження водних об’єктів і визначають методи досліджень за наміченим планом;

2) на території Війтовецької ОТГ наявні такі річки: Бовенець, Грабарка, Лозова.

Відомим на території громади є лікувальні грязі біля с. Видава, питна вода з домішками нафти у с. Курники, сірко – водневе джерело у с. Сарнові;

3) Річка Бовенець довжиною 42 км, бере початок дещо північніше Павликівців та впадає у Збруч по­близу с. Канівка. Тече через с. Мочуленці Бронівку, Сарнів, Качуринці, Куровечку, Завалійки, Федірки, Мирівку, Поляни. Ліва притока Збруча

Річка Грабарка довжиною 32 км бере початок дещо східніше с. Зелена двома струмками впадає в Збруч поблизу Волочиська. Тече через Писарівку, Маначин, Іванівці, Бальківці, Користову. Є лівою притокою Збруча.

Річка Лозова (Копачівка) має довжину 20 км бере початок східніше Війтівців. На півдні Мирівки впадає у Бовенець. Тече через села Кривачинці, Порохню, Лозову, Копачівку, Мирівку. Є правою притокою річки Бовенець. Сірчано-водневе джерело в Сарнові розташоване поблизу озера в долині лівої притоки річки Бовенець за 1 км від автодороги Сатанів-Теофіполь. Гідрологічна пам’ятка створена рішенням облвиконкому від 18.10.1982 № 306;

• основною екологічною проблемою водних об’єктів на території Війтовецької ОТГ є зміна водності. Води на території громади несуть надзвичайно велике антропогенне навантаження. Вони використовуються в сільському господарстві, а також для комунально-побутових, рекреаційних вимог населення. Охоронні заходи водних об’єктів полягають у створенні певних умов, що зберігають природне або наближене до природного функціонування збалансованої екологічної системи конкретного водотоку.

 Води належать до найцінніших національних багатств України. Вони відіграють важливу роль у житті суспільства, розвитку економіки країни, покращенні стану навколишнього природного середовища. Їх значення як природничого компонента, як елемента екосистеми важко переоцінити. За запасами доступних до використання водних ресурсів Україна належить до малозабезпечених країн.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Білявський Г. О. Основи екологічних знань / Г. О. Білявський, Р. С.Фурдуй  –К.: Либідь, 1997. -288с.

2. Вишневський В.І. Річки і водойми України. Стан і використання / В.І. Вишневський [монографія]. – К., 2000. – 376с.

3. Водне господарство в Україні / за ред. А.В. Яцика, В.М. Хорєва. – К.: Генеза, 2000.
4. Водний кодекс України із змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 21 вересня 2000 р. – К., 2000.
5. Водний фонд Хмельницької області: Довідник – Хмельницький, 2007.-86 с.
6. Географічна енциклопедія України: в 3 т. / [редкол.: Маринич О. М. (відп. ред.) та ін.] .– К.: Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1989-1993 – . – Т 1: – 1989. –
7. Говорун В. Д. Птахи Хмельниччини / Говорун В. Д., Тимощук О. О., Антонюк Н. І. – Хмельницький: Поліграфія, 2009. -192 с.
8. Говорун В. Д. Риби, земноводні, плазуни і звірі Хмельниччини: [навч. посібник для педагогів, учнів. і студ. молоді] / Говорун В. Д., Тимощук О. О., Антонюк Н. І. –Хмельницький: Поліграфія, 2007. -136 с.
9. Говорун В. Д. Річки Хмельниччини / В. Д. Говорун, О. О. Тимощук. – Хмельницький: Поліграфія, 2010. -240 с.
10. Державний стандарт України ДСТУ 3517-97 [ Гідрологія суші. Терміни та визначення основних понять] – К.: Держстандарт України. 1997.
11. Жадан В. І. Як вивчити свій край / Жадан В. І., Печугін Б. В., Федченко Ю. І. -К.: Радянська школа, 1981.- 145 с.
12. Екологія. Охорона природи: словник-довідник.. / М. М. Мусієнко, В. В. Серебряков. –К.: Знання, 2007. -624с.
13. Казімірова Л. Червона книга України: рослини Хмельниччини / Людмила Павлівна Казімірова. – Кам’янець-Подільський: ПП Мошинський, 2010. -52 с. (Видання 2, виправлене та доповнене)
14. Костриця М. Ю. Шкільна краєзнавчо-туристична робота: [ навч. посібник] / М. Ю. Костриця, В. В. Обозний. – К.: Вища школа, 1995.
15. Малі річки України: довідник / А.В. Яцик, Л.Б. Бишовець, Є.О. Богатов та ін. [за ред. А.В. Яцика]. – К.: Урожай, 1991.
16. Методика з упорядкування водоохоронних зон річок України / міністерство екології та природних ресурсів України. – К.: УкрНДІВЕП, 1999.
17. Паламарчук М.М. Нове життя малих річок / М.М. Паламарчук, О.З. Ревера – К.: Урожай, 1991.
18. Перехрест В.С. Малим річкам – чистоту і повноводність/ В.С. Перехрест. Т.А. Чекушкина. – К.: Урожай, 1984.
19. Природа Хмельницької області / [ за ред. К. І. Геренчука ]. – Львів: Вища школа, 1980. – 152 с
20. Природа Хмельниччини: потенціал, охорона, проблеми: матеріали науково-практичної конференції ( Нетішин 2-5 жовтня 2002 р.). –Нетішин: 2002. -216 с.
21. Програма виробничої практики і методичні вказівки по вивченню, збиранню інформації з географічного краєзнавства адміністративного району / [ укл. Жупанський Я.І ]. – Чернівці: ЧДУ, 1992. -20 с.
22. Поліщук В.В. Малі річки України та їх охорона/ В.В. Поліщук – К.: т-во “Знання” УРСР, 1988. [Сер. 8 “Нове в науці, техніці, виробництві”, № 14].
23. Хмельницька область: географічний атлас: моя мала Батьківщина.- 2-ге вид., виправлене і доповнене – К: Мапа, 2004. – 20 с.
24. Хмельницька область: топографічна карта. –К.: Київська військово топографічна фабрика, 2006.
25. Чорна І. Б. Волочиський край / Ірина Богданівна Чорна. – Хмельницький, 2008. -64 с.

ДОДАТКИ

Додаток А

Типові плани вивчення гідрографічних об’єктів

Гідрографічна характеристика річки

1. Назва ріки, етимологія походження гідроніма.
2. Головна ріка чи притока (якої ріки; права чи ліва притока).
3. Довжина ріки і площа басейну.
4. Місце витоку. Опис витоку (джерело, озеро, болото).
5. Гирло ріки (форма гирла, кількість проток, розміри рукавів).
6. Яка частина ріки вивчається (верхня, середня, нижня).
7. Особливості русла (звивистість, острови, плеси, перекати, пороги, водоспади, характер дна, будова берегів).
8. Ширина русла (середня).
9. Глибина річки (середня).
10. Швидкість течії (м/с).

Гідрологічні особливості ріки

1. Умови живлення ріки (ґрунтові води, дощові, снігові, озерні, болотні тощо).
2. Витрати води в різні пори року.
3. Характеристика річних рівнів води:

а) початок, кінець, тривалість весняної повені; найвищий рівень і час його настання і спаду);

б) рівень води під час межені; час настання, тривалість;

в) висихання ріки і його причини, тривалість, повторюваність;

г) рівень води під час зимової межені, тривалість її, найвищі та найнижчі рівні;

д) шкідливі гідрологічні явища (повені, тощо).

4. Льодовий режим:

а) початок льодоставу та льодоходу; їх тривалість;

б) особливості утворення льоду на плесах та перекатах; ділянки, де ріка не замерзає;

в) товщина льодового покриву.

5. Якість води:

а) прозорість;

б) температура;

в) придатність води для пиття.

Господарське використання ріки

а) судноплавство, зрошення, рибальство

б) мости, греблі та інші гідротехнічні споруди

в) пороми, переправи, броди

г) наявність гідрологічних постів.

План дослідження ставків:

1. Назва водойми, вірогідна етимологія назви гідроніма.
2. Фізико-географічне розташування водного об’єкта.
3. Походження западини (природне, штучне, карстове, інше).
4. Морфологічні ознаки:

– довжина і ширина;

– глибина водойми (середня та максимальна);

– площа (підрахувати палеткою або іншим способом);

– характер берегової смуги (звивистість берегів).

5. Живлення водойми (дощове, снігове, постійні водотоки).
6. Гідрологічний режим (стік, витрати, льодовий режим).
7. Характер донних відкладень (пісок, глина, мул тощо).
8. Властивості води водойми.
9. Характер водної рослинності, тваринного світу в озері (ставку, водосховищі) та біля берегів.
10. Господарське значення водойми (водопостачання, зрошення, рибальство, купання, рекреація тощо). Зазначені спостереження роблять способами обходу ставка, огляду його берегової смуги, вимірів берегів, глибин, товщини криги взимку, збирання донних відкладів і зразків гірських порід берегової смуги, замальовування і фотографування, опитування місцевого населення.

План вивчення джерела:

1. Місцезнаходження джерела (криниці). Географічна прив’язка до населених пунктів, транспортної мережі, рельєфу. Історичні відомості про джерело, криницю: коли була викопана, обладнана.
2. Характеристика рельєфу, геологічної будови, рослинності, місцевості навколо джерела.
3. Морфологічна характеристика джерела:

– безпосередній вихід з товщі корінних порід або з розколини в них;

– мочажина – незначний вихід води у вигляді маленького болітця;

– форма поперечного перетину криниці (кругла, овальна, квадратна тощо).

– глибина криниці від земної поверхні до поверхні води в метрах або сантиметрах;

– глибина від дзеркала води до дна, см;

Додаток Б

Візитна картка Війтовецької об’єднаної територіальної громади

Таблиця. Б.1. Загальні відомості про Війтовецьку об’єднану територіальну громаду

Додаток В

Гідрографічні об’єкти Війтовецької об’єднаної територіальної громади

 Сірчано-водневе джерело (гідрологічна пам’ятка природи місцевого значення);

Цілющі природні джерела с. Завалійки

  Лікувальні грязі біля с. Видава

Питна вода з домішками нафти у с. Курники

Рис. В. 1. Картосхема водних об’єктів Війтовецької об’єднаної територіальної громади

Додаток Г

Світлини водних об’єктів Війтовецької об’єднаної територіальної громади

Рис. Г. 1. Сірчано-водневе джерело

Рис. Г. 2. Цілющі природні с. Сарнів джерела с. Завалійки

Рис. Г. 3. Річка Грабарка