Олександр Шевчук. „Рекорди космічної малечі: комети”

Бурхливий розвиток астрономії відкрив людству грандіозні масштаби Всесвіту. Дивлячись на зоряне небо розумієш, що ти лише піщинка в безкрайньому просторі космосу. І дійсно, маса пересічної людини не перевищує 100 кг. Мало це чи багато? Залежно з чим порівнювати! Якщо з масою мікроба чи коронавірусу, то маса людини не просто велика, вона – величезна! Але якщо порівнювати масу людини з масою навіть такої астрономічної малечі як комети, то результати будуть не на нашу користь. Ці таємничі хвостаті гості зоряного неба теж встановили чимало рекордів!

Мал. 1. Комета

Комета – невелике небесне тіло, що обертається навколо Сонця по дуже витягнутій орбіті. Вона складається зі спресованого льоду (водяного, метанового, аміачного, етанового та інших), пилу, який вкриває лід тонкою кіркою, каменів (силікати, базальти, граніти) і/або металів. На травень 2020 року виявлено 6 417 комет.

Під час наближення до Сонця лід починає інтенсивно випаровуватись із поверхні комети, утворюючи газовий шлейф – комета „випускає” хвіст (мал. 1). Через те, що різні гази складаються з неоднакових молекул, комета може одночасно мати декілька газових хвостів. Іноді утворюється і хвіст із пилу.

Є серед комет свої рекордсмени в „хвостатості”. Дуже яскрава (астрономи називають її „Велика”) комета 1680 року – C/1680 V1 мала рекордний за довжиною хвіст, що простягнувся на 240 млн км. Це відстань від Сонця до Марса!

Комету з найбільшою кількістю хвостів відкрив у 1743 році голландський астрономом Дірк Клінкенберг і незалежно швейцарський учений Жан-Філіп де Шезо (комета Клінкенберга-Шезо). За словами очевидців, у неї було шість яскравих широких хвостів (мал. 2).

Мал. 2.  Комета Клінкенберга-Шезо

Комета Хіякутаке В2 у 1996 році стала володаркою хвоста, який спостерігали під найбільшим кутом зору з поверхні Землі – 90 градусів, тобто, хвіст охоплював чверть неба!

Рекордна тривалість неперервних спостережень неозброєним оком належить одній з найяскравіших комет ХХ століття – кометі Гейла-Боппа (мал. 3), яка прикрашала зоряне небо у 1996–1997 роках. Майже півтора року (18,5 місяців) комету спостерігали всі охочі до таємниць Всесвіту.

Антирекорд тривалості спостережень комети належить кометі X/1882 K1, яку відкрили в сонячній короні під час сонячного затемнення і спостерігали не більше 7 хвилин.

Мал. 3. Комета Гейла-Боппа

Комету Галлея, знамениту комету Сонячної системи, вдалося спостерігати з найбільшої відстані від Сонця. Останній раз своє фото для землян вона залишила 8 березня 2003 року, коли відстань до неї становила 4,2 мільярди км, що в 28 разів перевищує відстань від Сонця до Землі. Ця ж комета стала першою, яку дослідили у 1986 році космічні апарати і сфотографували її ядро, діаметр якого не перевищує 10 км (мал. 4).

Комета, відкрита на найбільшій відстані від Землі, – комета C/2006 S3 LONEOS. Її сфотографували 19 вересня 2006 року, коли вона знаходилась на відстані, що в 13,3 разів перевищує відстань від Землі до Сонця (2 млрд км).

Комета Мак Наута-Рассела має найбільший період обертання серед усіх комет, які повертаються – 1440 років.

А от комета Енке має найменший період обертання навколо Сонця – 3,3 роки. Цій кометі належить ще два рекорди: максимальна кількість зареєстрованих астрономами повернень у найближчу до Сонця точку орбіти (перигелій) – 64 повернення (!) і максимальна загальна тривалість телескопічних спостережень за кометою. Її назвали на честь першовідкривача німецького астронома Йоганна Франца Енке (1791–1865) (мал. 5).

Мал. 4. Комета Галлея

Під час зближень із Сонцем речовина комети випаровується, комета поступово втрачає лід, який зцементовує ядро. Це призводить до „смерті комети”: поступово руйнуючись, вона розпадається на фрагменти і врешті припиняє своє існування. Комета, у якій зареєстровано найбільшу кількість уламків – комета Швассмана-Вахмана 3 (мал. 6). У 2006 році під час її розпаду було зафіксовано понад 60 окремих фрагментів!

Найбільша в енергетичному еквіваленті катастрофа за участю комети сталася у 1994 році. Тоді астрономи спостерігали грандіозне явище – зіткнення комети Шумейкерів-Леві 9 з Юпітером. Під час падіння на Юпітер гравітаційні сили найбільшої планети Сонячної системи розірвали нещасну комету більш ніж на 20 фрагментів, а діаметр найбільшого з них становив 3–4 км. Уламки комети зі швидкістю приблизно 60 км/с влетіли у верхні шари потужної атмосфери Юпітера. Під час гальмування вивільнилась енергія, яка в 300 мільйонів разів перевищила енергію атомної бомби, яку скинули на Хіросіму.

Мал. 5. Й. Ф. Енке

Найяскравішою кометою в історії людства, найімовірніше, була комета 1882R1 (Велика Вереснева Комета). Її блиск майже в 100 разів перевищував блиск повного Місяця. Комета була така яскрава, що її бачили неозброєним оком вдень неподалік від Сонця!

Комета SOHO C/2004 V9 пролетіла від центра Землі на найменшій відстані серед усіх відомих нам комет. Тобто, вона є рекордсменкою в найменшій геоцентричній відстані. 12 червня 1999 року Землю і комету розділяла відстань у 1,31 мільйони км. Це лише в 3,5 рази перевищує відстань від Землі до Місяця.

Найбільш кругла орбіта у комети Кувала-LINEAR. Відхилення орбіти від ідеального кола не перевищує 2,8 %.

Комета 167P/CINEOS має найбільш віддалену найближчу до Сонця точку орбіти – майже 1,7 мільярда км, що приблизно в 11 разів перевищує відстань від Землі до Сонця. Цей рекорд можна віднести до категорії „максимальний мінімум”.

Мал. 6. Комета Швассмана-Вахмана

Серед періодичних комет найменшим віддаленням найближчої до Сонця точки орбіти може похизуватись уже згадана комета SOHO C/2004 V9. Найближча до Сонця точка орбіти комети знаходиться на відстані всього 7,35 мільйонів км, що у 20 разів менше за середню відстань від Землі до Сонця. Думаю, ви здогадалися, що цей рекорд можна віднести до категорії „мінімальний мінімум”. Залишається лише гадати: як кометі вдається „виживати” під час таких тісних зближень із Сонцем?

Мал. 7. Комета Швассмана-Вахмана

Найменша відстань найвіддаленішої точки орбіти у комети 176P/LINEAR складає трохи менше 570 мільйонів км, що лише в 3,8 рази перевищує відстань від Землі до Сонця. Цей рекорд, без сумніву, можна віднести до категорії „мінімальний максимум”.

Як гадаєте, чому немає рекордсменів у категорії „максимальний максимум”?

Наступного разу поговоримо про рекорди іншої малечі Сонячної системи – астероїдів.

ЗАВАНТАЖИТИ СТАТТЮ У ФОРМАТІ PDF

Поширити
0