Фламінго ніколи не побачиш одного. Або відразу декілька тисяч, інколи – десятків і сотень тисяч, або жодного. Уперше я побачила фламінго здалеку, а точніше – з височини, коли ми летіли на повітряній кулі. Вона піднімається завдяки підігрітому повітрю, яким її наповнюють. Тому ми встали за дві години до сходу сонця, щоб злетіти якомога вище, доки приземне повітря прохолодне.
Підготовка кулі до польоту зайняла чимало часу, і ми злетіли, коли сонце вже почало сходити. Ми швидко піднялися метрів на триста, а тоді куля застигла над саваною – не було вітру. Пілот трохи спустився, спіймав вітер – і ми побачили, як під нами рухається земля. Насправді рухалися ми, але перебуваючи у гондолі повітряної кулі, швидкість якої точно дорівнює швидкості вітру, опору повітря не відчуваєш. Зрозуміти, що куля пересувається, можна лише побачивши рух землі під собою.
Ми поминули савану, пролетіли над оповитим вранішнім туманом лісом і раптом побачили воду – під нами розляглося озеро Накуру. Повітряна куля летіла доволі низько над водою – метрів 150. На поверхні озера, поки сягало око, клубилася рожева піна. „Фламінго!” – одразу здогадалася я. Десятки, якщо не сотні тисяч птахів скупчилися на мілководді.
Піна накочувалася на береги, немов рожевий прибій, і за мить відступала. Неначе язики полум’я час від часу виривалися вгору – це разом злітали сотні птахів, і їхнє пір’я виблискувало у променях вранішнього сонця. Рожева піна щохвилини утворювала новий неповторний візерунок. Видовище супроводжувалося невпинним гулом – це зливалося в суцільний гомін крякання тисяч птахів.
На жаль, довго милуватися цією фантастичною картиною нам не пощастило. За кілька хвилин вітер відніс кулю від озера, і нам довелося піднятися на кілька сотень метрів, щоб обминути прилеглі пагорби. Приземлення було вдалим: лише раз гондолу добряче вдарило об землю, вона підскочила, а потім плавно опустилася.
За сніданком ми попросили пілота відвезти нас до озера – неймовірно хотілося побачити фламінго зблизька. Він залюбки погодився, і за півгодини ми прибули на місце. Залишивши машину біля дороги, ми попрямували стежкою, що пролягала через чагарники. З наближенням до води характерний гул посилювався і на березі став настільки гучним, що ми ледь чули один одного.
Тут зібралися сотні тисяч птахів. Вони гуртувалися так тісно, що за ними майже не було видно води. Фламінго безперервно пересувалися, часто занурюючи голову у воду так, щоб верхня частина дзьоба була знизу: так вони добували собі корм. Наддзьобок фламінго – це природна цідилка. Птах набирає воду, стуляє дзьоб і язиком проштовхує воду через цідилку. У ній залишаються водорості та дрібні рачки, які фламінго ковтає. Тому нижня частина дзьоба більша, ніж верхня, що дуже рідко трапляється у птахів.
Серед пташиного натовпу подекуди вирізнялися особини значно більшого розміру – так звані великі, або рожеві фламінго. Але тут були переважно малі фламінго – найчисельніший вид в Африці. Ми помітили чимало блідо-рожевих і навіть сірувато-білих птахів, очевидно, молодих фламінго. Адже вони набувають стійкого рожевого забарвлення лише у три-чотирирічному віці. До речі, рожевий колір оперення – це наслідок накопичення у тканинах барвників групи каротиноїдів, що містяться у рачках, яких поїдають фламінго.
Не бачили ми лише пташенят, адже фламінго не гніздяться на Накуру, лише харчуються тут. Дитинчат вони виводять переважно на островах озера Натрон, понад 200 км на південь від Накуру, і ще на деяких озерах. Натрон приваблює фламінго насамперед своєю важкодоступністю для людей та хижаків.
Птахи не звертали на нас уваги, повністю зосередившись на своїх справах. Вони, ймовірно, вже звикли до туристів. Лише коли ми підходили зовсім близько, неохоче відступали на кілька кроків. Однак щойно з кущів вискочив бабуїн, ближчі до нього фламінго негайно злетіли, спричинивши невеличку паніку серед пташиного товариства. Бо бабуїни, шакали, орли, марабу та інші хижаки зовсім не проти поласувати їхнім м’ясом.
Кілька разів нам вдалося побачити знаменитий танок фламінго. Розпочинається це дійство завжди несподівано. Один з птахів розпрямляється, робить кілька твердих рішучих кроків у лише йому зрозумілому напрямку, до нього приєднуються сусіди і прямують за ним. За якусь мить у групі вже кілька десятків, а то й сотень фламінго. Як солдати на військовому параді, дотримуючись строю і виправки, вони крокують цілеспрямовано, разом повертають голови або змінюють напрямок руху. І раптом, немов за командою „Розійтись!”, стрій розсипається, і фламінго розходяться у своїх справах.
Науковці досі не дійшли згоди щодо призначення такого танцю. Більшість учених дотримуються думки, що це дійство – своєрідна танцювальна вечірка, де фламінго, які шукають собі пару, намагаються привернути увагу осіб протилежної статі. Але інші вчені вважають, що фламінго танцюють, щоб здійняти з дна мул, а разом з ним безліч дрібної поживи, яку птахи потім виціджують з каламутної води.
Однак, яким не було б пояснення, танок фламінго – це захоплююче видовище, і мені хотілося милуватися ним ще і ще.
Настав час повертатися. Дорогою я тільки й думала про цих неймовірних істот. Адже вони вміють виживати у надзвичайно важких умовах, в яких інші птахи не витримують. Фламінго пристосувалися до життя у дуже солоній, кислій, лужній або гарячій воді, вони переносять значні перепади температури, постійно долають великі відстані у пошуках їжі або місць для гніздування. Водночас ці птахи такі граціозні та неповторні. Особливо вражає те, що фламінго як вид сформувалися багато мільйонів років тому і з того часу майже не змінилися. Побуваєш у них в гостях – і нібито до вічності доторкнешся.
У готельному кіоску я придбала велику квітку, змайстровану з рожевого пір’я фламінго. Вона буде завжди нагадувати мені про цих дивовижних птахів і про те, що треба завітати до країни фламінго ще раз.
- Є шість видів фламінго. Два види мешкають у Старому світі, а решта – на американському континенті.
- Середня тривалість життя фламінго у природі – 30–40 років. Найстаріший фламінго дожив у зоопарку до 83 років.
- Хоча фламінго зовні схожі на чапель та лелек, генетично найближчі до них пірникози.
- Фламінго має найдовші відносно тіла шию та ноги серед птахів.
- Зріст великого (рожевого) фламінго сягає 145 см, а розмах крил – 165 см. Маса самців – приблизно 4 кг, а самок – 3 кг. Малий фламінго ледь досягає метра, а його маса не перевищує 2,5 кг.
- Фламінго мешкають на мілководді величезними зграями, чисельність яких нерідко сягає десятків і сотень тисяч особин. Птахи надзвичайно чутливі до зовнішніх умов: рівеня та складу води, наявності корму, хижаків та інших загроз. У пошуках кращих умов існування вони нерідко перелітають від озера до озера, інколи долаючи сотні кілометрів. Перельоти здебільшого здійснюють уночі.
- Фламінго вміють плавати, але вдаються до такого способу пересування вкрай рідко.
- До раціону фламінго входять дрібні водні організми: рачки, молюски, синьо-зелені водорості, личинки комах тощо. Кількість їжі, яку фламінго споживає за день, дорівнює майже чверті його маси. Рожевий колір оперення фламінго виникає завдяки тому, що птахи споживають багато дрібних рачків, у яких містяться каротиноїди.
- Фламінго регулярно змащують пір’я олією, яку виділяє куприкова залоза, розташована поблизу хвоста. Головне призначення мастила – захищати пір’я від намокання. Але не тільки! Виявляється, багато птахів особливо часто змащують пір’я на шиї, грудях та спині під час шлюбного сезону. Олія, що містить багато каротиноїдів, підсилює рожевий колір, що робить фламінго більш помітним.
- Фламінго – моногамні птахи. У період розмноження подружжя будує гнізда конусоподібної форми з мулу, багнюки та дрібних черепашок заввишки 60–70 см над водою або землею. Одне яйце самка і самець насиджують місяць.
- Пташеня фламінго має прямого дзьоба, тому не може добувати їжу так, як дорослі птахи. Протягом перших двох місяців життя – поки сформується дзьоб – батьки годують його молочком, яке виробляють особливі залози вола та стравоходу.
- На другому тижні життя пташенята залишають гнізда і збираються у зграї з кількох сотень особин. У цьому „дитячому садку” вони проводять більшість часу під наглядом чергових „вихователів”, поки дорослі добувають їжу. Коли батьки приходять, щоб нагодувати своє пташеня, вони безпомилково знаходять його у натовпі по голосу.
- Фламінго полюбляють відпочивати і навіть спати, годинами стоячи на одній нозі. Так птахи зберігають енергію, оскільки у такій позі їм майже не треба напружувати м’язи. Навіть мертвий фламінго може стояти на одній нозі без жодної підтримки!
- Найчисельнішим є малий фламінго, популяція якого становить приблизно 2,5 млн. Але кількість птахів невпинно скорочується. Головною причиною цього є негативний вплив господарської діяльності людей, в результаті якої зменшується кількість і площа водних об’єктів, придатних для проживання цих птахів. А ті, що залишаються, потерпають від забруднення пестицидами і важкими металами, що згубно діють на усі живі організми.
- У минулому на фламінго полювали та збирали їхні яйця. Язик фламінго вважався делікатесом ще з часів Стародавнього Риму. У XIX ст. на птахів почали полювати ще й заради пір’я. У наш час в багатьох країнах світу фламінго охороняються законом.
Тетяна Дьомкіна
,
природодослідниця, мандрівниця.
Багато років прожила в Кенії, подорожувала
Танзанією, Ефіопією та Південно-Африканською
Республікою. Її розповіді базуються на власних
спостереженнях за дикими тваринами
