У декількох метрах від себе ми помічаємо щось схоже на мініатюрний острівець діаметром у декілька дюймів. З-під води виступає шатро з нагромаджених гілок, тростини і мокрої трави – „пахуча гірка”. Інколи бобри додають сюди ще трохи каменів або грязюки. Але найважливіше – бобер ронить на цю купу декілька крапель свого мускусу, або бобрового струменю, який називають „підписом бобра”. Я наближаюсь. І мій нюх, звичайний атрофований нюх Homo sapiens, дуже чітко доносить до мене це пахуче „послання” бобра. Якби ще я вмів розуміти його смисл…
Поширити
0